У пошуках порятунку
Автор живе в штаті Юта, США.
Так само, як 33 чоловіки потрапили в пастку внаслідок обвалу в шахті у Чилі, ми можемо відчувати себе в пастці наших випробувань і слабкостей; однак завдяки плану спасіння ми можемо знайти надію і порятунок
Фотоілюстрації з iStockphoto/Thinkstock
5 серпня 2010 року 33 чилійські шахтарі потрапили у пастку масивного обвалу внаслідок осідання скельної породи. Вони опинилися в невеличкій безпечній зоні в стовбурі шахти під обвалом на глибині 700 м під землею.
Ситуація здавалася безнадійною. Між ними і їхніми домівками та сім’ями було майже півмилі непорушного каменю над головою, а в них був дуже невеликий запас їжі та води. Хоча у шахтарів було знаряддя і знання, однак через те що шахта була дуже ненадійною, вони не могли врятувати себе самостійно. У них було єдине сподівання, що їх знайдуть і врятують.
Незважаючи на це, вони вирішили надіятися. Шахтарі зорганізувалися, розподілили їжу та воду і чекали. Вони вірили, що ті, хто був на поверхні, роблять усе можливе заради їхнього порятунку. І навіть при такій ситуації було важко триматися за цю надію, поки вони чекали в темряві. Дні спливали, а потім тижні. Їжа, яку вони ретельно розподілили, закінчилася.
У своєму житті я пережила величезний удар. На моїх очах мій чудовий, веселий, життєрадісний восьмирічний син загинув у автокатастрофі. Я тримала його тіло, кров капала на дорогу, а його дух відлітав, повертаючись до небесного дому. Я благала свого Небесного Батька і просила дозволити йому залишитися, але план життя мого сина був іншим.
Я загубилася у темряві, приголомшена тягарем свого горя. Я була стомлена, не могла знайти спокій, бо земні проблеми затьмарили мої очі. Я зрозуміла, що скрушене серце—це насправді фізичне відчуття. Там, де в мене було серце, тепер була лише темна діра—незагойна і болюча.
Я думала, що мені просто треба бути достатньо сильною, аби подолати це. Багато людей страждали більше. Але, як і шахтарі, що опинилися у пастці непорушного каменю, який тримав їх у полоні, я не могла підняти тягар свого горя.
Тим чи іншим способом ми всі можемо почуватися, ніби у пастці. Хтось може потрапити у пастку особистих випробувань, слабкостей чи важких обставин у житті. Однак втішає знання, що земне життя—це час, коли ми стаємо сильнішими, долаючи смуток і горе. Ми знаходимо надію в Ісусі Христі.
Промінь надії
На 17-й день свого випробування, у шахтарів знову зажевріла надія, коли було пробурено невеликий стовбур через увесь пласт каменю, що тримав їх у полоні.
Чоловіки, які опинилися в пастці, захотіли повідомити рятувальників на поверхні, що вони живі, тож постукали по буру і прив’язали на кінці записку, написану червоним фломастером. В ній було написано: “Estamos bien en el refugio, los 33” (“З нами все гаразд, ми у безпеці, нас 33”). Надія знову з’явилася. Їх знайшли.
Через маленький отвір розміром з грейпфрут було встановлено зв’язок зі світом на поверхні. Вниз по стовбуру передавали їжу, воду, ліки і записки від рідних.
Мабуть, усвідомлюючи свою ситуацію, шахтарі мали різні почуття. Хоча вони надзвичайно раділи і відчували полегшення від того, що їх знайшли, ситуація все ще залишалася небезпечною. Хоча люди на поверхні знали, де вони були, необхідний був час, аби скласти план порятунку, а шахтарі могли лише сподіватися, що план спрацює.
Рятувальники неохоче повідомили шахтарям, що пройдуть місяці, перш ніж їх піднімуть на поверхню. Вони сподівалися повернути шахтарів сім’ям до Різдва, що означало для шахтарів залишатися під землею ще чотири місяці. Однак тепер вони чекали з надією.
Ми також маємо промінь надії. Ще до сотворіння цього світу було складено план нашого порятунку. Небесний Батько дав нам Спасителя, Який врятує нас від смерті, від гріхів, від слабкостей і від усього, що завдає нам страждання у цьому житті. Він—подавець надії і життя. Він проклав нам шлях повернення до нашого Небесного Батька і до возз’єднання з нашими рідними, які пішли до нас. Він стоїть поруч, щоб узяти вантаж тягарів, який ми несемо, витерти наші сльози і принести нам мир. Він прийшов, щоб привести нас додому, якщо ми будемо жити за Його планом.
Порятунок
Хоча було зроблено різні спроби для порятунку шахтарів, лише одна свердловина прошила всю товщу через один з кількох невеликих пробних отворів, які попередньо бурили для визначення місцезнаходження шахтарів.
Шахтарі не чекали на свій порятунок пасивно. Поки бур торив шлях до їхнього спасіння, з меншого стовбура обвалювалося каміння і нагромаджувалося в порожнині, яка тримала в полоні шахтарів. Вони прибирали каміння, як тільки воно випадало, розчищуючи шлях для більшого бура.
Рятувальники побудували капсулу, яку мали опустити вниз за допомогою канатів. Рятувальна капсула була такого розміру, що у ній ледве міг розміститися один чоловік. Капсула була лише на 10 см вужчою за стовбур, який пробили в 700 метрах каміння.
Коли настав час порятунку шахтарів, кожен чоловік мав вибір. Всі по черзі заходили у капсулу; всі піднімалися по одному. Оскільки кожен чоловік вирішив довіритися плану, йому треба було сподіватися, що капсулу буде піднято вгору вузькою шахтою шляхом точного та прямого підйому, і що рівновагу не буде втрачено й він не застрягне. Або план мав спрацювати, або будь-яку надію буде втрачено. Кожен шахтар заходив у капсулу та доручав себе плану і рятувальникам.
Один за одним кожен шахтар самостійно вирушав у подорож із темряви до світла. Їх вітали рідні, а весь світ спостерігав і голосно радів.
План порятунку спрацював успішно; не було втрачено жодного. Усіх їх було врятовано 13 жовтня 2010 року—через 69 днів після обвалу і через 52 дні після того, як їх було знайдено живими.
Довіряйте Спокуті Ісуса Христа.
Кожен з нас повинен добровільно прийняти рішення підкорити свою волю, щоб довіряти Спасителю Ісусу Христу. Для нас існує лише один план порятунку; він полягає в Його спокутній жертві й можливий завдяки їй. Він зійшов нижче усього, аби спасти нас.
Христос у Гефсиманії, художник Гаррі Андерсон
Так само, як це було з шахтарями, наше спасіння є індивідуальним процесом. Хоча спасіння доступне кожному, наші стосунки зі Спасителем є дуже глибинними і особистісними. Кожен з нас повинен добровільно прийняти рішення підкорити свою волю, щоб довіряти Спасителю Ісусу Христу.
Оскільки свобода волі людини, на якій основується смертне життя, має священну природу, Спаситель не може забрати від нас нашу волю. Ми вільні вибирати. Спаситель стоїть біля нас, бажаючи зцілити наші рани і підняти нас до вічного спасіння, але Він може це зробити, лише якщо ми попросимо. Ми повинні обрати Його. Для нас існує лише один план порятунку; він полягає в Його спокутній жертві і можливий завдяки їй. Він зійшов нижче усього, аби спасти нас.
Мій порятунок прийшов тоді, коли я стояла на колінах, охоплена глибоким смутком через смерть сина. Як і шахтарі, які входили до капсули, я мала прийняти головне рішення: чи слід мені спробувати подолати свої труднощі, вдаючись до власних сил і знань, або я маю звернутися до Небесного Батька і попросити допомоги?
Пригнічена тягарем свого горя, я вирішила звернутися до Бога. Коли я звернулася до мого Небесного Батька, я розповіла Йому про те, як я втомилася, і попросила Його зняти з мене тягар смутку. Перш ніж я знову звелася на ноги, тягар моєї печалі було знято з моїх плечей. Я все ще мала долати біль і відчуття втрати, але нестерпний тягар зник.
Саме тоді я зрозуміла, що Спаситель стоїть поруч, чекає можливості підняти нас, чекає лише, коли ми попросимо Його, чекає, коли ми покладемо свої тягарі на Його плечі, чекає, щоб ми вклали свою руку в Його руку, аби Він міг нас врятувати.
Ми, як і шахтарі, які мали зачинити за собою двері капсули і довіритися своїм рятувальникам, повинні підкорити свою волю Спасителю і довіритися Його плану порятунку для нас.
Я сподіваюся, що коли долатиму той самотній шлях з цього життя в наступне, то відчую радість, об’єднавшись з тими, хто пройшов цей шлях до мене! А тим часом, я знаю, що мій Спаситель живий, любить мене і стоїть поруч.