До нових зустрічей
Надія в Спокуті
З виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга, що проводився 4 листопада 2008 року. Повний текст виступу англійською мовою знаходиться на сайті speeches.byu.edu.
Надія має ґрунтуватися не тільки на знанні й свідченні, але й на дії Спокути в особистому житті.
Я зустрічав людей, які втратили будь-яку надію. Їм здавалося, що покаяння вже не досяжне для них, а прощення не доступне. Такі люди не розуміють очищувальної сили Спокути. Або ж, якщо і розуміють, то не пропустили значення страждань Ісуса Христа в Гефсиманії й на хресті через своє серце. Якщо будь-хто з нас залишить надію очистити своє життя, то відмовиться від глибини, сили та всеосяжності Його страждань заради нас.
Кілька років тому, під час конференції колу, мені було доручено провести співбесіду з 21-річним молодим чоловіком, щоб визначити, чи гідний він служити на місії. Зараз генеральні авторитети, як правило, вже не проводять співбесід з потенційними місіонерами. Отже, це був не звичайний випадок. Коли я читав дещо з історії цього молодого чоловіка, яка послужила приводом для моєї співбесіди, моє серце щеміло. Цей хлопець був винний в (серйозних) гріхах. Мене дивувало те, чому мене попросили зустрітися з людиною, яка мала таке минуле за плечима, вважаючи, що з мого боку буде вкрай дивно рекомендувати його для служіння в якості місіонера.
Після суботньої вечірньої сесії конференції я відправився до офісу президента колу, щоб провести співбесіду. Коли я чекав, увійшов ставний молодий чоловік із сяючим обличчям. Я почав думати, як мені вибачитися, бо було очевидно, що він хотів поговорити, а в мене була запланована зустріч з дуже проблемним молодим чоловіком. Тоді він представився. То і був той молодий чоловік, на якого я чекав.
У приватній атмосфері офісу я поставив йому лише одне запитання: “Чому я маю проводити з вами співбесіду?”
Він розповів про своє минуле. Коли він закінчив, то почав говорити про зроблені ним кроки і про особисті страждання, через які йому довелося пройти. Він говорив про Спокуту—про безмежну силу Спокути. Він склав свідчення і висловив свою любов до Спасителя. А потім сказав: “Я вірю, що особисті страждання Спасителя в Гефсиманії і Його жертва на хресті були настільки впливовими, що вони можуть врятувати навіть таку людину, як я”.
Зворушений його покірністю й Духом, я відповів: “Я збираюся рекомендувати вас для служіння в якості представника Ісуса Христа”. І потім додав: “Я попрошу вас лише про одне. Я хочу, щоб ви були найкращим місіонером у цілій Церкві. І це все”.
Через три або чотири місяці, ми з сестрою Еджлі виступали в центрі підготовки місіонерів. Наприкінці духовного вечора, спілкуючись з місіонерами, я побачив молодого чоловіка зі знайомим обличчям.
Він спитав мене: “Ви пам’ятаєте мене?”
Трохи збентежений, я відповів: “Вибачте. Я знаю, що мушу пам’ятати вас, але просто не можу пригадати”.
Тоді він сказав: “Дозвольте мені нагадати вам, хто я. Я найкращий місіонер у центрі підготовки місіонерів”. І я бачив, що так воно і було.
Надія цього молодого чоловіка ґрунтувалася не лише на знанні й свідченні про Спокуту, але й на дії цього дару в особистому житті. Він розумів, що її було здійснено особисто для нього! Він пізнав силу Спокути і надію, яку вона дає, коли усе здається втраченим чи безнадійним.