Вкорінені у Христі
Старійшина Л. Уітні Клейтон
З президентства сімдесятників
У цій статті та наступній старійшина Клейтон і його дружина Кеті свідчать про Спасителя і Його здатність допомагати Божим дітям сягати їхнього вічного потенціалу.
Три зображення © iStock/Thinkstock
Один з найбільш хвилюючих епізодів описується в Євангелії від Івана. Він стосується подій, що сталися після того, як Спаситель відстраждав неосяжні для розуміння страждання за наші гріхи і земні слабкості у Гефсиманському саду (див. УЗ 19:15–18).
Це сталося також після зради, арешту та після ночі знущань і фізичної наруги, яких Йому завдали юдейські ватажки. Це сталося після того, як Його жорстоко бичували римські солдати, діючи за наказом Понтія Пилата. Це сталося після того, як Йому з силою одягли на голову терновий вінець.
Пилат дійшов висновку, що Ісус не вдіяв нічого, що заслуговувало б на розп’яття. Він наказав, щоб Ісуса бичували, тобто завдали фізичного покарання, яке є важким, але, як правило, не смертельним. Можливо, Пилат сподівався, що завдавши таких тортур і приниження Спасителю, він переконає юдейських ватажків, що Ісус засвоїв Свій надзвичайно болісний урок, який стане застереженням для інших. Можливо, він сподівався пробудити в них відчуття милості. Тож після бичування Пилат наказав, аби Ісуса вивели до натовпу.
“Оце Чоловік!”
“І вийшов назовні Ісус, у терновім вінку та в багрянім плащі. А Пилат до них каже: “Оце Чоловік!”
Як зобачили ж Його первосвященики й служба, то закричали, говорячи: “Розіпни, розіпни!” Пилат каже до них: “То візьміть Його ви й розіпніть, бо провини я в Нім не знаходжу!” (Іван 19:5–6).
Я зупинюся на словах Пилата, які є такими ж важливими, як і вся ця історія: “Оце Чоловік!”
Вигук Пилата є глибоко іронічним. Зовнішній вигляд Ісуса на той момент був спотворений, але ніколи не було до того й не буде з того часу чоловіка або жінки, які б більше заслуговували на те, щоб про них сказали: “Оце людина”. Його життя було досконалим. Він був незрівнянним. Ніхто ніколи не жив так, як Він. І ніхто не буде так жити. Він мав усі чесноти в їх довершеному вигляді.
Спаситель умів повністю контролювати Себе. Його емоції та почуття були досконалими, так само, як і думки. Його розуміння було безмежним. Лише Він був дійсно гідний того, щоб сказати: “Оце Чоловік”—в усіх розуміннях цього слова—і також гідний того, щоб Його вивчали, оцінили і Йому поклонялися. Зазираючи в Його розум, серце і почуття ми не будемо чи не можемо бути розчаровані. Його зовнішній вигляд тоді цього не відображав, але Ісус був втіленням повноцінного життя.
Тож, що найважливіше, не Його зовнішність у ту мить страждань ми повинні пам’ятати (див. Iсая 53:2). Те, ким Він був всередині, впливало на Його фізичне тіло, і саме це є абсолютно визначальним для всіх нас. Те, Ким Він був, уможливило те, що Він звершив. Велич того, ким Він був, привертає нашу увагу.
Те, що ми повинні бачити, коли дивимося на “Чоловіка”,—це Його остаточна перемога над силами зла, хоча тоді це зовсім не було схожим на перемогу. То був Його досконалий спокій посеред найлютішої бурі, яку тільки може знести людина. Усі диявольські методи, вигадані за всі часи ворогом, були застосовані або невдовзі мали бути застосовані проти Нього. Він подолав їх і переміг. Він стояв перед Пилатом абсолютно спокійний і зібраний.
Його влада над фізичними стихіями світу і станами людини була безсумнівно продемонстрована. Він наказував злим духам. Він зцілював хворих і давав зір сліпим, а слух—глухим. Він повертав мертвим життя, серед них і дітей Він повернув батькам. Він розумів думки і почуття кожного. Він прощав гріхи і очищував прокажених. Він поніс тягар гріхів, болю, хвороб і помилок усіх людей у ніч напередодні зустрічі з Пилатом. За іронією, Він навіть відстраждав за гріхи тих, хто в той момент завдавав йому болю.
Дійсно, “Оце—Чоловік”. Він—Син живого Бога. Він—взірець життя, Той, Кого послано вказати дорогу і бути Дорогою. Він—“дорога, і правда, і життя” (Іван 14:6) для всіх нас. Тими двома словами: “Оце Чоловік”, Пилат, несвідомо і без наміру висловив просту формулу досягнення найвищих цілей у житті.
Коли Пилат закликав юдеїв дивитися на Спасителя, він вказав їм і нам на Того, Єдиного, Хто може зробити наше життя повноцінним і дати нам спасіння1. Такою є заповідь: “Гляди, щоб ти сподівався на Бога і жив” (Aлма 37:47).
Що ми маємо пам’ятати, коли дивимося на Нього, так це те, що завдяки Йому, і всьому, що Він зробив, і Ким був, і є, ми також можемо перемогти. Ми також можемо все здолати. Ми можемо жити повноцінно посеред випробувань. Якщо ми обираємо дивитися на Нього та приймати і застосовувати Його спасительну євангелію, Він нас спасе. Він врятує нас від наслідків нашої занепалої природи, недоліків, і Він спасе нас від гріха, від духовної убогості й від остаточного, вічного провалу. Він очистить, облагородить, покращить і згодом навіть удосконалить нас. Він дасть нам радість і мир. Він є ключем до повноцінного життя.
Притча про жолуді
Зі своєю дружиною Кеті ми живемо на схилі пагорба. Там росте дерево під назвою кущистий дуб. На відміну від великих потужних дубових дерев кущистий дуб ніколи не виростає великим, але він витривалий і красивий.
Кілька років тому ми поставили великий горщик з квітами на доріжці, що веде до входу в наш дім. Ми посадили в горщику різнобарвні квіти й поставили його під кущистим дубом. Коли настала зміна пір року й прийшла осінь, з кущистого дуба почали падати його плоди, тобто жолуді, і кілька впало у горщик з квітами.
Одного весняного дня я помітив, що кілька жолудів проросло. Ми хотіли бачити в горщику лише квіти, тож я почав витягувати жолуді з горщика. На мій подив коріння було в три або в чотири рази довше, ніж видима частина паростка над поверхнею землі.
У Юті, США, влітку спекотно, дощів небагато, а взимку холодно, віють вітри і випадає сніг. Але глибоке коріння, яке швидко пускають паростки кущистого дуба, швидко проростає крізь верхній шар ґрунту. Це дозволяє верхній частині коріння вбирати вологу і поживні речовини ґрунту. Глибше коріння також міцно утримує дерева, щоб вони, ще будучи молодими, росли прямо і не згиналися від вітру. Завдяки глибокому корінню кущистому дубу легше вижити. Коли паростки зрештою виростають, їхнє коріння продовжує живити, захищати і підтримувати їх.
Ми можемо засвоїти урок від кущистого дуба. Усі ми проходили через періоди, які можна порівняти зі спекотними літами або холодними зимами. У нас бувають легкі часи і важкі часи, удачі та провали, періоди здоров’я і недуги, періоди щастя і миті смутку. Життя не є статичним. Життя не є гладким.
Те ж саме можна сказати про інші аспекти життя. Усі ми живемо в культурі й традиціях наших громад і країн. Частково вони впливають на нас позитивно, а частково—негативно. Деякі підносять, а інші—послаблюють і погіршують нас. Наші домівки можуть благословлятися світлом євангелії або руйнуватися через недотримання Божих заповідей. Приклад друзів може бути надзвичайним або жахливим. Ніхто з нас не знає, куди закине життя. Ми не можемо з точністю передбачити майбутнє здоров’я чи багатство. Ми не можемо передбачити вплив війни або погоди. Різні обставини, які ми не можемо контролювати, є причиною наших випробувань.
Але на відміну від дерев ми можемо свідомо розвивати структуру духовного коріння за своїм вибором. Ми вирішуємо, куди пускати коріння і як глибоко занурювати його у ґрунт. Щоденні рішення вносять малесенькі, майже непомітні зміни в коріння нашої віри, а їхні наслідки стають основоположними.
Укорінені в Спасителі
Оскільки ми не знаємо, коли або як настануть наші випробування, чи як довго наша особиста зима або літо триватимуть, нам слід заглибити своє коріння якомога глибше в єдине істинне джерело живлення наших душ—у Господа Ісуса Христа. Він хоче, щоб наше життя було повноцінним. Він запрошує нас прийти до Нього. Він сказав: “Учись від Мене і слухай Мої слова; ходи в лагідності Мого Духа, і ти матимеш мир у Мені” (УЗ 19:23).
Ми збільшуємо силу нашої душі, щоб вистояти в життєвих бурях, навчаючись від Нього. Ми вчимося через навчання і через молитву. Ми вчимося, спостерігаючи за праведними взірцями. Ми вчимося, коли служимо іншим, аби служити Йому (див. Матвій 25:40). Ми вчимося, коли прагнемо наслідувати Його усіма можливими способами.
Слухати—означає дослухатися і вислуховувати, а не просто чути. Ми слухаємо Його під час особистого вивчення Писань. Ми слухаємо під час причасних зборів і у храмі. Ми чуємо Його в “тих[ому] лагідн[ому] голос[і]” (1 Царів 19:12). Ми слухаємо Його, коли чуємо голос сучасних пророків і апостолів.
Уважно слухаючи, ми отримуємо нагадування, що “не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих” (Maтвій 4:4). Ми зміцнюємо своє коріння поступовим зростанням, яке відбувається крок за кроком. Коли ми слухаємо, то йдемо шляхом, яким ішов Він. Він—той шлях, що веде до повноцінного життя, і Він є світлом, що його освітлює (див. Іван 8:12).
Виконуйте заповіді
Немає секрету чи несподіванки в тому, що ми можемо чи повинні робити, аби розвивати своє коріння: ми дотримуємося Божих заповідей. Наша здатність виконувати Його волю зростає, коли ми виконуємо Його волю. Це стає легше, тому що наше переконання і віра зміцнюються. Коли ми з вірою продовжуємо застосовувати основи євангелії у своєму житті, Господь благословляє нас більшою внутрішньою силою.
Гідне, вдумливе поклоніння істотно сприяє поглибленню нашого духовного коріння. Коли ми благоговійно приходимо на причасні збори і приймаємо причастя зі справжнім наміром, то перетворюємо день Суботній на щось більше, ніж просто ще на одну неділю. Ми не можемо по-справжньому глибоко занурити коріння, якщо не будемо “завжди пам’ятати Його” (УЗ 20:77, 79). Коли ми готуємося до зборів, Суботній день приносить нам багатший досвід. Розмірковуючи про свою потребу прощати і благословення завжди мати Його Дух з нами, ми починаємо дивитися на каплицю, як на святилище, а на причастя—як на час освячення.
Тому є дещо, що нам слід завжди брати з собою, коли йдемо до церкви. Найголовніше—це скрушене серце і упокорений дух. Ми повинні йти з бажанням шукати і відчувати благословення Спасителевої Спокути. Подібним же чином ми повинні завжди дещо залишати вдома. Думки про спорт, роботу, розваги і покупки слід замикати в шафі в середині свого будинку й відкривати в будь-який день, крім Суботнього. Щире поклоніння сприяє справжньому наверненню. Воно допомагає нам занурити своє коріння віри глибоко вниз, де ми знаходимо духовні запаси, які стануть в нас “джерелом тієї води, що тече в життя вічне” (Іван 4:14).
Павло писав:
“Як ви прийняли були Христа Ісуса Господа, так і в Ньому ходіть,
бувши вкорінені й збудовані на Ньому, та зміцнені в вірі, як вас навчено” (Колосянам 2:6–7).
Якщо ми не маємо в своєму житті бур і посух, наше коріння ніколи не матиме нагоди зміцнитися. Іронія в тому, що безпригодна подорож—це вже випробування, і нелегке. Відсутність проблем може розслабити нас, якщо ми не обережні. Ми можемо перестати “стежити за собою, і [своїми] думками, і [своїми] словами, і [своїми] ділами, і не буде[мо] виконувати заповідей Бога, і не продовжувати[мемо] вірувати” (Moсія 4:30), без випробування, яке згинає наші коліна і працює над нашим серцем.
Життя буде засмучувати всіх нас, навіть коли ми стараємося з усіх сил. Якщо лише ми не робимо жахливий вибір, який завжди закінчується трагедією, ми, як правило, не обираємо, коли і як життєві проблеми постукають до нас у двері. Але безсумнівно ми вирішуємо кожного дня, як до них підготуємося. Тож ось нагадування від Ісуса Навина: “Виберіть собі сьогодні, кому будете служити” (Ісус Навин 24:15).
А ось ще одне нагадування:
“Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі,—і нею багато хто ходять.
Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя,—і мало таких, що знаходять її” (Maтвій 7:13–14).
Ми не повинні дивуватися, що терпимо крах віри, якщо ходимо самим краєм прямого і вузького шляху. Те, що ми робимо і чого не робимо дійсно має значення, бо дії мають наслідки, так само, як і бездіяльність. Коли ми стаємо неуважними до маленьких, повсякденних, повторюваних, однак дуже важливих проявів віри, то послаблюємо своє коріння. Поступово ми повільно віддаляємося від Бога.
Тож те, як ми розмовляємо одне з одним, книги і статті, які ми читаємо, телевізійні програми та кінофільми, які дивимося, те, що ми не читаємо і ніколи не будемо дивитися та жарти, які ми обираємо не слухати і не повторювати, відображають, де ми знаходимося на прямому і вузькому шляху—посередині його чи скраю. Ми не можемо заявляти, що живимо своє коріння, якщо те, що ми робимо і чого не робимо, не перетворює нас на кращих святих. Безпека знаходиться посередині прямого і вузького шляху.
Шлях до миру
Немає кращого взірця для життя, ні надійнішого способу знайти мир і дорогу вперед, ніж наслідувати Господа Ісуса Христа. Лише Його ім’я з усіх, які було дано під небесами, має силу зробити наше життя більш небесним (див. 2 Нефій 31:21; Moйсей 6:52). Немає нікого іншого, на кого ми можемо дивитися і хто мав би спасительну, оновлюючу, перетворюючу силу, яку має Спаситель.
Слова Юди відображають неминучу порожнечу життя, яка зрештою охоплює тих, хто обирає когось або щось, крім Спасителя: “Хмари безводні, що носяться вітром; осінні дерева безплідні, двічі померлі, викорінені” (Юда 1:12).
Наші душі повинні бути настільки глибоко вкорінені в Христі, щоб ми могли вистояти у всіх труднощах, перемогти будь-які випробування, відбити будь-який напад на нашу віру і стати, як дубові дерева—стійкими, непохитними і твердими. Така вкоріненість не підвладна часу і переживе будь-якого ворога, навіть найбільш хитромудрого, непомітного і підступного.
Ми дізналися від Геламана, як обіцяння незламної сили залежить від того, чи будуємо ми своє життя на Викупителі, Який є “фундаментом, що на ньому якщо люди будують, вони не можуть упасти” (Геламан 5:12). Ісая усього кількома словами передав суть того, що означає бути вкоріненим у Господі Ісусі Христі й збагатити свої душі хоча б часточкою якостей, притаманних Спасителю. Він писав: “І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!” (Iсая 58:11).
Спаситель Ісус Христос—це приклад кожної чесноти. Він був єдиною досконалою людиною, яка коли-небудь жила на землі. Він спокутував наші гріхи. Завдяки Його Спокуті ми можемо стати жінками і чоловіками на зразок Христа. Ми можемо очиститися, змінитися, зцілитися і покращитися. Наші душі можуть стати витворами краси.
Тож дивімося на Ісуса пильніше. Наслідуймо Його з більшим смиренням. Йдімо за Ним заповзятіше. Занурмо своє коріння глибше у ґрунт спасіння, поки ми не спочинемо на Ньому—Скелі нашого Викупителя. Тож з більшою радістю насолоджуймося благословеннями повноцінного життя, яке Він пропонує.