Лазанья до дня народження
Ілюстрація Аллена Гарнса
Довгий час я відчувала бажання спекти хліб або приготувати якусь страву і просто принести її для когось з нашого приходу, щоб поділитися своєю любов’ю і любов’ю Господа, однак ніколи цього не робила.
Я люблю готувати, але зараз ми залишилися з чоловіком удвох. Тож я готую невеликі порції, бо якщо я готую багато, то ми їмо страву кілька днів.
Одного вечора я вирішила приготувати лазанью. Замість того, щоб приготувати страву на одному великому деці, я розділила її на два маленьких. Так ми могли з’їсти одне на вечерю, а інше я могла віднести тому, хто потребував допомоги.
Я зателефонувала президентові Товариства допомоги, щоб дізнатися, чи треба комусь віднести їжу. Вона розповіла про матір-одиначку, яка працювала й мала двох дітей. Того вечора я написала повідомлення тій мамі й сказала, що зробила додаткову порцію лазаньї й хочу принести її для неї та її сім’ї.
Вона відповіла: “Це так дивно! Але й чудово!” Вона все ще на роботі, однак діти будуть вдома, тож я можу принести страву в будь-який час.
Трохи пізніше вона знову надіслала повідомлення і запитала: “А ви знали, що сьогодні мій день народження?” Я запевнила її, що й гадки про це не мала. Вона відповіла: “Що ж, з днем народження мене!”
Коли я принесла страву, вона саме повернулася з роботи. Вона так раділа, і діти також.
У неділю вона знайшла мене в церкві й зі сльозами на очах розповіла, що кожного року на її день народження бабуся готувала їй вечерю—і завжди це була лазанья. Бабуся померла за рік до того, і то був перший день народження, коли бабусі вже не було, щоб приготувати для неї лазанью.
Коли я принесла лазанью на її день народження, це зміцнило її свідчення про те, що Господь пам’ятає про неї і любить її. І це зміцнило моє свідчення, що якщо ми дозволяємо собі стати знаряддям у руках Господа, Він покаже нам, де ми можемо служити.Ім’я не вказано,