Всі знають Блека
Для Онора “Блека” Боннета, баскетбол був усім. Вже у 15 років Блек був висхідною зіркою у Французькій Полінезії—одним з найкращих гравців, який грав в одній з найкращих команд вищої дорослої ліги країни. Хоча його прізвисько звучало, як англійське слово black (груба помилка), його талант був очевидним.
Однак він прагнув більшого. Він хотів грати за професійну команду в Європі. Але більш за все він волів здобути золоту медаль на Південнотихоокеанських іграх.
Єдиною перешкодою, яка, здавалося, стоїть на його шляху, була Церква.
Чоловік на місії
Хоча команда, за яку грав Блек в той час, фінансувалася Церквою, Блека не дуже цікавили ані Церква, ані заклик пророка про те, що кожний гідний і здатний молодий чоловік має служити на місії.
Він вже сказав своєму єпископу, що не збирається на місію. Він не розумів, як зможе грати за професійну команду, якщо втратить два роки.
Більш того, Південнотихоокеанські ігри, які проводилися кожні чотири роки, наступного разу відбулися б під час його місії, а Баскетбольна федерація Таїті була зацікавлена у тому, щоб він грав за національну збірну. Йому нарешті б вдалося покласти край кепкуванням батька, які звучали щоразу, як у Блека складалася надто висока думка щодо себе: “Всі знають Блека, але у нього немає золотої медалі”.
Батько Блека, Жан-Баптісте, говорив це добродушно, але Блека ці слова зводили з розуму. Вони нагадували йому про те, що незважаючи на його популярність серед всіх баскетбольних уболівальників Таїті, у нього не було медалі за участь в іграх. Його батько здобув золоту медаль, граючи у чоловічій команді під час перших Південнотихоокеанських ігор.
Місією Блека було спростувати ці слова. У нього не було часу на будь-яку іншу місію.
Зміна розуму, зміна серця
Незважаючи на свої почуття стосовно місії, Блек все ще брав участь у церковних заходах. Коли Блеку виповнилося 16 років, під час церковного заходу з танців він набрався мужності запросити Міранду Марітерагі на танець. Міранда теж добре грала в баскетбол, мріючи здобути власну золоту медаль. ЇЇ батько також грав у тій першій команді, що здобула перемогу.
За кілька секунд після того, як він запросив її на танець, пісня закінчилася. Отже вони продовжили танцювати й під наступну пісню, яка, як виявилося, була останньою піснею того вечора. У той момент Блек не хотів, щоб танець закінчувався.
У планах Блека не було одружуватися в храмі або навіть одружуватися з членом Церкви заради цього. Але його плани почали змінюватися, коли протягом наступних двох років він краще пізнав Міранду. Одного разу його увагу у неї вдома привернуло дещо, що вона зробила на зборах Товариства молодих жінок. То був напис: “Я вийду заміж у храмі”.
Зацікавленість Блека Мірандою та її міцною рішучістю укласти шлюб у храмі були достатніми, щоб змусити його переглянути свої плани. Він вирішив почати ставитися до Церкви серйозно. Його рішення привели до вчинків, які уможливили роботу Святого Духа в його житті.
Рішення
Одним з тих рішень було підготуватися до отримання патріаршого благословення у 18 років. Коли, надаючи благословення, патріарх сказав, що Блек служитиме на місії і одружиться в храмі, Блек відчув вплив Духа. “Я знав, що саме це Бог хотів, аби я зробив”,—сказав він.
І хоча все свідчило про те, що національна збірна мала шанс здобути медаль, Блек, за підтримки своєї сім’ї, вирішив, що на перше місце він поставить не своє бажання, а волю Бога. Це рішення було не легким. Тиск взяти участь в іграх був величезним. І він швидко зрозумів, що його рішення підкоритися волі Бога буде неодноразово випробуване.
Через рік його служіння на місії на Таїті, баскетбольна федерація запитала, чи міг би він повернутися в команду лише на один місяць, щоб взяти участь в іграх.
Президент місії Блека, занепокоєний впливом, який ця подія справить на здатність Блека повернутися і служити, відчув натхнення сказати йому: “Якщо ти хочеш, ти можеш іти, але повернутися ти вже не зможеш”.
Блек хотів здобути ту медаль, але вона більше не була тим, чого він прагнув найбільше. Його місія була дивовижною. Він не хотів відмовлятися від свого останнього року служіння навіть заради баскетболу.
Блек залишився.
Команда здобула золото.
Інші обставини. Те саме рішення
З честю завершивши свою місію, Блек одружився з Мірандою в храмі Папеєте на Таїті і вони створили сім’ю. Він також продовжив грати за національну збірну.
Міранда грала, як “перший номер” у жіночій національній збірній, і сама готувалася до Південнотихоокеанських ігор.
Однак з наближенням ігор у подружжя з’явилося сильне відчуття того, що їм потрібно мати другу дитину.
Через майбутні ігри, які мали проводитися менше ніж за рік, було легко відкласти народження ще одної дитини на строк, поки пройдуть ігри Міранди. У жіночій збірній був гарний шанс здобути медаль.
Але подружжя пізнало з досвіду, що якщо підкорити свою волю Богові, приходять благословення величніші за будь-що, на що вони могли сподіватися, задовольняючи свої власні бажання. Старанно й з молитвою вивчивши це питання, свою сім’ю вони вирішили поставити на перше місце.
У 1999 році, коли Міранда була на восьмому місяці вагітності, жіноча збірна виграла золото.
Всі знають Блека
Протягом останнього десятиріччя Блек і Міранда мали можливість грати у баскетбол у Французькій Полінезії на найвищих рівнях, здобуваючи кубки в чемпіонатах національної ліги і турнірах та граючи у складі національної збірної в іграх, які проводилися в 2003 і 2007 роках.
Обоє вони брали участь в іграх 2011 року. Тільки цього разу Блек був там в якості тренера чоловічої збірної. В той час як Міранда та жіноча збірна здобули золоту медаль, чоловіча збірна виграла бронзу, знову не досягнувши мрії Блека отримати золото.
Блеку іноді цікаво, яким би могло бути його життя, якби він зробив те, чого волів, замість того, чого хотів Бог.
“Можливо, я б здобув золоту медаль”, —каже він. “Можливо, я грав би за професійну команду, а можливо, й ні”.
Втім, подружжя не шкодує про прийняті ними рішення. Вони не впевнені, чи могли б вони бути щасливішими, ніж є.
“Я одружився у храмі”,—каже Блек. “У мене є чудова дружина, четверо прекрасних діточок і я залишаюся в Церкві. Один баскетбол не міг би дати мені будь-що з цього. Це благословення, які прийшли завдяки тому, що на перше місце був поставлений Господь”.
Коли він поставив Господа на перше місце, це не стерло з його пам’яті кепкувань батька, а надало тим словам нового значення. Кілька років тому, коли федерація розглядала плани проведення ігор ліги по неділях, президенти клубів зустрілися, щоб обговорити це. Хтось поцікавився: “А чи спитали ви Блека?”
Пропозицію було знято.
Завдяки тому, що Блек поставив Господа на перше місце, всі не тільки знають Блека—вони знають у що він вірить.
Онора “Блек” та Міранда Боннет давно тісно пов’язані з баскетболом на Таїті.
Для Блека та Міранди успіх в їхній спортивній кар’єрі посів друге місце після успіху в їхній сім’ї.
Фотографії Адама С. Олсона, за винятком зазначених
Фотографія баскетбольного м’яча зроблена Тамарою Ратієтою © IRI