Як я знайшла віру, коли здавалося, що я втратила все

Дженніфер Енаморадо

Втрата руки і втрата дорогих мені людей була важким випробуванням, але Небесний Батько допоміг мені змінитися на краще.

Одного вечора я, стоячи на колінах біля свого ліжка, просила Небесного Батька, щоб Він допоміг мені мати більше віри, памʼятаючи вірш із Нового Завіту, де хтось із учнів просив Ісуса Христа: “Додай Ти нам віри” (див. Лука 17:5). Я й думки не мала, що невдовзі після цієї молитви до мене прийдуть найтяжчі у моєму житті випробування. Я так вдячна за те, що коли ті випробування звалилися на мене, я вже прагнула збільшити свою віру в Спасителя, бо не знаю, як би я пройшла через них без допомоги мого Небесного Батька.

Через кілька днів після тієї молитви я потрапила в жахливу аварію, через яку ледь не втратила свою ліву руку і всі пальці на тій руці довелося ампутувати. Стало очевидним, що моє життя вже ніколи не буде таким, як було. Хоч упродовж тривалого процесу, коли мені робили операції та лікували, я відчувала любов свого Небесного Батька, своєї сімʼї та своїх друзів, та все ж мені було дуже важко.

Одного дня, після того як мій лікар сказав, що мені необхідно буде лікуватися протягом ще багатьох місяців, я повернулася додому вся у сльозах і спитала Небесного Батька: “Як довго мені доведеться усе це терпіти?” Негайно ніжний і ясний голос неначе сказав мені: “Без випробувань ти не зможеш розвиватися. Тобі потрібно ще більше випробувань”.

Я не могла повірити, що отримала негайну відповідь на свою молитву. У ту ж мить я вирішила, що буду рухатися вперед з вірою. Я вирішила знову послати свої документи на місію і служити Богу, незважаючи на свої труднощі. Через кілька місяців я отримала своє місіонерське покликання служити у Південній Гватемальській місії у місті Гватемала. Але було зовсім нелегко. Вимагалося мати неабияку сміливість і відвагу змиритися зі своїми обставинами, забути про себе і запрошувати інших йти за Христом.

Памʼятати, що я можу робити те, що важко

Моя місія була чудовою. Я навчилася навіть ще більше цінувати євангельські принципи і знаходила в собі впевненість, щоб ділитися своїм свідченням та приносити надію багатьом людям, які не знали, де її шукати. Я відчувала, що Небесний Батько змінював моє серце. До цього я ще ніколи не відчувала, як це любити всіх незнайомців і бути готовою без вагань віддати їм все, що маю, і ходити цілий день, чи під дощем, чи під сонцем, відчуваючи втому у стертих ногах.

Коли я після місії повернулася додому, увесь цей досвід допоміг мені залишатися сповненою надії у світі хаотичності й поверховості. Я повернулася додому в дуже важкий час для моєї сімʼї та країни. Було багато політичних та економічних проблем, багато сімей емігрували до інших країн, бо не мали можливості знайти роботу й отримати освіту. Я не могла повірити, що за такий короткий час так багато могло змінитися навіть у моїй сімʼї. Дехто з близьких мені людей та друзів помер. Я була дуже приголомшена всіма цими труднощами, що з усіх боків навалилися на мене.

Одного дня, відчуваючи, що занепадаю духом, я взяла свій нотатник і почала записувати почуття, які були у моєму серці. Я думала про той досвід, який набула на своїй місії, служачи іншим. Згадування про всі ті особливі моменти було саме тим, що було мені потрібно, аби навіть ще більше загубити себе в Його роботі, служити й продовжувати розвивати дари, якими Він благословив мене. Того дня мені чітко пригадалася одна дуже особлива фраза, яку завжди повторювала дружина президента нашої місії: “Ви можете робити те, що важко”. Я старалася памʼятати про це постійно, в т.ч. і коли вчилася користуватися протезом для руки та намагалася жити нормальним життям.

Зміни на краще

Під час усіх випробувань, з якими я стикнулася, моє свідчення зросло, особливо зросла моя віра в чудеса. Чудеса настають, якщо ми вирішуємо робити щось з рішучістю, наполегливістю й вірою. Ті, хто вірить в Небесного Батька, можуть за будь-яких обставин завжди мати надію.

Я знаю, що випробування у моєму земному житті будуть і далі приходити до мене, але я не повинна боятися, бо ці випробування можуть наближати мене до Небесного Батька, Який може допомогти дізнатися, як нам розвиватися. Та аварія і всі мої труднощі після неї нагадують мені, що слід звертатися по допомогу до Небесного Батька. І Він допоміг мені змінитися на краще. Я дуже рада, що помолилася, аби мати більше віри, і я знаю, що завдяки моїм випробуванням я змогла служити Небесному Батьку і дуже наблизитися до Нього. Незважаючи на те, що через випробування так змінилося моє життя, я справді щаслива і дуже вдячна за те, що мені вдалося так багато пройти з допомогою Небесного Батька. Я не можу дочекатися того дня, коли воскресну---коли я зможу побачити Його знову і сказати Йому: “Дякую Тобі! Дякую тобі за те, що упокорив мене, дякую Тобі за те, що змінив мене, дякую Тобі за те, що “дода[в мені] віри”!