Любити, наглядати і зміцнювати

З молитвою вивчіть поданий матеріал і, якщо це доречно, обговоріть його з сестрами, яких ви відвідуєте. Звертайтеся до запитань, які допоможуть вам зміцнити ваших сестер і перетворити Товариство допомоги на активну частину свого власного життя.

Віра, сім’я, допомога

Як і Спаситель, візитні вчительки служать одній за одною (див. 3 Нефій 11:15). Ми знаємо, що досягаємо успіху в своєму служінні як візитні вчительки, коли наші сестри можуть сказати: (1) моя візитна сестра допомогла мені зростати духовно; (2) я знаю, що моя візитна сестра справді дбає про мене та мою сім’ю і (3) якщо у мене проблеми, я знаю, що моя візитна сестра діятиме, не чекаючи, коли її попросять про допомогу¹.

Як ми, візитні сестри, можемо любити, наглядати за сестрами і зміцнювати їх? Далі подано дев’ять ідей, що містяться в розділі 7 книги Дочки в Моєму царстві: Історія та спадок Товариства допомоги, що допоможуть візитним вчителькам служити своїм сестрам:

Щодня молитися за неї і за її сім’ю.
Шукати натхнення, щоб знати більше про неї і про її сім’ю.
Регулярно відвідувати її, щоб дізнатися, як вона живе, а також щоб втішати і зміцнювати її.
Часто зв’язуватися з нею за допомогою відвідувань, телефонних дзвінків, листів, електронних послань, текстових повідомлень та робити для неї щось хороше.
Вітати її на церковних зборах.
Допомагати їй у непередбачених ситуаціях, під час хвороби чи за інших надзвичайних обставин.
Навчати її євангелії з Писань та послань для візитних вчительок.
Надихати її, показуючи гарний приклад.
Звітувати провіднику Товариства допомоги про своє служіння і про духовне та матеріальне благополуччя даної сестри.

З Писань

Лука 10:38–39; 3 Нефій 11:23–26; 27:21

З нашої історії

“Візитне вчителювання стало двигуном для жінок-святих останніх днів по всьому світу, спонукаючи їх любити, піклуватися і служити, щоб “діяти відповідно до тих добрих почуттів, які Бог вселив у [наше] серце”, як навчав Джозеф Сміт”².

Сестра, яка нещодавно овдовіла, так сказала про своїх візитних учительок: “Вони слухали. Вони втішали мене, плакали зі мною, обнімали мене, … [і] допомогли мені подолати глибокий розпач та депресію тих перших місяців самотності”³.

Допомога у вирішенні мирських проблем—це також форма служіння. На жовтневій конференції 1856 року Президент Бригам Янг оголосив, що піонери з ручними візками загрузли у глибоких снігах на відстані 435–595 км від Солт-Лейк-Сіті. Він закликав святих останніх днів врятувати їх і “щедро вділити від тих речей, які ми називаємо мирськими”⁴.

Люсі Мезерв Сміт писала, що жінки знімали свої теплі нижні спідниці й панчохи прямо там, у скинії, і складали їх у вози, щоб послати тим піонерам, які потерпали від холоду. Потім вони зібрали постільні речі й одяг для людей, які невдовзі прийдуть, маючи дуже мало пожитків. Коли прибули загони з ручними візками, одна будівля в місті була “повністю заповнена продуктами для них”⁵.

Oдин за одним, художник Уолтер Рейн, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви