“Я хочу додому”
Ілюстрація Аллена Гарнса
Поки ми з чоловіком обідали в місцевому кафе, туди увійшов чоловік. Вигляд у нього був неохайний, розгублений і збентежений. Коли він підійшов до нашого столика, мене здивувало те, що він не просив грошей. Він лише запитав, як дістатися до Флегстафа, шт. Аризона. Ми з чоловіком пояснили йому. Він подякував і пішов.
Після обіду ми поїхали додому. Невдовзі я помітила, як той чоловік іде до бензозаправки. У мене було сильне відчуття, що слід йому допомогти, і я попросила чоловіка заїхати на бензозаправку. Я знайшла того чоловіка і назвала себе. Його очі були сумні і втомлені. Здавалося, що на його обличчі було вигравіювано зморшки, які свідчили про важке життя.
Я запитала, як він збирається діставатися до Флегстафа. Він сказав, що пішки. Я знала, що то буде неможливо, оскільки Флегстаф знаходився на відстані 193 км. Я дала йому гроші й сказала, що він може піти до найближчого ресторанчика швидкого харчування й поїсти, а потім я повернуся й відвезу його на автостанцію та куплю квиток до Флегстафа.
Я повернулася до авто й розповіла чоловікові, що відбулося. Оскільки у нього були проблеми зі здоров’ям, я подзвонила подрузі й попросила поїхати зі мною. Вона погодилася. Ми зібрали деякі речі, їжу й воду. Потім ми поїхали до ресторану й зустрілися з тим чоловіком.
По дорозі до автостанції, цей бідний чоловік почав повторювати: “Я хочу додому”. Я запитала, чи Флегстаф був його рідним містом. Ні, не був, але там жила його дочка, з якою він не розмовляв кілька років. Він розповів, що два тижні тому його випустили з в’язниці. Його і ще одного звільненого в’язня довезли до автостанції й кожному дали по квитку. Той інший в’язень украв у нього квиток і ту невелику суму грошей, яка у нього була. З того часу цей чоловік ходив по вулицях. Ніхто йому не допомагав.
“Я хочу додому”,—знову сказав він.
Ми приїхали на автостанцію. Я купила квиток, дала йому трохи грошей і також речі, які ми для нього зібрали. Він подякував нам і сів. Коли ми їхали додому, слова того чоловіка: “Я хочу додому” постійно відлунювали в моєму розумі.
Хіба всі ми не хочемо цього самого? Усі ми далеко від сповненого любові дому, який залишили, прийшовши на землю. Усі ми можемо загубитися на шляху, тож Ісус Христос показав нам дорогу, якою слід іти, і Своєю спокутною жертвою сплатив найбільшу ціну за наші гріхи. Так само, як цей чоловік не міг самостійно повернутися додому, ніхто з нас не може повернутися до небесного дому без нашого Спасителя.