Старійшина Гарі Е. Стівенсон: людина, яка розуміє серцем
Старійшина Роберт Д. Хейлз
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Фотографії з новин люб’язно надані Крістін Мерфі, Deseret News і Сарою Джейн Вівер, Church News
Коли Гарі Стівенсону було років 11, вони з батьком пішли в похід. “Я перестрибував з каменя на камінь попереду свого батька,—пригадує він.— Я задумав вилізти на великий камінь і з нього поглянути вниз. Коли я спробував залізти на вершину цього валуна, батько схопив мене за пояс і потягнув униз.
“Що трапилося?—сказав я, а він відповів: “Не залазь на цей камінь. Ходімо далі цією стежкою”. Усього через хвилину ми поглянули вниз з вищої точки нашого маршруту і побачили на тому камені гримучу змію, яка грілася на сонці.
“Ось чому я стягнув тебе вниз”,—пояснив батько.
Пізніше, коли ми їхали на машині додому, я знав, що він очікував, коли ж я поставлю таке запитання: “Як ти дізнався, що там була змія?” Він відповів: “Хочу розповісти тобі про Святого Духа”. У нас відбувся імпровізований урок про ролі, які Святий Дух може відігравати в нашому житті: захищати, утішати і свідчити. “У цьому випадку,—сказав батько,—Святий Дух захищав тебе з моєю допомогою. Він дав мені застереження стягнути тебе вниз”.
Цей випадок попри всю свою простоту допоміг старійшині Стівенсону зрозуміти, що коли отримуєш спонукання від Духа, їх треба приймати і діяти відповідно. То був один з багатьох уроків, засвоєних від батька.
Дивовижна мати, дивовижні наставники
Фотографії люб’язно надані сім’єю Стівенсонів, за винятком зазначених; зліва: квіти © tukkata/iStock/Thinkstock; справа: фотографія храму в Логані, шт. Юта, зроблена Jarvie Digital
За словами старійшини Стівенсона, його мати була прикладом чистої доброчесності: “Її сподівання стимулювали мене. Мірилом майже усього, що я робив, була думка: “Я не хочу засмутити свою маму”.
Батьки разом наголошували на євангельських принципах під час домашніх сімейних вечорів та інших сімейних заходів і подій. “Вони будували нашу домівку на фундаменті вчень євангелії. Вона була основою нашого життя”,—каже він.
Були й інші наставники, які відіграли важливу роль у скеруванні життя старійшини Стівенсона. “Пригадую, що під час перших навчань, на яких я був присутній у якості генерального авторитета, президент Генрі Б. Айрінг, перший радник у Першому Президентстві, запропонував нам скласти список з 20 осіб, які справили позитивний вплив на наше життя. Думаю, що така вправа була б корисною для кожного. Я відчув натхнення, думаючи про всіх хороших чоловіків та жінок, які були поруч, допомагаючи мені, особливо в юності”.
Зміцнений членами сім’ї та друзями,
Гарі Еван Стівенсон народився 6 серпня 1955 року і зростав у Логані, шт. Юта, США. У його батьків—Еван і Джин Холл Стівенсон—було четверо дітей. Гарі був другою дитиною і найстаршим сином.
“У мене були близькі стосунки з братом і сестрами. Старша сестра, Деббі, очікувала, що я буду робити те, що правильно. Мої молодші брат і сестра, Мерлі і Даг, очікували, що я буду прикладом. Ми всі відчували відповідальність жити праведно і брати участь у церковних заходах”. Його родичі також мали високі сподівання: “Наприклад, коли мій найстарший двоюрідний брат поїхав на місію, він підписав 2-доларову банкноту і передав її наступному двоюрідному брату, який готувався до служіння. Та 2-доларова банкнота переходила до 16 двоюрідних братів, які служили на місії по всьому світу, нагадуючи кожному, що ми поєднуємося в служінні Господу”.
Друзі в священстві також справляли позитивний вплив. “Я рано в житті зрозумів, що означає належати до кворуму не лише в неділю, але й у своїй громаді та в школі,—розповідає він.—Це дало мені відчуття впевненості, належності, братерства і служіння”. Він особливо запам’ятав, як разом з іншим членом кворуму приймав пожертвування від посту в сестри з приходу, яка вже не виходила з дому, була незряча і мала дуже скромний доход. “Незважаючи на ці обставини, вона завжди давала п’яти- або десятицентову монетку на пожертвування від посту”—згадує він.
Дар, який вимагає праці
Після закінчення середньої школи і недовгого навчання в Університеті Штату Юта старійшину Стівенсона було покликано служити в Японську місію Фукуока. “Я нервував з приводу вивчення японської мови. Напруження продовжувало наростати в центрі підготовки місіонерів. Однак після шести тижнів щирих молитов і старанного навчання я здобув відчуття спокою, бо знав, що Господь благословить мене здатністю вивчити японську, але не без старанної праці. Це навчило мене того, що дар мов подібний до віри, праці та інших євангельських принципів. Після того як ви зробите все, що можете, на вас проллється благословення.
Після місії старійшина Стівенсон розвинув любов до історії Церкви, вивчення Книги Мормона та Учення і Завітів і заглибився у вивчення історичних журналів та сімейних історій. Він виявляв особливу зацікавленість до Джозефа Сміта і його сім’ї, до сім’ї Уітмерів, сім’ї Олівера Каудері і Мартіна Гарріса. Він дослідив переклад і публікацію різних видань Книги Мормона.
Знову він зрозумів, що віра і старанна праця ідуть пліч-о-пліч. “Кожна відповідь на кожне євангельське запитання не приходить відразу ж,—радить він.—Господь сподівається, що ми будемо читати, вивчати, розмірковувати і молитися. І коли ми робимо це з вірою і праведним бажанням, з часом надійде чудове свідчення”.
Упродовж років він мав особливе благословення, коли його покликали навчати в Недільній школі для молоді, у класі з основ євангелії та в класі для молодих чоловіків. Ці покликання дозволили йому свідчити про глибокі почуття істинності Писань—переконання, яке він отримав завдяки багатьом рокам навчання.
Повернувшись до Університету Штату Юта, старійшина Стівенсон відновив своє вивчення управління бізнесом і маркетингу. Він проводив довгі години в бібліотеці. “Кожного разу, коли я заходив, то бачив на вході такий напис: “За ввесь свій маєток здобудь собі розуму!” [Приповісті 4:7]”. Цей вірш з Писань закарбувався в його серці і через багато років став темою виступу на духовному вечорі в Університеті Бригама Янга.
“Це розуміння приходить завдяки взаємозв’язку між навчанням і молитвою,—пояснив старійшина Стівенсон у своєму виступі.—Якщо ми довіряємо Господу і покладаємося на Нього, то завдяки Йому ми починаємо краще розуміти серцем”1.
Інститутський роман
В класі з вивчення Старого Завіту в інституті релігії він познайомився з Лесою Джин Хіглі, яка переїхала з Каліфорнії до Айдахо і тепер була студенткою Університету Штату Юта. “Викладач попросив Лесу зіграти роль Єви, а мене зіграти роль Сатани, який її спокушає. Після цього мені довелося докласти зусиль, щоб переконати її піти зі мною на побачення”,—згадує він з усмішкою. Вони зустрічалися більше року, а потім уклали шлюб в храмі Айдахо-Фоллз у 1979 році.
Очі старійшини Стівенсона сяють, коли він розповідає про Лесу. Він називає її “сонцем у моєму житті і для мого життя”2. Сестра Стівенсон закінчила університет, здобувши ступінь з домоводства, навчала в школі на початку їхнього шлюбу і постійно присвячувала свій час і таланти школам, міським та громадським радам, організаціям та іншим установам. Однак старійшина Стівенсон вважає її дар домогосподарки найбільшим з талантів, даних їй Богом: “Вона вміє створити зосереджену на євангелії домівку, яка є безпечним і привітним місцем, де перебуває Дух”. Ця здатність у поєднанні з глибоким розумінням того, що справжня радість приходить завдяки служінню іншим, благословляє життя її чоловіка, її сім’ї і багатьох людей навколо неї.
Старійшина і сестра Стівенсон стали батьками чотирьох синів. “Упродовж років ми все робили разом,—розповідає він.—Хлопці грали в баскетбол, футбол, бейсбол і теніс. Нам усім подобається проводити час на свіжому повітрі: кататися на квадроциклах, снігоходах, лижах, сноубордах та брати участь в різних водних видах спорту. Однак Леса також займалася культурним вихованням наших синів, розвиваючи в них любов до музики й мистецтва. А для того щоб ділитися даром служіння з іншими людьми силами нашої сім’ї, їй доводилося залучати фізичну силу наших хлопців.
Створення бізнесу
Бізнес старійшини Стівенсона основувався на його любові до народів Азії. Коли він повернувся з місії додому, то разом з іншими друзями почав імпортувати з Азії подарункові аксесуари. Цей бізнес розвинувся в продаж продуктів для тих, хто займається фітнесом. Упродовж наступних тридцяти років їхня маленька фірма переросла в успішне підприємство, на якому працюють 2500 чоловік.
Один з працівників згадує, яким було серце старійшини Стівенсона-бізнесмена: “Ми обговорили важке рішення, яке треба було прийняти стосовно бізнесу. Я сказав йому, що нам треба робити те, що є легальним. Він відповів, що ми повинні робити не лише те, що є легальним, а те, що є праведним”.
“Якщо ви керуєтеся хорошими принципами у своєму бізнесі, це добре для вашого бізнесу,—каже старійшина Стівенсон.—Цілісність, старанна праця, співчуття, шанобливе ставлення до людей—і в той же час обов’язкова підзвітність—це не закони, які ви обговорюєте і застосовуєте лише в неділю. Їх треба застосовувати кожного дня в тижні”.
Бізнес розростався, і це вимагало більше часу: “Я був молодим єпископом, у нас були малі діти, і мені також доводилося подорожувати до Азії понад 100 днів кожного року. Мій батько підійшов до мене і сказав: “Я помітив, що коли ти зі своєю сім’єю, то насправді ти не з ними. Боюся, це може означати, що на роботі, ти не повністю зосереджений на роботі, а коли виконуєш своє покликання єпископа, то можеш думати про роботу чи про сім’ю. Тобі треба краще збалансувати своє життя”.
Ця порада справила на мене великий вплив. Старійшина Стівенсон розповідає: “Я зрозумів, що важливо підтримувати баланс між сім’єю, професією та церковним покликанням і впевнитися, що ти також не забуваєш про себе”.
Нові покликання у служінні
Один шанований бізнесмен якось дав старійшині Стівенсону таку пораду: “Навчайся, заробляй і служи”. У 2004 році та частина цього рівняння, яка називалася “служи” зазнала перевірки, коли старійшину Стівенсона і його бізнес-партнера обох покликали служити президентами місій. Вони відчули, що треба пояснити акціонерам та клієнтам, чому вони тимчасово залишають компанію. Вони відвідали кожного по черзі.
“Коли ми пояснили своє покликання і що ми служитимемо три роки без компенсації з боку Церкви, вони з повагою поставилися до цього хорошого рішення”,—сказав він. Бізнес залишився в руках довіреної команди співробітників і процвітав.
Як президент Японської Нагойської місії старійшина Стівенсон зрозумів, що його любов до Азії поглибилася. “Я вважаю її своїм другим домом”,—каже він. Глибина любові до дружини також збільшилася, коли він бачив, як вона полюбила місцеву культуру, допомагала іншим людям, включаючи місіонерів і членів Церкви, і продовжувала виховувати двох синів, які були разом з ними. Кілька хрищень навернених відбулися частково завдяки її дружелюбному ставленню до людей навколо себе.
Після місії вони побули вдома лише сім місяців, коли у 2008 році старійшину Стівенсона покликали служити в Першому кворумі сімдесятників.
“Я був вражений і відчув глибоке смирення. Я подумав: “Є багато інших, які могли б служити набагато краще за мене”. Однак я згадав минулі часи—коли я був президентом кворуму старійшин, членом вищої ради, єпископом і радником у президентстві колу—коли я відчував, що не був достатньо зрілим виконувати те, що мене просять робити. Я зрозумів, що до того як нас покличуть, ми можемо не відчувати свою відповідність, але покликання стає початком відповідності небесним вимогам.
“Один з моїх улюблених віршів з Писань каже про дві речі, які нам слід робити, коли нас покликають: по-перше, “бути вірними”. По-друге, стояти в чині, до якого нас призначено (див. УЗ 81:5). Як на мене, це означає виявляти віру, навчатися всьому необхідному, а потім робити все можливе для звеличення покликання. Якщо ми це робимо, Господь звеличить нас і зробить відповідними, аби благословляти інших”.
Повернення до Азії
У якості сімдесятника старійшина Стівенсон був призначений радником президентства території, а потім президентом Азійської Північної території.
У березні 2011 року землетрус і цунамі спустошили Японію. 9-бальний землетрус викликав появу сейсмічної хвилі, яка залишила по собі 20000 загиблих, зруйнувала 550000 домівок, а тисячам людей довелося переїхати в інше місце.
Він багато разів відвідував зону катастрофи. “Коли ми зустрічалися з людьми, наші емоції, як маятник, змінювалися від однієї крайньої точки до іншої,—згадує він.— Ми одночасно спостерігали трагедію, втрату близьких людей та надію і відновлення. Знов і знов спостерігаючи, як діє цілющий бальзам Спасителевої любові, наші серця наповнювалися теплом”.
Крім того, він став безпосереднім свідком того, як Церква допомагає нужденним: “Мати можливість відреагувати на катастрофу і допомагати організовувати допомогу—саме так діяла Церква Ісуса Христа, виконуючи один з божественно призначених обов’язків дбати про бідних і нужденних”. Він розповідав про це як про священний привілей служити тим, хто має нужду, і бачити, як інші роблять те саме: “Ми дізналися, якими добрими є люди”.
Спадок єпископів
Своїм серцем він ще глибше зрозумів, що означає співчуття, коли у 2012 році його покликали Верховним єпископом. У тій якості він керував широкою церковною мережею, яка надає допомогу за програмою благополуччя і невідкладну допомогу святим останніх днів та іншим людям, а також гуманітарну допомогу дітям Небесного Батька у “найважчих місцях, найбідніших місцях, найбільш гноблених місцях по всьому світу”3.
Роль єпископа має особливе значення для старійшини Стівенсона. “Коли мені було 12, мого батька покликали єпископом,—пригадує він.—У приході було багато вдів, і батько часто брав мене з собою, коли ішов їм служити. Він просив мене виносити баки зі сміттям, щось прибирати в домі або разом з друзями згрібати листя чи розчищати сніг. Коли ми закінчували, у мене завжди були хороші почуття. Відвідування вдів допомогло мені зрозуміти, що частина обов’язків єпископа—це служити людям особисто. Єпископи Церкви є моїми героями”.
Обіцяння від пророка
У вівторок перед генеральною конференцією 2015 року на той час єпископ Стівенсон отримав телефонний дзвінок, під час якого його запросили зустрітися з Президентом Томасом С. Монсоном і його радниками.
“Президет Монсон [дав] мені покликання у Кворумі дванадцятьох. Він запитав мене, чи прийму я це покликання. … Я відповів ствердно. А потім … Президент Монсон з добротою допоміг мені, описавши, як [коли] його багато років тому поклика[ли] стати апостолом … він теж тоді відчував невідповідність. Він спокійно дав мені пораду: “Єпископе Стівенсон, Господь допомагає навчатися тим, кого Він покликає”. Ці заспокійливі слова пророка [з того часу] стали джерелом миру та спокою”4.
Старійшина Гарі Е. Стівенсон дійсно є чоловіком без підступу. Як апостол, так само, як він це робив, будучи Верховним єпископом, сімдесятником і як робив це упродовж усього життя, він продовжуватиме допомагати бідним і нужденним. Він і надалі буде виконувати настанову з Писань: “допомагати слабким, піднімати руки, що опустилися, і зміцнювати ослаблі коліна” (див. УЗ 81:5). Це нелегке покликання, але він був добре до нього підготовлений завдяки тому, що має серце, яке розуміє.