Чемпіони Суботнього дня
Автор живе у шт. Вашингтон, США
Я ніколи не думала, що наше рішення дотримуватися Суботнього дня у святості вплине на таку велику кількість людей.
Фотографії люб’язно надані жіночою командою з регбі Пуми (УБЯ) і Полом Мейєрсом
Коли наш тренер з регбі повідомив команду, що наша чвертьфінальна гра в національному чемпіонаті відбудеться в неділю, в мене виникло лише одне запитання: “Чому зараз?”
Моя команда—жіноча команда з регбі Університету Бригама Янга в 2010 році—готувалася до цього чемпіонату весь сезон. Ми з нетерпінням очікували на гру з командою, яка перемогла нас на турнірі в минулому році. Я була впевнена, що ми можемо перемогти—деякі наші гравці були найкращими у країні. Ми хотіли заявити про себе серед регбістів світу, вигравши національний чемпіонат, але виявилося, що у Небесного Батька був для нас інший шлях.
Дотримуватися своїх норм
Організатори турніру запевнили нас, що наші ігри заплановані на п’ятницю і суботу, але через помилку ігри натомість були призначені на суботу й неділю. Ми дізналися про цю помилку лише за 5 днів до турніру, який проводився в Стенфорді, шт. Флорида, США. Оскільки в той час жіноча команда з регбі не була офіційною командою УБЯ, ми самі приймали рішення, грати нам чи не грати. Ми вирішили не грати. Це було одностайне рішення, і ніхто не скаржився.
Проведення гри в неділю не розглядалося навіть як можливий варіант. Принаймні я завжди чинила так. Мої батьки навчили мене дотримуватися Суботнього дня у святості, і я шанувала цю заповідь усе своє життя. Послух заповідям Небесного Батька був важливішим за гру в регбі.
Але від того, що ми знали, що чинимо правильно, нам не було легше. Ми з важким серцем летіли до Флориди, знаючи, що незалежно від того, виграємо чи програємо, гра в суботу буде нашою останньою грою.
Коли ми приїхали до Флориди, нам зателефонував репортер з New York Times, який хотів розповісти нашу історію. Ми були вкрай здивовані. Ми ніколи не сподівалися, що когось зацікавить наше рішення шанувати день Суботній, вже не кажучи про газету національного рівня.
У п’ятницю, в той час, коли ми мали б грати, якби не сталася помилка в розкладі, ми поїхали до храму в Орландо, шт. Флорида, щоб виконувати хрищення за померлих. Після виконання обрядів до нас звернувся президент храму. Він дістав статтю, яку про нас було написано, і прочитав кілька коментарів, зроблених читачами в он-лайні на нашу підтримку.
Пізніше наш тренер прочитав більше коментарів, які він отримав. Святі останніх днів та інші люди дякували нам за наш приклад і казали, що так приємно бачити людей, які дотримуються своїх норм. Їхні слова підбадьорили нас. Саме тоді ми почали усвідомлювати вплив, який ми можемо справляти, навіть не ставши переможцями національного чемпіонату.
Я знала, що Небесний Батько наглядає за нами, але ніколи не думала, що ще хтось на нас дивиться. Реакція на наше рішення відкрила нову мету нашого перебування у Флориді: ми там були не для того, щоб виграти, а для того, щоб дотримуватися своїх норм.
Кращий шлях
Настала субота, і ми виграли з рахунком 46:7. Після того ми пішли до організаторів і сказали, що анулюємо гру, заплановану на неділю, яку мали проводити з командою, що перемогла нас минулого року. Мені було прикро, що сезон так закінчився. Я б хотіла зіграти з тією командою, але не хотіла грати з нею чи з кимось іншим у Суботній день.
Про нас написали десятки статей, і ми продовжували отримувати листи підтримки та електронні повідомлення. Завдяки тому, що ми дотримувалися своїх норм, ми вплинули на більшу кількість людей, ніж якби виграли в чемпіонаті.
Я навчилася довіряти Небесному Батькові, бо Він веде мене кращим шляхом, ніж я могла б собі уявити. Моя команда хотіла заявити про себе, здобувши звання чемпіонів, але зараз я розумію, що Небесний Батько хотів від нас зовсім іншого. Він скерував нас до можливості бути взірцем, коли ми думали, що на нас ніхто не дивиться, і Він зміг використати нас на користь добра, бо ми вирішили бути слухняними.