Мій Різдвяний подарунок
Автор живе в штаті Юта, США.
Що мені подарувати Спасителю цього року?
Ілюстрація Бена Саймонсена
У дев’ятому класі, під час семінарії, моїм звичайним місцем був задній ряд, де я міг поговорити і пожартувати зі своїм товаришем. Я зареєструвався в семінарії лише тому, що в моєму розкладі був вільний час. Уроки семінарії пропонувалися у школі, де я мешкав, і шкільний порадник запропонував мені відвідувати її, бо я є святим останніх днів. Я знав ім’я вчителя, але це було майже все, що я знав стосовно класу.
Якось, одного дня, мого товариша не було, і я стикнувся з проблемою: Мені ні з ким було жартувати. Як мені витерпіти цей час? У паніці я вдався до єдиного, що залишилося—слухати. Я вперше приділив увагу вчителю.
Пригадуючи той день, я не можу пригадати жодного сказаного ним слова, однак пам’ятаю, що його слова захопили мене. Мій товариш повернувся наступного дня, однак замість того, щоб жартувати, я слухав і знову захопився.
Зрештою я пересів із заднього ряду класу на перший, де я міг краще все чути. Не минало жодного уроку, щоб я не відчував цікавості до уроку або до свідчень, якими ділилися учні.
Мені так сподобалися уроки семінарії, що я знову зареєструвався на неї наступного року. Я охристився, коли мені було вісім років, однак насправді ніколи не ходив до Церкви. Але одного дня у грудні, прямо перед Різдвяними канікулами, дещо змінилося. Вчитель запросив нас вийти вперед перед класом і сказати, що ми подаруємо Христу в тому році.
“Ніхто не вийде”,—подумав я. Однак на мій подив, один за одним учні виходили вперед класу. У декого текли сльози, хтось говорив про поставлені цілі, а дехто розповідав історії. Я не міг цьому повірити.
Час ішов. Я був єдиним, хто ще не вийшов. Перш, ніж усвідомити це, я вже стояв на ногах. Я й гадки не мав, що збираюся сказати. Тоді нетвердим голосом я сказав: “Цього року, до дня народження Христа я збираюся почати ходити до Церкви”.
З того дня я почав ходити до Церкви, що було моїм подарунком Спасителю. Іронія була в тому, що я був тим, хто отримав цей подарунок. Повернення до Церкви змінило моє життя, і це сталося того дня, коли я припинив тільки говорити, щоб послухати і дозволити Духові торкнутися мого серця.
Дух продовжує промовляти до мене. Все, що мені потрібно зробити,—це зупинитись, щоб послухати—а потім виконувати це.