Чи ми вчинили правильно?

Карлос Хав’єр Леон Угарте, Ліма, Перу

Я був відомим журналістом, який писав для кількох хороших журналів і газет у Лімі, Перу, але мій стиль життя—далекий від Бога—з кожним днем усе більше докучав мені. Через це я погодився на роботу коректора в одному журналі в окрузі Вентанілья, далеко від мого дому. Я відчайдушно шукав спосіб віддалитися від кола тодішніх друзів. У Вентанільї я відчув серцем, що моє життя зміниться.

Час від часу я ходив до церкви зі своєю дівчиною, Марією Крістіною, коли двоє настирливих місіонерів переконали мене запитати в молитві Небесного Батька, чи Церква є істинною. Я так і зробив, а те, що я відчув, було просто неймовірним. Я ніколи не відчував Духа так сильно, як у той незабутній день.

Невдовзі після того як ми з Марією Крістіною побралися і охристилися, ми почали жити в маленькій незручній орендованій кімнатці у Вентанільї. Завдяки тому, що я старанно працював, з посади коректора я доріс до редактора журналу та газети компанії. Я ніколи не був редактором раніше, тож був у захопленні від цієї посади. Але все почало змінюватися, коли норми наших публікацій почали занижуватися і вони набули сумнівного морального характеру. Ці зміни, які замовлялися нашими директорами, суперечили принципам і цінностям Церкви.

Я завжди хотів бути редактором, але ситуація викликала в мене неприємні почуття. Наш єпископ казав, що коли ми робимо те, що приємне Небесному Батькові, Він нас благословляє. Після того як ми з дружиною все обміркували й багато про це молилися, то відчули, що мені слід залишити цю роботу.

Через кілька днів я почав відчувати стрес і не був упевнений, чи вчинив правильно. Після звільнення я надіслав резюме до кількох компаній, але не отримав жодної відповіді. Марія Крістіна запропонувала знову помолитися. Ми так і зробили. Ми молилися, щоб усе закінчилося добре і щоб ми не втратили віру, незважаючи на велику кількість несплачених рахунків.

Через кілька годин дружина заохотила мене подзвонити до однієї з компаній. Не дуже вірячи в успіх, я подзвонив. Я оторопів, коли працівник сказав, що тільки-но збирався мені дзвонити. Він хотів знати, чи можу я приступити до роботи наступного ж дня!

Ми плакали від радості. Небесний Батько відповів на наші молитви.

Нам довелося залишити приход і багато хороших друзів, щоб розпочати нову роботу, але ми вирушали з більш міцним свідченням. Зараз у мене пристойна робота, хороша зарплата, і ми живемо в гарному місці. Але понад усе ми маємо благословення впевненості в тому, що коли робимо те, що приємне нашому Богові, то отримуємо Його благословення.