Не буде… інших богів

Старійшина Даллін Х. Оукс

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Ми служимо якимось пріоритетам або богам, ставлячи їх попереду Бога, Якому, як ми стверджуємо, служимо?

Десять заповідей є основоположними для християнства та юдаїзму. Перші дві з цих заповідей, які дав Бог дітям Ізраїля через пророка Мойсея, стосуються нашого поклоніння та наших пріоритетів. У першій Господь наказав: “Хай не буде тобі інших богів передо Мною!” (Вихід 20:3). Пройшли століття, і Ісуса запитали: “Котра заповідь найбільша в Законі?” Він відповів: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою” (Матвій 22:36–37).

Друга з Десяти заповідей конкретизує, як саме не мати інших богів, і визначає, яким повинен бути у нас як Його дітей найвищий пріоритет в житті. “Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі чи що на землі” (Вихід 20:4). Потім у заповіді додається: “Не вклоняйся їм і не служи їм” (Вихід 20:5). У ній не тільки забороняється мати матеріальних ідолів, в ній вказано, яким має бути основний пріоритет на весь час. Єгова пояснює: “Бо Я—Господь, Бог твій, Бог заздрісний … , що чинить милість ти[м], хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей” (Вихід 20:5–6). Слово заздрісний може означати й ревно оберігаючий. Його гебрейський оригінал означає “володіючий чутливістю і глибокими почуттями” (Вихід 20:5). Отже ми ображаємо Бога, коли “служимо” іншим богам—коли у нас наперед виходять інші пріоритети¹.

I.

Які це інші пріоритети, яким “служать” люди—навіть релігійні люди—в наші дні, ставлячи їх попереду Бога? Розглянемо можливі варіанти, найбільш поширені в нашому світі:

Культурні і сімейні традиції
Політкоректність
Прагнення кар’єрного зростання
Матеріальні блага
Пошук розваг
Влада, слава і престиж

Якщо жоден з цих прикладів, як нам здається, не стосується нікого з нас, то ми, мабуть, можемо запропонувати інші, що стосуються. Сам принцип важливіший, ніж окремі приклади. Принцип полягає не в тому, маємо ми чи ні інші пріоритети. Питання, яке ставиться в другій заповіді, є таким: “Яким є наш найвищий пріоритет?” Ми служимо якимось пріоритетам або богам, ставлячи їх попереду Бога, Якому, як ми стверджуємо, служимо? Ми забули йти за Спасителем, Який навчав: якщо ми любимо Його, то будемо виконувати Його заповіді? (див. Іван 14:15). Якщо це так, то наші пріоритети перевернуті знизу догори духовною апатією і нестримними бажаннями, які так поширені в наші дні.

II.

Для святих останніх днів Божі заповіді базуються на Божому плані для Його дітей—великому плані спасіння і є невіддільними від нього. Цей план, який іноді називається “великим планом щастя” (Алма 42:8), пояснює наше походження й нашу долю як дітей Бога: звідки ми прийшли, чому ми тут і куди йдемо. План спасіння пояснює мету сотворіння й умови смертного життя, у т.ч. й Божі заповіді, потребу у Спасителеві та надзвичайно важливу роль сімей на землі і у вічності. Якщо ми, святі останніх днів, яким було дано це знання, не розставимо наші пріоритети у відповідності до цього плану, то є ризик, що ми будемо служити іншим богам.

Знання Божого плану для Його дітей дає святим останніх днів унікальний погляд на шлюб і сім’ю. Недаремно ми відомі як Церква, що зосереджена на сім’ї. Наша теологія починається від небесних батьків, і нашим найвищим бажанням є отримати повноту вічного піднесення. Ми знаємо, це є можливим лише завдяки сімейним стосункам. Ми знаємо, що шлюб чоловіка і жінки є необхідним для здійснення Божого плану. Тільки цей шлюб забезпечить схвалені обставини для земного народження і підготовки членів сім’ї до вічного життя. Ми дивимося на шлюб і народження та виховання дітей як на частину Божого плану та священний обов’язок тих, кому дано можливість брати в ньому участь. Ми вважаємо, що найбільшим скарбом на землі і на небесах є наші діти й наші нащадки.

ІІІ.

Оскільки ми розуміємо потенційно вічну роль сім’ї, то сумуємо через різке зниження кількості народжень та шлюбів в багатьох західних країнах, в яких їхня історична культура є християнською і юдейською. Гідні довіри джерела повідомляють наступне:

У Сполучених Штатах на даний час найнижча народжуваність за всю їх історію², і в багатьох країнах Європейського Союзу та інших розвинутих країнах рівень народжуваності є нижчим за необхідний для підтримання їхнього народонаселення³. Це ставить під загрозу виживання культур і навіть народів.
В Америці процент дорослої молоді віком від 18 до 29, які перебувають у шлюбі, впав від 59% у 1960 до 20% у 2010⁴. Середній вік, в якому вперше вступають у шлюб, тепер є найвищим за всю історію: 26 років—для жінок, майже 29 років—для чоловіків⁵.
У багатьох країнах і культурах (1) традиційна сім’я, що складається з одружених матері і батька та їхніх дітей, стає вже винятком, а не правилом, (2) прагнення зробити кар’єру замість того, щоб укласти шлюб та народжувати дітей, стає дедалі більш поширеним вибором серед багатьох молодих жінок; і (3) роль та усвідомлена необхідність батька зменшується.

Серед всіх цих тривожних тенденцій ми також усвідомлюємо, що Божий план призначений для всіх Його дітей і що Бог любить всіх Своїх дітей—повсюди⁶. У першому розділі Книги Мормона проголошено, що Божа влада, і благодать, і милість огортає всіх жителів землі (1 Нефій 1:14). В одному з подальших розділів сказано, що “Він дав [Своє спасіння] вільно всім людям” і що “всі люди мають привілеї, як один, так і другий, і нікому не заборонено” (2 Нефій 26:27–28). Отже Писання навчають, що у нас є відповідальність бути співчутливими і милосердними (люблячими) до всіх людей (див. 1 Солунянам 3:12; 1 Івана 3:17; УЗ 121:45).

ІV.

Ми також поважаємо релігійні переконання всіх людей, навіть тих, хто відкрито заявляє, що не вірить в Бога, а таких стає дедалі більше. Ми знаємо, що завдяки даній Богом силі вибирати багато хто буде дотримуватися переконань, які суперечать нашим, однак ми сподіваємось, що й інші будуть так само поважати наші релігійні переконання і розумітимуть, що наші переконання змушують нас робити дещо інший вибір, ніж їхній, і поводитися дещо інакше, ніж вони. Наприклад, ми вважаємо, що Бог встановив вічну норму стосовно того, що статеві стосунки можуть відбуватися тільки між чоловіком і жінкою, які одружені, і це є надзвичайно важливою складовою Його плану спасіння.

Сила творіння смертного життя—це найпіднесеніша сила, яку Бог дав Своїм дітям. Право її застосування було дано в першій Божій заповіді Адаму і Єві (див. Буття 1:28), а інші важливі заповіді було дано, щоб заборонити її неправильне застосування (див. Вихід 20:14; 1 Солунянам 4:3). Наголос, який ми робимо на законі цнотливості, пояснюється нашим розумінням призначення наших сил породження у здійсненні Божого плану. Будь-яке застосування сил породження між чоловіком і жінкою поза узами шлюбу є тією чи іншою мірою гріховним і суперечить Божому плану, призначеному для піднесення Його дітей.

Важливість, яку ми надаємо закону цнотливості, пояснює нашу відданість моделі шлюбу, яка була започаткована для Адама і Єви, і продовжує існувати впродовж віків як Божа модель стосунків між Його синами і дочками для породження та для виховання Його дітей. На щастя, багато людей, які належать до інших деномінацій чи організацій, погоджуються з нами у питанні природи й важливості шлюбу, одні—на основі релігійної доктрини, інші—на основі своїх уявлень про те, що є найкращим для суспільства.

Нашим знанням Божого плану для Його дітей⁷ пояснюється, чому ми у відчаї від того, що все більше й більше дітей народжується поза шлюбом—на даний час 41 відсоток всіх народжених у Сполучених Штатах⁸—і що за останні півстоліття кількість пар, які живуть разом без шлюбу, вражаюче зросла. П’ятдесят років тому був лише невеликий відсоток перших шлюбів, яким передувало співжиття. Тепер шлюбів, яким передує співжиття, вже 60 відсотків⁹. І все це стає все більше прийнятним, особливо серед підлітків. Нещодавнє опитування показало, що приблизно 50 відсотків підлітків заявляють, що народження дітей поза шлюбом є “прийнятним способом життя”¹⁰.

V.

Існує великий політичний і соціальний тиск, направлений на те, щоб офіційно і через законодавство прийняти зміни, якими б дозволялася поведінка, що суперечить Божим законам стосовно сексуальної моралі і вічної природи та призначення шлюбу і дітонародження. Через цей тиск в різних штатах і країнах вже узаконено одностатеві шлюби. Інший тиск направлений на те, щоб нівелювати стать, тобто гомогенізувати ті відмінності між чоловіками і жінками, які необхідні для здійснення великого Божого плану щастя.

Наше розуміння Божого плану та Його доктрини дає нам вічну перспективу, яка не дозволяє нам потурати таким формам поведінки або знаходити виправдання в законах, що дозволяють їх. І на відміну від інших організацій, які можуть змінювати свою політику і навіть свої доктрини, наша політика визначається істинами, які, як Бог встановив, мають бути незмінними.

У нашому дванадцятому уложенні віри стверджується, що ми віримо у підлеглість громадянській владі і “дотриму[ємося] закону, шану[ємо] і підтриму[ємо] його”. Однак людські закони не можуть зробити моральним те, що Бог проголосив аморальним. Відданість нашому найвищому пріоритету—любити Бога і служити Йому—вимагає, щоб ми дивилися на Його закон як на нашу норму поведінки. Наприклад, ми як і раніше залишаємося під божественним наказом не чинити перелюб або розпусту, навіть якщо ці дії не є злочинами за законодавством штатів або країн, в яких ми живемо. Так само й закони, що легалізують так звані “одностатеві шлюби”, не відміняють Божий закон про шлюб чи Його заповіді й наші норми, що стосуються шлюбу. Ми дотримуємося завіту любити Бога і виконувати Його заповіді й утримуватися від служіння іншим богам та пріоритетам—навіть тим, що стають популярними саме в наш час і там, де ми знаходимося.

Ця рішучість може викликати нерозуміння, нас можуть звинуватити у фанатизмі, ми можемо страждати від дискримінації або нам необхідно буде чинити опір зазіханням на наше вільне виявлення своїх релігійних переконань. Якщо буде так, то, на мою думку, ми повинні пам’ятати про наш перший пріоритет—служити Богу—і, як наші попередники-піонери, штовхати вперед наші особисті ручні візки з такою ж самою мужністю, що й вони.

Учення Президента Томаса С. Монсона стосується цієї ситуації. На такій же конференції 27 років тому він сміливо заявив: “Давайте матимемо сміливість не підкорятися консенсусу, сміливість відстоювати принцип. Сміливість, а не компроміс, викличе Божу усмішку схвалення. Сміливість стає живою й привабливою чеснотою, коли стосується не тільки готовності відважно померти, але й рішучості порядно жити. Моральний боягуз—це той, хто боїться зробити те, що він вважає правильним, бо інші розчаруються в ньому або висміють його. Пам’ятайте, що у всіх людей є їхні страхи, але ті, хто дивиться на свої страхи з гідністю, матиме також і сміливість”¹¹.

Я молюся про те, щоб ми не дозволяли тимчасовим викликам смертного життя змусити нас забути великі заповіді й пріоритети, дані нам нашим Творцем і нашим Спасителем. Ми не повинні прикипати своїм серцем до того, що від світу, й домагатися людської пошани (див. УЗ 121:35), аби нам не припинити свої старання, щоб справдити свою вічну долю. Ми, хто знає план Бога для Його дітей—ми, хто увійшли в завіти брати участь в його здійсненні,—маємо чітку відповідальність. Ми ніколи не повинні відхилятися від свого найбільшого бажання—здобути вічне життя¹². Ми ніколи не повинні відмовлятися від свого першого пріоритету—не мати перед Богом Батьком і Його Сином, нашим Спасителем, Ісусом Христом, ніяких інших богів та не служити ніяким іншим пріоритетам.

Нехай Бог допомагає нам розуміти цей пріоритет і щоб нас розуміли інші люди, коли ми прагнемо дотримуватися його з мудрістю й любов’ю, я молюся про це в ім’я Ісуса Христа, амінь. ◼