Малахія

“[Ісус] наказав їм, що вони мають записати слова, які Батько дав Малахії” (3 Нефій 24:1).

Моє ім’я означає “мій посланець”, і як такий я передавав “пророцтво Господнього слова до Ізраїля”¹. У мій час, приблизно за 450 років до народження Христа², багато юдеїв зневірилися і перестали жити праведно. Господь дорікав їм за допомогою моїх учень³.

Юдейські священики з коліна Левія зазвичай висвячувалися на проведення обрядів, але левити у мій час були продажні. Вони були невдячні, відмовлялися шанувати Бога і приносили в жертву нечистий хліб і недосконалих тварин⁴. Вони порушили завіт священства, укладений Богом з Левієм.

Народ—не лише священики—також був розбещений. Люди одружувалися поза завітом, розлучалися з дружинами своєї молодості й відмовлялися платити десятину та пожертвування⁵.

Але хоча Господь і не схвалював ці злочестиві вчинки, Він був готовий пробачити, бо любив Свій народ: “Верніться ж до Мене, і вернусь Я до Вас”⁶. Один зі способів повернутися до Господа—це принести “всю десятину до дому скарбниці”⁷.

Народ скаржився: “Марність служити для Бога! … Ті, хто вчиняє безбожне, [процвітають]”⁸, але я навчав, що імена тих, хто “страх перед Господом має і хто поважає ймення Його, буде записано в “пам’ятну книгу”⁹.

Я також пророкував, що під час Другого пришестя Господа злочестивих буде спалено, але для тих, хто боїться Його ймення “зійде Сонце Правди та лікування в проміннях Його”¹⁰.

Я пророкував, що перед Другим пришестям пророк Ілля прийде відновити ключі священства, щоб привернути “серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків”¹¹.

Завдяки моїм ученням ми бачимо, що Господь пам’ятає Свій народ і дотримується Своїх обіцянь з вірними дітьми. Він хоче, аби ми мали віру у ці обіцяння і шляхом покаяння повернулися до Нього¹².