Послання Першого Президентства
Будьте єдиними
Спаситель світу, Ісус Христос, сказав про тих, хто належатиме до Його Церкви: “Будьте єдиними; а якщо ви не єдині, ви не Мої” (УЗ 38:27). І під час Сотворіння чоловіка і жінки єдність між ними в шлюбі була дана не як надія, а як заповідь! “Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї,— і стануть вони одним тілом” (Буття 2:24). Небесний Батько хоче, щоб наші серця були об’єднані разом. Той союз у любові є не лише ідеалом. Він є необхідністю.
Необхідність бути єдиними стосується не тільки цього життя. Вона нескінченна. Перший обряд шлюбу був здійснений Богом у Саду, коли Адам і Єва були непідвладні смерті. Від початку Він вселив у чоловіків і жінок бажання поєднуватися, щоб, ставши чоловіком і дружиною, завжди жити сім’ями в досконалому, праведному союзі. Він вселив у Своїх дітей бажання жити в мирі з усіма тими, хто оточує їх.
Але з Падінням стало зрозуміло, що жити в єдності буде нелегко. Трагедія сталася дуже рано. Каїн убив Авеля, свого брата. Діти Адама і Єви стали підвладні спокусам Сатани. Уміло користуючись ненавистю й підступністю, він досягає своєї мети. Вона суперечить меті Небесного Батька і Спасителя. Вони хочуть дати нам досконалий союз і вічне щастя. Сатана, Їхній і наш ворог, знав план спасіння ще до Сотворіння. Він знає, що тільки у вічному житті можуть існувати священні, радісні сімейні зв’язки. Сатана хоче відірвати нас від наших близьких і зробити нещасними. І саме він сіє зерна розбрату в людські серця з надією, що ми будемо розділятися й відокремлюватися одне від одного.
Усі ми відчували єдність і відокремленість. Інколи у сім’ї, а, можливо, десь іще, ми спостерігаємо, як одна людина ставить інтереси іншої понад свої, виявляючи любов і жертвуючи. І всім нам знайомі почуття смутку й самоти, які супроводжують відокремленість і самотність. Нас не треба переконувати, що слід вибирати. Ми знаємо. Але нам потрібно надіятися, що ми зможемо відчути єдність у цьому житті й бути гідними завжди мати її у світі прийдешньому. І нам також потрібно розуміти, яким чином прийде це велике благословення, аби знати, що ми маємо робити.
Ми можемо змінюватися
Спаситель світу говорив про таку єдність і про те, що нам слід у собі змінити, аби досягнути її. Він ясно учив цьому в молитві, яку промовив під час останньої зустрічі з апостолами перед смертю. Та божественно прекрасна молитва записана в книзі Івана. Це було як раз напередодні Його жахливої жертви заради нас, щоб вічне життя стало можливим. Він мав ось-ось залишити апостолів, яких висвятив, яких любив і яким залишав ключі керівництва Своєю Церквою. Отже, Він молився Батькові, досконалий Син досконалому Батькові. У Його словах ми бачимо шлях, ідучи яким усі сім’ї об’єднаються, як і всі діти Небесного Батька, які підуть за Спасителем і Його слугами:
“Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх.
А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони.
Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене,
щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я—у Тобі, щоб одно були в нас і вони,— щоб увірував світ, що Мене Ти послав” (Іван 17:18–21).
Тими кількома словами Він пояснив нам, як євангелія Ісуса Христа може дозволити нашим серцям стати одним цілим. Ті, хто повірять в істину, якої учив Він, зможуть сприйняти обряди і завіти, запропоновані Його уповноваженими слугами. Тоді, через послушність цим обрядам і завітам, їхня сутність буде змінена. Саме таким чином Спасителева Спокута дає нам можливість бути освяченими. Тоді ми зможемо, як і повинні, жити в єдності, щоб мати мир у цьому житті й жити з Небесним Батьком та Його Сином у вічності.
Служіння апостолів і пророків у той час, як і сьогодні, полягало в тому, щоб об’єднати дітей Адама і Єви у вірі в Ісуса Христа. Кінцева мета того, чого вчили вони і чого навчаємо ми—об’єднання сімей: чоловіків, дружин, дітей, онуків, предків і, зрештою, всієї сім’ї Адама і Єви, які оберуть шлях єдності.
Пам’ятаєте, як Спаситель молився: “А за них,—говорячи про апостолів,—Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони” (Іван 17:19). Освячує—Святий Дух. Ми можемо мати Його поруч, бо Господь через пророка Джозефа Сміта відновив Мелхиседекове священство. Ключі того священства сьогодні на землі. Його владою ми можемо укладати завіти, які дозволяють нам постійно мати Святого Духа.
Там, де люди мають Духа, там, найвірогідніше, панує злагода. Дух вкладає в наші серця свідчення про істину, яка об’єднує всіх, хто ділиться свідченням. Дух Бога ніколи не породжує суперечки (див. 3 Нефій 11:29). Він ніколи не породжує почуття розрізненості між людьми, що веде до боротьби1. Якщо ми прислухаємося до Святого Духа, то будемо мати відчуття спокою і єдності з іншими. Дух об’єднує душі. Об’єднана сім’я, об’єднана Церква і мир у світі залежать від об’єднаності душ.
Супровід Святого Духа
Навіть дитина може зрозуміти, що необхідно робити, аби мати супровід Святого Духа. Причасні молитви говорять нам про це. Ми чуємо їх щотижня, відвідуючи причасні збори. У ті священні хвилини ми відновлюємо завіти, укладені під час хрищення. І Господь нагадує про обіцяння, яке ми отримали, коли нас конфірмували членами Церкви,—обіцяння, що зможемо отримати Святого Духа. Ось слова з причасної молитви: “Вони бажають узяти на себе ім’я Твого Сина і завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм, щоб Його Дух міг завжди бути з ними” (УЗ 20:77).
Ми можемо мати Його Духа, дотримуючись того завіту. По-перше, ми обіцяємо взяти на себе Його ім’я. Це означає, що ми повинні ототожнювати себе з Ним. Ми будемо ставити Його на перше місце в житті. Ми будемо хотіти того, чого хоче Він, а не того, чого хочемо ми або чого вчить нас хотіти світ. Якщо ми в першу чергу любитимемо речі світу, то не матимемо спокою. Ідея досягнути спокійного життя в сім’ї чи в країні шляхом матеріальних благ зрештою призведе до розділення2. Ідея робити одне одному те, чого навчав Господь і що ми природно робимо після того, як беремо на себе Його ім’я, може підняти нас до такого духовного рівня, який є дотиком небес до землі.
По-друге, ми обіцяємо завжди пам’ятати Його. Ми це робимо щоразу, коли молимося в Його ім’я. Особливо, коли просимо у Нього прощення, що повинні робити часто. У ту мить ми згадуємо Його жертву, яка дає можливості для покаяння і прощення. Благаючи Його, ми пам’ятаємо, що Він є нашим захисником перед Батьком. Коли приходить почуття прощення і заспокоєння, ми пам’ятаємо про Його терпіння і нескінченну любов. Пам’ятаючи про Нього, ми сповнюємося любов’ю.
Ми також дотримуємося свого обіцяння пам’ятати Його, коли молимося і читаємо Писання всією сім’єю. Під час сімейної молитви перед сніданком одна дитина може просити благословень для іншої, щоб усе склалося добре під час іспиту або виступу. Коли благословення прийде, дитина, яка його отримала, згадає любов, виявлену до неї вранці, і доброту Заступника, у Чиє ім’я було піднесено молитву. Серця буде поєднано в любові.
Ми щоразу дотримуємося завіту пам’ятати Його, коли збираємося сім’єю для читання Писань. Вони свідчать про Господа Ісуса Христа, бо вони є і завжди були посланням пророків. Навіть якщо діти не запам’ятають слів, вони пам’ятатимуть істинного Автора, котрим є Ісус Христос.
По-третє, причащаючись, ми обіцяємо дотримуватися Його заповідей—усіх заповідей. Президент Дж. Рубен Кларк мол. (1871–1961), радник у Першому Президентстві, закликаючи нас у своєму виступі на генеральній конференції до єдності—що він часто робив—застерігав, що нам не слід бути вибірковими у послуху. Він казав так: “Господь не дав нам нічого такого, що не було б корисним або необов’язковим. Він наповнив Писання тим, що нам потрібно робити для отримання спасіння”.
Далі президент Кларк продовжував: “Коли ми причащаємося, то укладаємо завіт слухатися і дотримуватися Його заповідей. Немає винятків. Немає ні відмінностей, ні різниці”3. Президент Кларк навчав, що коли ми каємося в усіх гріхах, а не в якомусь одному з них, то даємо урочисте обіцяння виконувати всі заповіді. Це може здаватися важким, але це нескладно. Просто ми підкоряємося владі Спасителя і обіцяємо бути слухняними у всьому, що Він нам повелить (див. Мосія 3:19). Лише підкорившись владі Ісуса Христа ми зможемо об’єднатися як сім’я, як Церква, як діти Небесного Батька.
Господь дарує ту владу смиренним слугам через Свого пророка. Тоді за допомогою віри наші покликання домашніх учителів і візитних сестер перетворюються на Господнє доручення. Ми йдемо заради Нього, за Його наказом. Звичайний чоловік і його напарник-підліток ідуть у сім’ї, сподіваючись з допомогою сил небесних пересвідчитися, що сім’ї живуть в єдності, у них немає бездушності, брехні, наклепів, лихослів’я (див. УЗ 20:54). Віра в те, що Господь покликає слуг, допоможе нам не помічати їхні недосконалості, коли вони докоряють нам, а вони докорятимуть. Ми будемо ясніше бачити їхні добрі наміри, а не їхні людські недосконалості. Ми будемо менш схильні відчувати образу і більш налаштовані відчувати вдячність Господарю, Який покликав їх.
Вороги єдності
Порушення певних заповідей руйнує єдність. Деякі з них стосуються того, що ми кажемо і як реагуємо на слова інших. Нам не слід говорити погано про інших. Ми повинні бачити хороше одне в одному і при найменшій можливості казати про це4.
У той же час ми повинні зупиняти тих, хто каже щось зневажливе про священні речі, оскільки це ображає Духа, тим самим спричинюючи суперечки і збентеження. Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) показав шлях, як чинити опір, не сперечаючись. Під час перебування в лікарні він попросив санітара, який у хвилину роздратування згадав ім’я Господа надаремно:
“Будь ласка! Будь ласка! Ви ображаєте того, Хто є моїм Господом!”
Запала мертва тиша, і голос присоромлено прошепотів: “Вибачте”5. Докір, якщо його було зроблено за натхненням і з любов’ю, може бути дорогою до єдності. Відмова зробити докір під впливом Святого Духа призводить до незгоди.
Якщо ми повинні мати єдність, то існують заповіді, які потрібно виконувати і які стосуються наших почуттів. Ми повинні прощати і не мати поганих почуттів до своїх кривдників. Спаситель показав нам приклад, перебуваючи на хресті: “Отче, відпусти їм,—бо не знають, що чинять вони” (Лука 23:34). Ми не знаємо серця тих, хто ображає нас. Не знаємо і всіх джерел свого гніву й болю. Апостол Павло розповів нам, як любити у світі недосконалих людей, у тому числі й себе, коли сказав: “Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого” (1 Коринтянам 13:4–5). А потім він серйозно застерігав, що не слід засуджувати інших за провини, забуваючи свої власні недоліки. Павло Писав: “Отож, тепер бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці, але потім—обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я” (1 Коринтянам 13:12).
Причасна молитва може щотижня нагадувати нам про те, що дар єдності прийде через послушність законам та обрядам євангелії Ісуса Христа. Коли ми дотримуємося завітів взяти на себе Його ім’я, завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей, то будемо мати супровід Духа. Це пом’якшить наші серця і об’єднає нас. Але є два застереження, які супроводжують це обіцяння.
Перше, Святий Дух перебуває з нами тільки якщо ми залишаємося чистими й не зосереджуємося на речах цього світу. Якщо ми нечисті, то відштовхнемо від себе Святого Духа. Дух перебуває тільки з тими, хто ставить Господа над світом. “Будьте чистими” (3 Нефій 20:41; УЗ 38:42) і любіть Бога “усім своїм серцем, могутністю, розумом і силою” (УЗ 59:5). Це не запрошення, це—заповідь. Не виконуючи її, ми не маємо поруч Духа, без якого не може бути єдності.
Ще одне застереження—уникати гордині. Єдність, яка виникає в сім’ї або між людьми завдяки впливові Духа, дасть велику силу. З тією силою приходить визнання світу. Незалежно від того, приносить те визнання похвалу чи заздрість, воно може викликати в нас гординю. А це образить Духа. Однак є захист від гордині, того певного джерела розрізненості. Цей захист—бачити щедроти, які Бог проливає на нас не лише як вияв Своєї милості, але щоб об’єднати з тими, хто оточує нас у вищому служінні. Чоловік і дружина вчаться бути одним цілим, використовуючи свої подібні риси, щоб розуміти одне одного, і відмінності, щоб доповнювати одне одного у служінні одне одному та іншим. Подібним чином ми можемо об’єднатися з тими, хто не приймає нашого вчення, але розділяє наше бажання благословити дітей Небесного Батька.
Ми можемо стати миротворцями, гідними називатися “благословенними” і “дітьми Бога” (див. Матвій 5:9).
Бог, наш Батько, живе. Його улюблений Син Ісус Христос—керує цією Церквою. Він пропонує всім, хто приймає її, стяг миру. Будьмо ж гідні цього стягу.