Чи випадково перетнулися наші шляхи?

Президент Томас С. Монсон, “Подумайте про свої благословення”, Ліягона, лист. 2012, с. 88.

Якось одного надзвичайно морозного суботнього вечора взимку 1983–1984 років ми з сестрою Монсон поїхали до гірської долини Мідуей, Юта, де в нас є дім; туди кілька кілометрів. Температура того вечора була мінус 24 градуси за Фарингейтом (-31°C), і ми хотіли перевірити, чи все гаразд в нашому домі. Ми перевірили—усе виявилося добре, і ми поїхали назад у Солт-Лейк-Сіті. Не проїхали ми по шосе й пару кілометрів, як наша машина зупинилася. Ми опинились у важкій ситуації. …

Неохоче ми поплентались до найближчого містечка, машини мчали повз нас не зупиняючись. Нарешті одне авто зупинилось, і молодий чоловік запропонував свою допомогу. … Цей добрий молодий чоловік відвіз нас назад в наш дім у Мідуеї. Я спробував було розрахуватися з ним за його допомогу, але він … сказав, що він бойскаут і хоче чинити добрі справи. Я назвав себе, і він висловив вдячність за привілей нам допомогти. Припускаючи, що він був місіонерського віку, я спитав, чи збирається він служити на місії. Він відповів, що ще точно не знає, що хоче робити.

Наступного понеділка вранці я написав листа цьому молодому чоловіку і подякував за його доброту. У листі я закликав його служити на місії повного дня. …

Десь через тиждень мама цього молодого чоловіка зателефонувала й сказала, що її син був надзвичайно хорошим молодим чоловіком, але відчував у своєму житті певний вплив, тому його довготривале бажання служити на місії згасло. І зазначила, що вона та його батько постилися й молилися, щоб його серце змінилося. [Вона] хотіла, аби я знав, що вона розглядала події того холодного вечора як відповідь на їхні молитви за нього. Я сказав: “Я погоджуюсь з вами”.

Через кілька місяців і більш тісного спілкування з цим молодим чоловіком ми з сестрою Монсон з великою радістю відвідали прощальний вечір цього юнака перед його від’їздом на місію у Ванкувер, Канада.

Чи випадково перетнулися наші шляхи у той холодний грудневий вечір? Ні на мить не сумніваюся, що не випадково. Скоріше, я вважаю, що наша зустріч була відповіддю на сердечні молитви матері й батька за сина, якого вони так ніжно любили.

Свої думки ви можете записати в щоденник або обговорити їх з іншими людьми.