У нас є велика причина радіти
Коли ви любите, оберігаєте і служите іншим малими і простими засобами, ви активно берете участь у роботі зі спасіння.
Коли помер мій свекор, наша сім’я зібралася разом, щоб привітати тих людей, які прийшли висловити свою повагу. Весь вечір, що ми були з сім’єю та друзями, я часто помічала нашого 10-річного онука, Портера, який стояв біля моєї свекрухи—своєї “бабуні”. Іноді він стояв позаду, спостерігаючи за нею. А раз я помітила його руку в її долоні. Я дивилася, як він гладив її руки, по-дитячому обіймав її і стояв з нею поруч.
Протягом кількох днів після того вечора ця картина не йшла у мене з голови. Я мала спонукання надіслати Портеру листа, в якому хотіла описати все, що я помітила. Я відправила йому листа електронною поштою і сказала йому, що я побачила і відчувала. Я нагадала Портерові про завіти, що він уклав, коли прийняв хрищення, цитуючи Алму, книга Мосії, розділ 18:
“І ось, оскільки ви жадаєте прийти до кошари Бога і називатися Його народом, і бажаєте нести тягарі один одного, так щоб вони були легшими;
Так, і бажаєте сумувати з тими, хто сумує; так, і співчувати тим, хто потребує співчуття, і бути свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де ви можете бути, аж до самої смерті, … щоб ви могли мати вічне життя—
… Якщо це є бажанням ваших сердець, то що ви маєте проти того, щоб бути хрищеними в ім’я Господа, як свідчення того перед Ним, що ви увійшли в завіт з Ним, що ви будете служити Йому і виконувати Його заповіді, щоб Він міг пролити Свій Дух більш рясно на вас?”1
Я пояснила Портеру, що Алма навчав, що ті, хто хоче охриститися, мають бути готовими служити Господу, служачи іншим —все своє життя! Я сказала: “Я не знаю, якщо ти усвідомлюєш це, але те, як ти виказував любов і турботу про бабусю, і було дотриманням твоїх завітів. Ми дотримуємося наших завітів щодня, будучи добрими, виказуючи любов і піклуючись одне про одного. Я просто хотіла, щоб ти знав, як я пишаюся тобою за те, що ти виконуєш завіти! Дотримуючись завіту, що ти уклав при хрищенні, ти будеш готовим для висвячення у священство. Цей додатковий завіт дасть тобі більше можливостей, щоб благословляти і служити іншим, і допоможе тобі підготуватися до завітів, що ти укладеш у храмі. Дякую тобі за такий хороший приклад для мене! Дякую тобі за те, що ти показав мені, що таке дотримуватися завітів!”
Портер відповів: “Бабусю, дякую за листа. Коли я обіймав бабуню, я не знав, що я дотримуюсь своїх завітів, але я відчував тепло в моєму серці і мав дійсно гарні почуття. Я знаю, що то був Святий Дух у моєму серці”.
Я також відчула тепло в своєму серці, коли зрозуміла, що Портер пов’язав дотримання своїх завітів з обіцянням “щоб Його Дух міг завжди бути з [нами]”2—обіцяння, що стало можливим завдяки отриманню дару Святого Духа.
Сестри, відвідуючи вас по всьому світу, я помітила, що багато хто з вас схожі на Портера. Ви спокійно стоїте як свідки Бога, сумуєте з тими, хто сумує, і співчуваєте тим, хто потребує співчуття, не усвідомлюючи, що ви дотримуєтеся своїх завітів—завітів, укладених вами у водах хрищення і в храмі. Коли ви любите, оберігаєте і служите іншим малими і простими засобами, ви активно берете участь у роботі зі спасіння, роботі Бога, щоб “здійснити безсмертя і вічне життя людини”3.
Будучи “дочками в [Господньому] царстві”4, ми уклали священні завіти. Ми простуємо, за словами Нефія, по “тісній і вузькій путі, яка веде до вічного життя”5. Ми всі знаходимося в різних місцях на цьому шляху. Але ми можемо працювати разом, щоб допомогти одне одному “просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей”6.
Джоанна служить порадником в Товаристві молодих жінок. Кілька місяців тому вона дізналася про захід для молоді, що мав відбутися у приході: похід до місця під назвою Малан Пік. Вона зраділа, бо нещодавно вона поставила собі за мету покорити цю гору.
Коли вона прибула на місце початку сходження, до неї підійшла її хороша подруга, Ешлі. Взявши Джоанну за руку, вона запропонувала піднятися з нею, кажучи: “Я піду з тобою”. Ешлі, якій на той час було 16 років, мала деякі фізичні вади, що ускладнювали швидкість її підйому. Тому вона і Джоанна йшли повільно, помічаючи творіння Небесного Батька: каміння на вершині гори над ними і квіти навколо них. Джоанна пізніше сказала: “В дійсності я швидко забула про свою мету піднятися на гору, бо невдовзі це стало пригодою іншого роду—пригодою, де простуючи стежкою, можна було звернути увагу на красоти, багато з яких я б пропустила, якби мала на меті просто дістатися вершини Малан Піку”.
Поки Джоанна і Ешлі продовжували своє сходження, далеко позаду від інших членів групи, до них приєдналася Емма, інша молода жінка з приходу, яка вирішила почекати і йти з ними. Емма доповнила їхню радість. Вона навчила їх пісні і додала більше підтримки і натхнення. Джоанна пригадує: “Ми сиділи і відпочивали, ми співали, ми розмовляли, і ми сміялися. Я змогла побачити Ешлі та Емму з тієї сторони, яку б не змогла розгледіти за будь-яких інших обставин. Справа стосувалася не гори—це було щось набагато, набагато більше. Тут йшлося про допомогу одне одному на шляху, крок за кроком”.
Поки Джоанна, Ешлі і Емма йшли на гору, співали, відпочивали та сміялися разом, вони мабуть, не думали: “Гей, ми дотримуємось наших завітів”. Але вони дотримувались своїх завітів. Вони служили одна одній з любов’ю, співчуттям і відданістю. Вони зміцнювали віру одна одної, підбадьорюючи і служачи одна одній.
Старійшина Рассел М. Нельсон навчав: “Коли ми усвідомлюємо, що ми є дітьми завіту, ми знаємо, хто ми і чого Бог від нас чекає. Його закон записаний у наших серцях”7.
Кузіна Марія—Божа дочка завіту, яка знає, хто вона є, і чого Бог від неї чекає. Коли вона вітала мене у своєму будинку в Омську, Росія, я думала, що я мала бути там, щоб служити їй, але незабаром зрозуміла, що я мала бути там, щоб вчитися у неї. Навернена у Церкві, Марія живе за спрямуванням, що міститься в розділі від Луки 22: “Ти ж колись як навернешся, зміцни браттю свою!”8 Вона вірить у слова нашого сучасного пророка, Президента Томаса С. Монсона, який сказав:
“Зараз настав час для членів Церкви і місіонерів об’єднатися, працювати разом, трудитися в Господньому винограднику, щоб приводити душі до Нього. …
… Коли ми діємо з вірою, Господь покаже нам, як зміцнити Його Церкву в приходах і філіях, на території яких ми живемо. Він буде з нами і активно долучатиметься до наших місіонерських трудів.
… Проявляйте свою віру, … коли ви з молитвою думатимете, кого з членів вашої сім’ї, ваших друзів, ваших сусідів та ваших знайомих ви хотіли б запросити до себе додому для зустрічі з місіонерами, аби вони могли почути послання Відновлення”9.
Марія слідує цій настанові, наглядаючи за сестрами, для яких її попросили бути візитною вчителькою, і служачи їм, але її труд простягається за межі цього завдання. Вона має багато друзів, які є малоактивними членами Церкви або взагалі ще не чули послання відновленої євангелії Ісуса Христа. Кожного дня вона проявляє свою віру і молиться, щоб дізнатися, хто потребує її допомоги, а потім діє згідно отриманого спонукання. Вона телефонує, висловлює свою любов і говорить своїм друзям: “Ви нам потрібні”. Щотижня вона проводить домашній сімейний вечір у власній квартирі і запрошує сусідів, членів Церкви і місіонерів—і вона годує їх. Марія запрошує їх прийти до Церкви, вичікує на них і сидить біля них, коли вони приходять.
Марія розуміє нещодавнє нагадування старійшини Джеффрі Р. Холланда про те, що “запрошення, яке породжене нашою любов’ю до інших та до Господа Ісуса Христа, … ніколи не розглядатиметься як образливе чи варте осуду”10. Вона має список людей, які говорять, що їх образили, і вона продовжує служити їм. Через те, що вони знають, що вона їх любить, Марія може сказати їм: “Не ображайтеся. Це ж смішно!”
Марія—учениця Ісуса Христа, яка дотримується завітів. Хоча вона не має носія священства в своїй домівці, проте простуючи вперед цією дорогою, терплячи до кінця і допомагаючи іншим долучатися до роботи зі спасіння на цьому шляху, вона щодня відчуває Божу силу як здійснення її храмових завітів.
Поділившись з вами цими досвідами, чи побачили ви себе у роботі зі спасіння? Скористайтеся моментом, щоб подумати про іншу дочку Бога, яка потребує заохочення, щоб повернутися на шлях завітів або якій потрібно трошки допомогти, щоб залишитися на цій дорозі. Запитайте вашого Небесного Батька про неї. Вона є Його дочкою. Він знає її за ім’ям. Він також знає вас, і Він скаже вам, чого вона потребує. Будьте терплячими і продовжуйте вірити і молитися за неї й діяти згідно отриманих спонукань. Діючи згідно цих спонукань, Дух підтвердить, що ваше пропонування прийнятне для Господа.
“Сестра Елайза Р. Сноу … з вдячністю відзначила зусилля сестер, направлені на зміцнення одна одної. … Вона сказала їм, що хоч Церква й не веде обліку записів всіх внесків, які вони передали на користь нужденних, повний запис їхньої роботи зі спасіння веде Господь:
… Президент Джозеф Сміт сказав, що це товариство було організовано, щоб спасти душі. Що [ми робимо], щоб повернути тих, хто збився з путі?—щоб зігріти серця тих, хто охолов до євангелії?—Ведеться ще одна книга—книга вашої віри, вашої доброти, ваших добрих справ, ваших слів. Цей запис ведеться. Ніщо не втратиться”11.
У Книзі Мормона Аммон говорить про велику причину для нас радіти. Він каже: “І ось я питаю, якими великими благословеннями [Бог] нас нагородив? Чи можете ви сказати?”
Переповнений радістю Аммон не чекає на відповідь. Він каже: “Слухайте, я відповім вам; … і це є благословення, яке було даровано нам, щоб нас було зроблено знаряддям у руках Бога для виконання цієї великої роботи”12.
Ми—дочки завітів в Господньому царстві, і ми маємо можливість бути знаряддям у Його руках. Беручи участь у роботі зі спасіння, кожен день малими і простими способами—наглядаючи, зміцнюючи, і навчаючи одна одну—ми зможемо приєднатися до Аммона, який заявив:
“Знай, моя радість повна, так, моє серце наповнене по вінця радістю, і я втішуся в моєму Богові.
Авжеж, я знаю, що я ніщо; щодо моєї сили я слабкий; отже я не буду вихвалятися собою, але я буду хвалитися моїм Богом, бо в Його силі я можу зробити все”13.
Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.