Благословення втрати
Нарешті, після довгих намагань, ми чекали нашу першу дитину. Яка радість, які почуття! Усе йшло добре. Наша донька розвивалася, росла, і всі навколо нас були так само щасливі, як і ми, завдяки благословенню мати цю довгоочікувану донечку.
Але почалися ускладнення. Рідкісні проблеми, пов’язані з кров’ю та печінкою, загрожували як дитині, так і мені. Лікарі також виявили згусток крові в плаценті. На шостому місяці вагітності нашій доньці необхідно було народитися.
Коли вона народилася, то важила 500 г і завдовжки вона була лише 25 см. У лікарні медсестри називали її наш “маленький воїн”. Але через чотири дні після народження її стан погіршився і вона померла. Народження донечки та повернення додому без дитини на руках, і вигляд маленьких дитячих речей вдома сповнили мене невимовним болем!
Я їхала, тримаючи її маленьку труну на колінах, майже 300 км, до свого рідного міста Гарручос, і там ми її поховали. Іноді я могла відчувати її присутність, ніби вона торкалася мого обличчя рукою. Мій чоловік, Густаво, освятив могилу, і ми її поховали.
Ми провели три дні в домі моїх батьків, де нас відвідували люди. Дехто не розумів, як Бог міг допустити, щоб з нами таке сталося. Однак ми ніколи не сумнівалися в Господі. Він обрав нас бути батьками цієї особливої людини, цього маленького ангела, якому потрібно було лише кілька днів на цій землі, аби виконати свою місію. Ми не вважали це покаранням чи випробуванням. Ми сприймали це як благословення. Зараз наш обов’язок бути гідними, щоб знову зустрітися з нею.
Євангелія дає нам світло, силу і надію, що одного дня ми зможемо її виховувати. Звичайно, нам сумно час від часу, а іноді ми відчуваємо порожнечу. Але тоді нас втішає Дух.
Ми намагаємося мати ще одну дитину, і ми знаємо, що все відбувається згідно з Господнім планом і часом. Небесний Батько любить нас і ніколи не залишить. Які ми вдячні Йому за те, що Він підготував шлях, аби колись ми були разом усією сім’єю.