Уроки з Книги Мормона
Звертатися до Господа
Коли ми з чоловіком служили в Азійській території, то часто піднімалися до гірської ущелини Ван Чаї стежкою, що проходила біля нашого дому у Гонконгу. Підйом був крутим і його важко було долати особливо у спекотні вологі літні дні.
Одного разу в суботу я помітила, що така прогулянка мені зовсім не до вподоби. Вона швидше нагадувала покарання, аніж фізичну вправу. Поглянувши вниз на пройдений шлях, я подумала, що ми ніколи не дійдемо до вершини.
Того дня я зробила цікаве відкриття. Коли я дивилася вниз, моє бачення обмежувалося вузькою смугою дороги. Долаючи шлях, усе, що я бачила перед очима,—дорога, дорога, дорога. Але коли я підводила погляд, мені відкривався чудовий краєвид. Я бачила дерева з яскравими жовтими квітами. Я бачила птахів, що літали й гарно співали. Я бачила, як учні Тай Чі ритмічно відкривали яскраві віяла під час своїх звичних фізичних вправ. Невдовзі ми сягнули цілі—Стаббс-роад (Вибоїстої дороги), а за нею я побачила блакитне небо і пухнасті білі хмаринки.
Звертатися до Господа
Коли ми дивимося вниз, зосереджуючись на вузькому баченні своїх обставин, то можемо не побачити багатьох можливостей, приготованих для нас Господом. Чи дозволяємо ми нашим обставинам обмежувати своє бачення? А, може, натомість ми звертаємося до Господа, Який може розширити наше бачення?
Випробування, такі як погане здоров’я, втрата близьких, нещасний випадок, розлучення або фінансові негаразди, не минають жодного. Перед усіма нами постають непередбачувані випробування. Вміння позитивно сприймати труднощі—це нелегка справа.
У брошурі Заради зміцнення молоді Перше Президентство обіцяє: “Господь зробить з вашого життя набагато більше, ніж ви самі можете зробити. Він збільшить ваші можливості, розширить бачення та надасть вам сили. Він надасть вам допомогу, необхідну для подолання випробувань і труднощів”1.
Сини Мосії розуміли цей принцип і зверталися до Господа, коли опинялися в скрутному становищі. У Книзі Алми ми читаємо:
“Вони зазнали багатьох бідувань; вони дійсно знесли багато чого і тілом, і душею,… і також багато праці духу. …
І сталося, що вони мандрували в пустині, і вони постилися багато і молилися багато, щоб Господь дав їм частину Свого Духа, щоб ішов з ними, і жив з ними, щоб вони могли бути знаряддям у руках Бога, щоб привести, якщо це буде можливим, їхніх братів, Ламанійців, до пізнання істини, до пізнання нечестивості традицій їхніх батьків, які не були правильними” (Алма 17:5, 9).
Крім того, вони не зосереджувалися на своїх труднощах, а шукали нагоди бути знаряддям у руках Бога, щоб підтримувати й благословляти інших. Господь відповідав на їхні пощення, молитви, віру й працю. У скрутних ситуаціях Він надавав їм необхідну допомогу.
Сміливо йти вперед
Коли я запечатувалася з чоловіком у Солт-Лейкському храмі, мені було 37 років. Поки я була самотньою, мені довелося подолати багато випробувань. Я завжди вважала, що в 25 років буду мати чоловіка й дітей, але моє реальне життя дуже відрізнялося від запланованого.
Мій погляд часто був спрямований вниз. Я зосереджувалася на собі й на своїх обставинах. Мої очі бачили обмежену перспективу. Життя здавалося важким і несправедливим. Я занепала духом. Я втратила впевненість у собі.
Зараз я згадую той важливий момент у житті, коли, подібно до синів Мосії, звернулася до Господа. Я завжди була активною у Церкві й мала “пізнання правди” (1 Тимофію 2:4; 2 Тимофію 3:7), але хотіла більшого. Я вирішила більш наполегливо вивчати Писання, більше молитися й жити так, щоб бути більш гідною проводу Духа. Як і сини Мосії, я хотіла бути “знаряддям у руках Бога”.
Необхідно було “набра[тися] мужності, щоб іти вперед” (Алма 17:12) і шукати нові можливості. Я поставила цілі зростати професійно й продовжила навчання, щоб отримати кращу роботу. Я вирішила перейти з приходу для неодружених до приходу, де збираються сім’ї. Я брала участь у сімейних пікніках, обідах і заходах для дорослих. Я почала співати в приходському хорі. Я добре познайомилася з єпископом. Він був мудрим і турботливим чоловіком, який дав мені покликання, що благословило моє життя.
Завдяки візитному вчителюванню й заходам Товариства допомоги я подружилася з багатьма жінками, які часто запрошували мене на сімейні заходи. Але я не чекала, поки мене запросять. Я шукала нагоди бути запрошеною. Я пропонувала свою допомогу їм, наприклад: посидіти з дітьми, й запрошувала їхні сім’ї на обід. Їхні діти стали моїми дітьми.
Я також зрозуміла, що найкраще місце, щоб любити й відчувати любов до себе—це власна сім’я. У мого брата було троє дітей. Я почала цікавитися їхнім життям, справами в школі й заходами.
Оскільки я брала активну участь у всьому цьому, моя впевненість у собі зросла, і я побачила, що життя стає більш цікавим і наповненим, коли я звертаюся до Господа. Так само як я бачила дерева, квіти, птахів і людей уздовж дороги, коли дивилася вгору на ущелину Ван Чаї, так само ми бачимо нові можливості у своєму житті, коли звертаємося до Господа.
Невпинно звертаючись до Господа, я розумію, що Він розширює моє обмежене земне бачення, показуючи вічну перспективу. Завдяки відповідям на молитви я дізналася, що Господь знає мене, любить і розуміє мене та мої обставини. Це знання дало мені віру в те, що Він і в майбутньому допомагатиме мені долати випробування й труднощі, якщо я буду звертатися до Нього за новими можливостями й “вибирати праведність і щастя, незважаючи на [мої] обставини”2.