Різдво під шматком гофрованого металу
Ервін У. Віркус, шт. Айдахо, США
Коли під час Другої світової війни я перебував у Манілі, Філіппіни, то часто збирався з невеликою групою інших військовослужбовців-святих останніх днів для проведення причасних зборів. Під час одних таких зборів у дальній частині нашої розбомбленої будівлі я помітив філіппінську жінку, яка заглядала в отвір, що раніше був дверима. Я подумав, що, можливо, її увагу привернув наш спів. Коли ми закрили очі для вступної молитви, вона тихенько пішла геть.
Під час одного з її наступних візитів ми запросили її до себе. Її звали Ансьєта Фахардо, і вона радо прийняла нашу дружбу. Вона продовжувала приходити на наші збори і дізналася про відновлену євангелію Ісуса Христа.
Наближалося Різдво, і ми вирішили благословити Ансьєту та її сім’ю різдвяними подарунками. Ми зібрали згущене молоко, м’ясо і овочі, кілька ковдр і набір медикаментів, в якому був пеніцилін для лікування хворого онука Ансьєти.
На Святвечір ми склали свої подарунки і пішли до дому Ансьєти. Вона жила разом з дочкою та онуком під шматком гофрованого металу, який опирався на цегляну стіну—залишок розбомбленої будівлі. Нам було важко зрозуміти, як вони виживали, маючи такий поганий захист від тропічних дощів, яких було багато о тій порі року.
Один з нас приніс гілку мангового дерева і встромив його у землю. Серед уламків ми знайшли якісь дрібнички, щоб прикрасити гілку.
Ансьєта разом із сім’єю дивилася на все це із задоволенням і захопленням. Коли вони побачили подарунки, принесені нами, їхнє захоплення перетворилося на сльози радості та вдячності. Вони не бачили і не їли такої їжі вже давно, тому так розплакалися, що якийсь час не могли розмовляти.
Оскільки то був переддень Різдва, ми думками полинули до своїх домівок та рідних людей. Я подумав про телеграму, яку отримав лише два дні тому, де сповіщалося, що я став батьком. Ми ділилися своїми почуттями і закінчили свідченням про Спасителя і відновлену євангелію.
Ми запевнили цю чудову сім’ю, що Спаситель любить їх. Наші слова втішили їх, а дух спокою зігрів нічне повітря. Потім ми попрощалися зі своїми хорошими друзями і побажали їм щасливого Різдва.
Невдовзі після цього мене перевели в нове місце, і я ніколи більше не бачив Ансьєту чи її сім’ю. Однак через багато років я відкрив Church Almanac (Церковний альманах) на розділі, присвяченому Філіппінам, і прочитав, що Ансьєта Пабілона Фахардо стала першою філіппінкою, яка приєдналася до Церкви на островах1. Яке чудове благословення думати про зерна, посіяні нами під час Різдва 1945 року.