Урок про “п’ять хвилин”

Крістофер Джеймс Сміт

Я запізнився зайняти своє місце лише на п’ять хвилин. Звичайно ж, ці хвилини не завадять мені бути присутнім на моєму випуску.

Наприкінці мого останнього року в університеті я мав бути присутнім на церемонії вручення дипломів, де всі нові випускники, одягнені в традиційні берети і мантії, одержували дипломи від високопоставлених гостей. Я з нетерпінням чекав цього моменту святкування після чотирьох важких років навчання. Вранці у день церемонії я одержав лист з університету, але у мене не було часу його відкрити.

Церемонія починалася о 13:30, і я спланував зробити портретну фотографію до її початку. На жаль, у фотографа була черга, і я спостерігав за тим, як стрілки годинника усе більше наближалися до початку церемонії. Але я вже так довго простояв у черзі, що був рішуче налаштований зробити фотографію. Нарешті, закінчивши фотографуватися за 10 хвилин до початку церемонії, я забіг до вестибюля.

Однак, коли я підійшов до залу, двері були зачинені і біля них стояли охоронці. Я попросився увійти, але охоронці відмовили мені, сказавши, що я мав прийти на 15 хвилин раніше, щоб зайняти своє місце. Я вперше чув про цю вимогу, тож запротестував. Але охоронці не зрушили з місця. Я працював чотири роки, щоб одержати цей диплом, і тепер я не міг цього зробити під час церемонії нагородження. Я мав сидіти на балконі з усіма гостями.

Коли я повернувся додому і відкрив лист, який одержав того ранку, то прочитав чітку вказівку зайняти своє місце принаймні за 15 хвилин до початку або мені не дозволять увійти. Я відчув себе однією з нерозумних дів з притчі Спасителя:

“І як [нерозумні діви] купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним,—і замкнені двері були.

А потім прийшла й решта дів і казала: “Пане, пане,—відчини нам!”

Він же у відповідь їм проказав: “Поправді кажу вам,—не знаю я вас!” (Матвій 25:10–12).

Хоча не потрапити на важливе святкування може здаватися і серйозним наслідком незначної, на перший погляд, помилки, та все ж я зрозумів, що те ж саме стосується вибору і наслідків. Коли я піднімаю з землі один кінець палиці, то також піднімаю і другий. Так само і з будь-яким вибором: я вибираю не лише дію, а і пов’язаний з нею наслідок—яким би непередбачуваним він не був.

Саме Сатана хоче, щоб ми концентрували увагу на виборі, не думаючи про наслідки. Він часто робить це, спокушаючи нас зосереджуватися на фізичних бажаннях, “бажаннях плоті” (2 Нефій 2:29) та миттєвому задоволенні.

З іншого боку, наш Небесний Батько бажає, аби ми зосереджувалися на щасті і вічних благословеннях. Він очікує, що під час прийняття рішень ми будемо зважати на наслідки і що вони будуть частково скеровувати наш вибір: “Вони вільні вибрати волю і вічне життя через великого Посередника для всіх людей, або вибрати неволю і смерть” (2 Нефій 2:27).

Хоч у мене немає почуття вдячності за те, що я пропустив офіційне вручення диплома, але я вдячний за те, чого цей досвід навчив мене у вічному сенсі—я ніколи не хочу зробити вибір, який не дозволить мені увійти в присутність Нареченого. Замість того, щоб побачити, як переді мною зачиняють двері зі словами: “Не знаю Я вас!”, я намагаюся робити такий вибір, який дозволить мені почути, як Він скаже: “Увійди до радощів пана свого!” (Матвій 25:21).