Моє бажання на День народження
Анжеліка Карбонелл Дігал, Філіппіни
Коли у 18-річному віці я прийняла євангелію, то зрозуміла, що скуштувала від плоду, який є солодшим над усе солодке. Я відчувала величезну радість, але думала про членів своєї сім’ї, які не знали дороги й блукали. Мені було дуже сумно, що з усієї сім’ї лише я ходжу до церкви, але не знала, як допомогти іншим відкрити очі та вуха до істини.
Багатьма способами я намагалася переконати сім’ю послухати місіонерів. Але чим більше я намагалася, тим менше вони хотіли.
Я впала у відчай і вже думала про те, щоб більше не ходити до церкви. Але під час молитви пригадався такий вірш з Писань: “Якщо після цього ви зречетеся Мене, то було б краще для вас, аби ви зовсім не знали Мене” (2 Нефій 31:14). Я більше молилася, читала Писання, ходила на церковні збори і зосереджувалася на благословеннях у моєму житті. Унаслідок цього біль почав відступати.
Коли наблизився мій день народження, я відчула натхнення влаштувати у своєму домі вечірку й запросити всіх друзів з Церкви, у тому числі й місіонерів повного дня. Я хотіла, щоб моя сім’я ближче поспілкувалася з членами Церкви, які здавалися мені найщасливішими людьми на світі. Для мене ця вечірка була схожа на домашній сімейний вечір.
Після того дня все змінилося. Місіонерів радо запрошували в наш дім, і вони стали хорошими друзями нашої сім’ї. Одного дня мій тато оголосив, що хоче, аби вся наша сім’я слухала місіонерів і ходила до церкви. Я була вражена.
Через три роки після мого хрищення вся моя сім’я охристилася. На христильній службі моя мама свідчила, а мій тато подякував місіонерам. Члени приходу були вражені їхнім наверненням.
Як це відбулося? Зіграли роль усі пролиті мною сльози і всі поставлені мною цілі. Але понад усе серце мого батька зворушили любов і дружба місіонерів та членів приходу. Усі члени приходу були місіонерами завдяки своєму прикладу життя за євангелією Ісуса Христа. Я вдячна за них і за план Небесного Батька, який дозволяє сім’ям бути разом навіки.