“У пам’ять про…”: Додаток до Ліягони
Президент Джеймс Е. Фауст
Любий пастир
31 ЛИПНЯ 1920 р.—10 СЕРПНЯ 2007 р.
Джеймс Е. Фауст завжди пам’ятав про бекання свого переляканого ягняти. Одного разу в дитинстві він забув завести свого вихованця до хліву, коли вибухнула гроза.
“Я знав, що мушу зарадити своїй тваринці, але мені хотілося залишатися в безпеці, теплі й сухому ліжку. Я не піднявся, як мав би зробити,—пригадував він на сесії священства генеральної конференції.— Наступного ранку я вийшов і знайшов своє ягня мертвим. Собака також почув його бекання і загриз його”.
“Моє серце було розбитим”,—казав він. Він зрозумів, що був поганим пастирем. Ніжний докір батька був неначе сіль на рану: “Синку, невже я не можу довірити тобі одне єдине ягня?”1
Того дня Джеймс прийняв тверде рішення, що ніколи не нехтуватиме покладеною на нього відповідальністю, якщо колись іще буде пастирем. Як місіонер повного дня в Бразилії, як відданий чоловік і батько, як успішний юрист, як політичний діяч, як член Кворуму Дванадцятьох Апостолів і як другий радник у Першому Президентстві—він завжди пам’ятав про це рішення. До самого кінця служіння, що обірвалося 10 серпня 2007 р., коли він помер від старості, Президент Фауст залишався відданим Господньому заклику: “Паси ягнята Мої” (Іван 21:15).
Сім’я і віра
Джеймс Есдрас Фауст народився в м. Дельта, шт. Юта, 31 липня 1920 р., одним з п’ятьох синів Джорджа А. Фауста та Емі Фінлінсон Фауст. Згодом сім’я переїхала до Солт-Лейк-Сіті, де Джордж працював адвокатом і суддею окружного суду. Вдома і на фермах своїх дідусів і бабусь в центральній Юті юний Джеймс насичувався любов’ю і підтримкою сім’ї послідовників Христа і засвоював такі чесноти, як чесність, працьовитість і служіння.
“Ні в кого не було такого хорошого батька, як у мене”,—казав він2. Про свою мати він згадував: “Вона була глибоко духовною, святою жінкою; її життя було взірцем життя у Христі”3.
У дорослому віці президент Фауст прагнув шанувати своїх батьків і брати з них приклад, завжди віддаючи пріоритет сім’ї та Церкві. “Не існує важливішого обов’язку, ніж обов’язок бути чоловіком і батьком”,—учив він4. Про Церкву та її місію він казав: “Ніщо у світі не зрівняється з цією роботою”5.
Після школи, де він досягав успіхів на футбольному полі та біговій доріжці, його покликали служити до Бразильської місії (1939–1942 рр.). Там, у Бразилії, розкрилася його любов до Божих дітей і їхнього благополуччя. “Я народився з якоюсь формою дальтонізму,—казав він.—Я навчився любити всіх людей у тих країнах, де я служив місіонером, солдатом або генеральним авторитетом, незважаючи на колір їхньої шкіри. Я сподіваюсь бути учнем [Христа], … особливо для смиренних, пригнічених, бідних, стражденних, нужденних і бідних духом. Я усвідомлюю, що якщо ми забуватимемо про таких, то ніяк не можемо бути учнями [Господа]”6.
Через шість тижнів після повернення з місії президент Фауст вступив до лав Військово-Повітряних сил США. Після звільнення в 1943 р. він одружився в Солт-Лейкському храмі з Рут Райт, яку знав ще по школі. У розлуці під час Другої світової війни він писав їй щодня7. Про стосунки подружжя Фауст старійшина Джозеф Б. Віртлін, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, казав: “Їхній шлюб був абсолютним взірцем прекрасного шлюбу”8.
Його велика відданість Рут, їхнім 5 дітям, 25 внукам і 27 правнукам, а також її безумовна підтримка чоловіка були очевидними для всіх, хто знав їх.
“Від усього свого серця я хочу, щоб мої діти знали, що я не досягну успіху в цьому покликанні, якщо не досягатиму успіху як їхній батько, і що вони завжди будуть найважливішими в моєму житті”9,—сказав він після покликання помічником до Кворуму Дванадцятьох Апостолів у 1972 р. Шість років по тому його було підтримано як члена Кворуму Дванадцятьох Апостолів і тоді першою ж думкою було знайти Рут10, яка, за його словами, була “такою самою частиною мене, як і моє серце і душа”11.
Компас моралі
Невдовзі після подання документів до школи офіцерів у 1942 р. президента Фауста викликали предстати перед комісією. Майже всі запитання комісії так чи інакше стосувалися його норм і поглядів. Чи палить він. Чи вживає спиртне. Чи молиться він. Президент Фауст відповідав однозначно на кожне запитання, хоч і побоювався створити хибне враження про себе. Потім у нього запитали, чи допустимо послаблювати моральний кодекс у воєнні часи.
“Я розумів, що це, можливо, мій шанс розставити акценти і показати широту поглядів,—казав він.—Я підозрював, що екзаменатори не жили за тими ж нормами, яких було навчено мене. В розумі промайнула думка, що, можливо, краще сказати, що в мене є свої вірування, але я не хочу нав’язувати їх іншим. Але тоді я подумки побачив обличчя багатьох людей, яких я навчав закону цнотливості, коли був місіонером. Зрештою я просто сказав: “Я не вірю в подвійні стандарти моралі”12.
На власний подив, він пройшов іспит і був зарахований до школи офіцерів.
“Усі роки свого довгого життя я намагався не приховувати те, ким я є і у що я вірю,— казав він на своїй останній генеральній конференції.—Не можу пригадати жодного випадку, щоб визнання свого членства в Церкві зашкодило моїй кар’єрі або привело до втрати справжніх друзів”13.
Чесність, яку Президент Фауст називав “компасом моралі”, стала йому в пригоді за 24 роки роботи адвокатом. Його цілісність укупі з репутацією справедливої людини, яка приймає мудрі рішення і проявляє співчуття й турботу до інших, вирізняла його з-поміж його колег і надавала можливості в професійному, громадському і суспільному служінні. Він служив у законодавчій палаті Юти (1949–1951 рр.), головою Асоціації адвокатів Юти (1962–1963 рр.), головою Комітету “Правознавці за цивільні права й антирасистські рухи” ім. Джона Ф. Кеннеді і членом Комісії з перегляду Конституції Юти.
Унікальне сполучення співчуття і здібностей президента Фауста також допомогло йому успішно служити єпископом, членом вищої ради, президентом колу, регіональним представником, помічником Дванадцятьох, сімдесятником і апостолом. “У кожному з цих покликань,—зауважив старійшина Ніл А. Максвел (1926–2004 рр.), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, —він показував, що хороший провідник завжди вміє уважно слухати”14.
Наведення мостів
Невибагливий і швидкий заперечувати свої заслуги, за десятиліття свого служіння президент Фауст зробив багато важливого для Церкви. Як член Комітету зі зв’язків з громадськістю він застосовував свій досвід у правознавстві для вирішення кількох політичних питань, що стосувалися важливих аспектів моралі, включаючи відстоювання заборони тоталізатору в Юті. Він також захищав зміну в логотипі Церкви, щоби виділити слова “Ісуса Христа”. Крім того, він брав участь у виконанні рішення Церкви про призупинення користування послугами міжнародної фірми зі зв’язків з громадськістю, яка допомагала Церкві поширювати її послання, виправляти хибні погляди і налагоджувати стосунки зі ЗМІ.
Він також наводив мости з представниками і провідниками інших віросповідань. Виконуючи таку роботу, він не поспішав ображатися, але завжди виявляв терпіння, доброту й розуміння.
На одному з громадських заходів, який вони із сестрою Фауст відвідували, служитель якоїсь віри розкритикував Церкву. Сестра Фауст пригадувала: “В мені все закипало, коли він це казав, але Джим просто терпляче слухав. Після того він підійшов до того чоловіка і сказав: ”Преподобний, якщо у вас склалося таке враження, мабуть, ми щось не так робимо. Я хотів би пообідати разом і щоб ви поділилися зі мною своїми зауваженнями“. Так і сталося, і ці двоє відтоді були добрими друзями”15.
У 1980-х роках президент Фауст тісно співпрацював з Президентом Говардом В. Хантером (1907–1995 рр.), тоді членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, і старійшиною Джеффрі Р. Холландом, тоді президентом Університету Бригама Янга, щоб втілити в життя їхнє бачення Єрусалимського центру УБЯ з досліджень Близького Сходу. Президент Фауст і Президент Хантер брали участь в напружених перемовах і витримали тривале протистояння, щоб орендувати землю і очолювати зведення цього центру.
Один з очевидців цього казав: “Старійшина Фауст справді був миротворцем. Він завжди думав, як заспокоїти наших часто роздратованих єврейських друзів, які прагнули видворити нас із Єрусалима, або як заспокоїти бурхливу реакцію святих останніх днів у Єрусалимі на образи протилежної сторони”16.
Рука допомоги
Чи то він трудився в Бразилії як територіальний наглядач у Південній Америці (1975–1977 рр.), чи то головував у Міжнародній місії (1977 р.) як член президентства Першого кворуму сімдесятників, чи то служачи членам Церкви як апостол (з 1978 р.) чи другий радник Президента Гордона Б. Хінклі (з 1995 р.), президент Фауст завжди прагнув допомагати людям в дусі доброти й братерства.
Його виступи на конференціях часто стосувалися двох величних заповідей Спасителя: любити Бога і служити Йому і любити Його дітей і служити їм. З
теплом, гумором і мудрістю, президент Фауст виступав з трибуни як дідусь, благословляючи життя всіх, хто чув його свідчення і прислухався до його порад.
“Величною справою всіх у цьому світі є спасіння кожної дитини нашого Батька”,—казав він17. “Найбільша життєва реалізація відбувається у служінні людям”18.
У Посланні Першого Президентства за серпень 2007 р. президент Фауст сказав, що сподівався “показати всім членам Церкви, які живуть у шлюбі чи самотньо, що завжди є можливість для розвитку і щастя”. Пригадуючи притчу про доброго пастиря, він додав: “Ми можемо шукати людей, які потребують нашої допомоги, і виявляти їм увагу по-різному”19
Під час останнього виступу на генеральній конференції він свідчив про цілющу силу прощення. “Всім нам, хто прощає “людям … прогріхи їхні” [Переклад Джозефа Сміта, Матвій 6:13]—навіть таким, які вчинили тяжкі злочини,—Спокута приносить міру спокою і втішення,—сказав він.—Пам’ятаймо, що треба прощати, щоб бути прощеними! Всім серцем і всією душею я вірю в цілющу силу, яка може бути дана нам, якщо приймаємо пораду Спасителя “прощати всіх людей” [УЗ 64:10]”20.
Свідчення
За свого священнослужіння президент Фауст часто свідчив про Книгу Мормона, Відновлення, пророка Джозефа Сміта, а також про ключі і повноваження, які тримали в руках Президенти Церкви. “Саме голос Президента Хінклі нам треба слухати сьогодні, саме до його поради прислухатися,—проголошував він,—щоби ми досягали всього найкращого”21.
Президент Фауст також палко свідчив про Спасителя, написавши слова до пісні “Це Христос” і складаючи своє свідчення: “Ті з нас, хто мають святе апостольство, завжди бажають виконувати наш обов’язок—свідчити про божественність Спасителя. Я відчуваю спонукання зробити це. Я все своє життя мав це свідчення. Однак нещодавно в мою душу було пролите непереборне свідчення про божественність цієї святої роботи. Це тверде свідчення є більш певним, ніж будь-коли в моєму житті”22.
Президент Фауст ніколи не забував про перелякане ягня зі свого дитинства. І він ніколи не забував про своє тверде рішення бути пастирем отари. Прагнучи наслідувати Доброго Пастиря, про Якого мав “непохитне”23 свідчення, він вів таке життя, яке стало найкращою його проповіддю—проповіддю любого пастиря.
ОСНОВНІ ПОДІЇ В ЖИТТІ ПРЕЗИДЕНТА ДЖЕЙМСА Е. ФАУСТА
31 липня 1920 р.
Народився в м. Дельта, шт. Юта, в сім’ї Джорджа А. Фауста та Емі Фінлінсон Фауст
1937–1939 рр.
Навчався в Університеті Юти в Солт-Лейк-Сіті
1939–1942 рр.
Відслужив на місії у Бразилії
21 квітня 1943 р.
Одружився з Рут Райт у Солт-Лейкському храмі
1942–1945 рр.
Служив у ВПС США під час Другої світової війни. З честю звільнився в запас у званні першого лейтенанта
1948 р.
Закінчив Університет Юти з дипломами бакалавра і доктора юриспруденції; почав адвокатську практику в Солт-Лейк-Сіті
8 травня 1949 р.
Підтриманий як єпископ приходу Біг-Коттонвуд
1949–1951 рр.
Служить у Палаті представників штату Юта
18 березня 1956 р.
Підтриманий як президент колу Коттонвуд
31 травня 1962 р.
Обраний президентом Асоціації адвокатів Юти
1962 р.
Призначений указом Президента США Джона Ф. Кеннеді до Комітету “Правознавці за цивільні права й антирасистські рухи”
14 грудня 1968 р.
Покликаний як регіональний представник
Січень 1970 р.
Призначений до ради директорів видання Deseret News
6 жовтня 1972 р.
Підтриманий як помічник у Кворумі Дванадцятьох Апостолів
1 жовтня 1976 р.
Підтриманий до президентства Першого кворуму сімдесятників
Червень 1977 р.
Покликаний очолити Міжнародну місію
30 вересня 1978 р.
Підтриманий до Кворуму Дванадцятьох Апостолів
12 березня 1995 р.
Рукопокладений як другий радник у Першому Президентстві
27 квітня 1998 р.
Отримує Бразильське громадянство як національну нагороду—честь, якої удостоїлися лічені світові діячі
2000 р.
Освячує сім храмів: Оахака (Мексика), Тустла-Гутієррес (Мексика), Медфорд (шт. Орегон), Мемфіс (шт. Теннессі), Нешвілл (шт. Теннессі), Сан-Хосе (Коста-Ріка) та Оклахома-Сіті (шт. Оклахома)
10 серпня 2007 р.
Помер у Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта, у віці 87 років
З ПРОМОВ ЧЛЕНІВ ПЕРШОГО ПРЕЗИДЕНТСТВА НА ПОХОВАЛЬНІЙ СЛУЖБІ
“Його мудрість була глибокою і проникливою. Вона здобута багатим досвідом в різних сферах. Він поєднав у собі розум правознавця і співчуття провідника Церкви. Його віра в істину відновленої євангелії була непохитною. Він не мав жодних сумнівів у пророчому покликанні Джозефа Сміта. Він не сумнівався в дійсності Книги Мормона.
Він пішов від нас у мирі, з любов’ю і легкістю. Світла пам’ять йому. Всі ми збагатилися духовно завдяки спілкуванню з ним”.
Президент Гордон Б. Хінклі
“Він був досвідченою людиною, людиною мудрості, людиною любові. Він був людиною віри, людиною молитви, але найбільше—він був людиною Бога. В його латах не було тріщин; в його душі не було підступу; в його характері не було вад.
Президент Фауст любив Господа усім своїм серцем і всією душею і служив Йому всією силою до самого кінця свого земного життя. Він був учителем істини. Він залишив спадок честі і спадщину любові. Нехай Бог благословить пам’ять про нього”.
Президент Томас С. Монсон, перший радник у Першому Президентстві