Шлях до Пальміри
З виступу “The Making of the Book of Mormon, Joseph Smith, and You” (Створення Книги Мормона, Джозефа Сміта і тебе), виголошеному на духовному вечорі в Центрі підготовки місіонерів у Прово 15 лютого 2014 року. Метью С. Холланд є президентом Університету Юта-Веллей.
Шлях до Пальміри—місця, де відбулося Перше видіння і де зберігалися золоті пластини—не був шляхом цілковитої радості й світла для Джозефа та його сім’ї.
Фотографія Джорджа Андерсона, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви
Нехай у вас не виникає жодних сумнівів: Незалежно від того, чи ви місіонер повного дня, чи ні, усі святі останніх днів покликані нести послання Господа Ісуса Христа “цілому світові” (Maтвій 24:14). Ми покликані ділитися чистими принципами та порядком організації Його євангелії у Його ім’я. Але не забуваймо, що для цього важливо навчати і свідчити, що Джозеф Сміт був Його знаряддям у відновленні на землі цих чистих принципів і організаційних засад.
Оскільки так багато залежить від вас, було б мудро з вашого боку запитати себе, чи готові ви іти вперед і проголошувати з повним переконанням і чудовою відвагою, що “вранці чудової, ясної днини ранньої весни тисяча вісімсот двадцятого року”1 Джозеф Сміт увійшов у безлюдний гай, став на коліна, помолився і світ змінився назавжди. Якщо ви хочете бути слугами Бога, якими вас покликано бути, ви повинні бути готові до цього.
Прийміть зараз рішення стати дослідником життя пророка Джозефа Сміта. Є сила і мудрість у його житті, яких немає в житті жодної іншої людини, крім життя Самого Спасителя. Якщо ви щиро і з молитвою ознайомитеся з подробицями життя Джозефа, я обіцяю, що ваша любов і захоплення ним зростуть, ви відчуєте втіху і підбадьорення в ті особливо важкі дні життя і служіння, а ваше розуміння поглибиться, незважаючи на глузування сучасних критиків, які впевнені, що мирські докази доводять, що Джозеф не міг бути тим, за кого себе видавав. З цією метою розглянемо лише кілька епізодів з життя цього видатного чоловіка.
Болісний шлях
Є всі підстави вірити в те, що ранок отримання Першого видіння був славетним і ідилічним, як про це розповідається в гімні “Перша молитва Джозефа Сміта”2. Але, милуючись такою картиною, ми не повинні забувати, що передувало цьому ранку. Шлях до Пальміри—загальновідомого місця, де відбулася ця священна, унікальна подія,—не був шляхом цілковитої радості й світла для цього хлопчика-пророка і його сім’ї.
Батьки пророка, Джозеф Сміт старший і Люсі Мек Сміт, одружилися в Танбриджі, шт. Вермонт, США, у 1796 році. Після шести років достатньо успішного фермерства Сміти переїхали до Рендольфа, який знаходився неподалік, аби спробувати зайнятися складською справою3.
Товари, які Джозеф Сміт старший придбав за допомогою кредиторів з Бостону, швидко розходилися, приваблюючи нових споживачів, але не за готівку, а за обіцяння сплатити, як тільки буде зібрано врожай. Поки він чекав обіцяних платежів, аби розрахуватися з кредиторами, перед ним відкрилася ще одна можливість грошових інвестицій.
У ті дні на китайському ринку високо цінувався сушений корінь женьшеню. Хоча Джозефу Сміту старшому посередник запропонував готівкою 3000 доларів за корінь женьшеню, який він назбирав і підготував для відправки, він відважився на ризиковану, але потенційно більш прибуткову операцію: самостійно доставити товар до Нью-Йорка і особисто домовитися з капітаном корабля про продаж його товару в Китаї. Без послуг посередника він міг заробити 4500 доларів—величезну суму на той час4.
Чи то через невдачу, чи через погане планування вантаж Джозефа Сміта старшого потрапив на корабель, яким їхав син того посередника, з яким Джозеф Сміт старший не захотів мати справу. Скориставшись ситуацією, цей син продав женьшень Смітів у Китаї за високу ціну і забрав виручку собі, поширивши чутки, що вся справа зазнала невдачі і все, що вдалося виручити—це ящик чаю5.
Тим часом, поки все це відбувалося, настав термін виплати за великий перелік товарів, які закупили Сміти на свій склад. Щоб розплатитися з вимогливими кредиторами, Сміти вдалися до крайніх заходів. Аби сплатити борги, Люсі відмовилася від весільного подарунка вартістю в 1000 доларів, який вона зберігала роками, а Джозеф продав сімейну ферму в Танбриджі за 800 доларів6. Ферма була тим майном, яке принаймні гарантувало хоч якусь економічну стабільність та довготермінову фізичну захищеність у часто жорстокому світі прикордонної Америки. Тепер, залишившись без грошей і без землі, Сміти були змушені переїжджати вісім разів за 14 років, постійно шукаючи заробітку для забезпечення своєї сім’ї.
Один з тих переїздів був викликаний фінансовими труднощами, до яких призвели великі медичні рахунки внаслідок епідемії черевного тифу, під час якої в 1813 році важко і виснажливо перехворіли всі діти в сім’ї Смітів. Через кілька тижнів після одужання Джозеф відчув сильний біль у плечі. Місцевий лікар неправильно діагностував біль як розтягнення зв’язок. Через два тижні, коли біль став нестерпним, лікар повернувся і виявив інфіковане місце, поява якого була пов’язана з продовженням хвороби Джозефа7.
Шляхом надрізу в больовій зоні було видалено майже літр інфікованої речовини, але процедура не була доведена до кінця, і нова інфекція перемістилася в нижню частину лівої ноги Джозефа. Тут уже було не обійтися без хірурга. Він зробив розріз величиною у 20 см від коліна до кісточки, завдяки чому біль трохи вгамувався. Але, на жаль, інфекція вразила кістку8.
У цей час сім’я шукала найновіші методи лікування, радячись з провідними медиками Дартмундського медичного коледжу. Люсі наполягала на тому, щоб не застосовувати найбільш логічну і звичну процедуру—ампутацію. Натомість Сміти спробували нову, дуже болісну процедуру—хоча вона і не давала гарантії успіху. Лікарям треба було розрізати Джозефу ногу і зробити два отвори з кожного боку кості. Після того вони мали відколоти три великі уламки кості, щоб видалити інфіковану частину9.
Усе це треба було робити за відсутності сьогоднішніх переваг загальної анестезії. Тому сім’ю вмовляли дати Джозефу алкоголь або прив’язати його до ліжка, аби під час процедури, яка вимагала високої точності, він не сіпався через біль. У ніжному семирічному віці Джозеф відхилив обидві пропозиції. Натомість він попросив про дві речі—аби батько тримав його, а мама вийшла з кімнати10.
Фрагмент картини Якщо батько мене триматиме, художник Ліз Лемон Свіндл; фотографія Алана Дея, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви
Коли Джозеф кричав так сильно, що мамі було важко це слухати, вона двічі заходила в кімнату, незважаючи на його м’які заперечення. Те, що вона бачила, неможливо було забути. Джозеф лежав на просякнутому кров’ю ліжку, “блідий, як труп, великі краплі поту … котилися по обличчю, а кожна риса була сповнена надзвичайних мук”11. На щастя, операція пройшла успішно, однак наступні три роки Джозеф ходив на милицях.
Після цього важкого випробування сім’я сподівалася, що, почавши все заново в Норвічі, шт. Вермонт, вони нарешті матимуть стабільність і процвітання, яких так прагнули. Але знову їхнім мріям не судилося збутися. У перший рік, коли вони намагалися зайнятися фермерством на взятій в оренду землі, їхній врожай пропав. Їхні поля знову не вродили і на другий рік. На третій рік, у 1816, Джозеф Сміт старший вирішив спробувати ще раз, упевнений, що все буде добре12.
У 1815 році, за півсвіту від них сталося виверження на горі Тамбора в Індонезії, через що в земну атмосферу стався викид тонн попелу, вплинувши на звичайний погодний цикл. З червня по серпень 1816 року—цей період ще називають “роком без літа”—чотири нищівні морози завдали удару Новій Англії, таким чином знову знищивши літні врожаї13.
Почався голод і тисячі людей масово залишали Вермонт, разом з якими Джозеф Сміт старший здійснив свій найдоленосніший крок. Він вирішив залишити місцевість, у якій в радіусі 30 км жили його родичі, друзі, де була земля, яку він знав майже все своє доросле життя, й попрямувати за 482 км на південний захід до міста Пальміри на північ штату Нью-Йорк. Казали, що землі там родючі й легко було отримати довготерміновий кредит. Через необхідність Джозеф старший поїхав раніше, а Люсі й восьмеро дітей упакували речі й вирушили за ним14.
Була зима, коли Люсі і її невеличка смілива команда навантажила всі пожитки на сани, а пізніше переклала їх на віз. Після того як Люсі розплатилася з кількома кредиторами, у неї залишилося мало грошей на дорогу. В кінці переїзду вона віддавала одяг та ліки, аби заплатити власникам готелів. Як згадує Люсі, вона приїхала в Пальміру, маючи “два центи в кишені”15.
По дорозі чоловік, якого найняли правити саньми, змусив юного Джозефа звільнити місце для двох гарненьких дочок з сім’ї Гейтс, які подорожували в тому ж напрямку. Джозеф, який ще до кінця не одужав, шкутильгаючи “по снігу проходив понад 60 км на день упродовж кількох днів”, зносячи, за його словами, “найнестерпнішу втому й біль”16.
Коли віддані старші брати Джозефа—Гайрум і Алвін—благали того чоловіка посадити Джозефа в сани, він сильним ударом рукоятки батога вдарив їх так, що вони попадали. Коли в Утіці стало зрозуміло, що у Люсі немає грошей, чоловік залишив їх напризволяще, але перед тим спробував, хоча і невдало, вкрасти їхнього воза, з якого викинув усі їхні пожитки на землю17. Якимось чином сім’я продовжувала шлях, поки безпечно не прибула до Пальміри, зі сльозами кинувшись у обійми Джозефа Сміта старшого.
Можливо, найсумніший момент цієї подорожі міститься в коментарі, який до кінця не був належним чином оцінений, але яким Джозеф пізніше доповнив опис їхнього сімейного переїзду: “По дорозі з Утіки я мав їхати в останніх санях каравану, але коли вони під’їхали, їздовий, яким був один із синів Гейтса, збив мене з ніг і я лежав, стікаючи кров’ю, поки якийсь перехожий не підняв мене і не доніс до Пальміри”18. Не слід недооцінювати значення цього випадку.
Безцінний дар
Фрагмент картини Якщо батько мене триматиме, художник Ліз Лемон Свіндл; фотографія Алана Дея, з люб’язного дозволу Музею історії Церкви
Усього за три кілометри на південь від центру Пальміри знаходиться гай, який став місцем, де відбулося одне з найвеличніших видінь в історії людства. За п’ять кілометрів звідти знаходиться пагорб Кумора, місце, де зберігалися золоті пластини, про які в той час ніхто не знав.
Коли Джозеф прибув до Пальміри, Господь привів Свого висвяченого наперед пророка до місця, де фізично знаходився безцінний скарб. Цей скарб був ознакою того, що після століть суцільної духовної темряви і сум’яття небеса знову були відкриті. Цей скарб показував, що служіння Ісуса було більш широкомасштабним і у доктринальному, і у географічному аспектах, ніж це було відомо християнським церквам того часу. Цей скарб підтверджував, що дивовижним чином Бог надзвичайно активно в усі часи втручається у справи людей, які розмовляють різними мовами і живуть на різних континентах. І цей скарб обіцяв учення настільки чисті й сильні, що, сприйнявши їх всією душею, ви могли б особисто змінитися, відчувши щось настільки приємне, що робить це основним і незрівнянним предметом ваших бажань.
Ми, як смертні особистості, можемо мати спокусу вважати, що більш підходящий шлях для такого чоловіка і такого випадку має бути легшим, ефективнішим, з більшою підтримкою від людей. Якщо ми розуміємо, які доленосні події мали настати внаслідок приїзду цього хлопчика у це містечко у цей час, то хіба не міг Господь, Який так ретельно спланував місце розташування золотих пластин за тисячу років до того, забезпечити шлях приїзду, який би був більш прямим, зручним і уславленим?
Звичайно, міг би, але не зробив цього.
Не було славетного помазання Джозефа в дитинстві (див. 1 Самуїлова 16:11–13). Не було скеровуючого видіння, яке вказало б йому шлях до обіцяної землі (див. 1 Нефій 5:4–5). Не було ліягони витонченої роботи, яка б допомогла його сім’ї уникнути помилок на шляху (див. 1 Нефій 16:10; Aлма 37:38). І, звичайно ж, не було лімузину з відкритим верхом, який їхав би залитою сонцем прямою святковою дорогою, уздовж якої стояли люди і радісними вигуками вітали пророка.
Натомість той шлях для Джозефа і його сім’ї був надзвичайно вибоїстим, сповненим смутку й невдач, хвороб, помилок, природних катаклізмів, нестерпного болю, жорстокої несправедливості, постійної безвісності й невблаганної бідності. Не треба думати, що сім’я Смітів не бачила нічого, крім нещастя. Так не було. Але шлях до Пальміри не був ні прямим, ні успішним, ні видатним. Пророка, скаліченого, кульгавого, у крові, в прямому розумінні приніс безвісний незнайомець на його ні з чим незрівнянну зустріч з долею.
Запам’ятайте це, як, можливо, перший урок з життя Джозефа і появи Книги Мормона. Попри невдачі, нещасні випадки і жорстокий спротив—а у багатьох випадках завдяки всьому цьому—Джозеф Сміт дістався саме туди, куди було слід, аби виконати свою місію. Тому, якщо зараз чи колись у майбутньому ви озирнетеся і побачите, що ваші менш віддані знайомі успішні у своїй роботі, у той час, як ви щойно втратили вашу; якщо хвороба вибиває вас із колії саме у той момент, коли необхідно виконати невідкладне служіння; якщо на важливу посаду призначають когось іншого; якщо здається, що ваш напарник на місії вивчає мову швидше; якщо зусилля, докладені з найкращими намірами, якимось чином приводять до поганих наслідків для члена вашого приходу, сусіда чи зацікавленого Церквою; якщо з дому приходять новини про фінансові втрати чи якусь трагічну подію, і ви нічого не можете з цим вдіяти; або якщо день у день ви просто відчуваєте себе непомітним і побитим гравцем у драмі євангелії, яка, здається, створена для щастя інших людей, тоді просто знайте: що багато подібного пережив сам Джозеф Сміт, коли його вели до місця, де мала відбутися єдина найвидатніша подія на цій землі з часів Голгофи і Могили в саду за майже 2000 років до цього.
“Але,—можете сказати ви,—моє життя і земна доля зовсім не такі, як у пророка Джозефа”.
І це мабуть правда. Однак також правда і те, що ваше життя має значення для Бога, і ваш вічний потенціал, так само як і вічний потенціал кожної душі, яку ви зустрінете, не менш величний і важливий, ніж у самого пророка Джозефа. Отже, так само, як і наш улюблений Джозеф, ви повинні ніколи не здаватися, піддаватися чи ухилятися, коли у житті взагалі, або конкретно в місіонерській роботі, стикаєтеся з болем, розгубленістю або нудьгою. Натомість, як навчав Павло, ви повинні бачити, що “тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре” (Римлянам 8:28; курсив додано).
Так само, як у випадку з Джозефом Смітом, Бог кожного дня формує і скеровує вас до цілей більш славетних за ті, що ви можете собі уявити!