Відчувати Дух храму

Кетті Роззіер, шт. Каліфорнія, США

Я мала нагоду відвідати свою дочку Каллі в Лас-Вегасі, шт. Невада, США, куди вона щойно переїхала з чоловіком та двома дітьми. Збори в приході Каллі починалися о 12 дня, тож у нас був приємний, неквапливий ранок підготовки до церкви і обговорення того, що ми зможемо робити після церкви. Оскільки у Каллі ще не було можливості побувати в храмі, ми вирішили піти до храму й пофотографуватися разом з дітьми на храмовій ділянці.

Як і біля всіх храмів, ділянка навколо храму в Лас-Вегасі була чудовою, добре доглянутою, з прекрасними фонтанами і квітами.

Після прочитання історії, переказаної Президентом Томасом С. Монсоном, Каллі дуже захотілося підвести дітей до храму, щоб вони до нього доторкнулися (див. “У пошуках миру”, Ліягона, бер. 2004, сс. 5–6). Перше, що вона пояснила своїй дочці Стеллі—це святість храму та його важливість.

Стелла зрозуміла стільки, скільки б зрозуміла будь-яка трирічна дівчинка, і ми запропонували їй доторкнутися до храму. Ми зробили кілька знімків того, як Стелла та її тримісячний брат торкаються храму.

Коли настав час їхати, Стеллі дуже цього не хотілося. Ми думали, що розуміємо чому: вона гарно провела час в прекрасному місці і безсумнівно відчувала той самий дух, що і ми.

Ми посадили її в машину, застібнули пасок безпеки і почали від’їжджати. Я повернулася, помахала рукою і сказала Стеллі: “Скажи храму “до побачення”. Вона поглянула на храм, помахала і сказала: “До побачення, храме. До побачення, дідусю”. Я не була впевнена, що розчула її, але коли я повернулася до Каллі й побачила сльози на її очах, я знала, що ми обидві почули те саме.

Дідусь Стелли—мій чоловік Тім—помер за чотири роки до народження Стелли. Звичайно ж, вона бачила його фотографії й чула, як ми у сім’ї говоримо про нього, але ми не згадували про нього в наших розмовах того дня.

Коли Тім помер, у нас був лише один онук. Тепер ми мали 12, і кожного разу, коли я тримала одного з тих дорогоцінних малюків, який щойно залишив присутність нашого Небесного Батька, я хотіла запитати: “Ти зустрічався зі своїм дідусем?” Що він просив тебе передати?”

Моє свідчення про священність храму того дня зміцнилося. Ми не можемо брати своїх малих дітей у храм, але ми можемо приводити їх до дверей і дозволяти їм торкатися рукою цих дверей, які відкриває безліч гідних членів Церкви, щоб увійти в дім Господа.