Храм для Італо
Автор живе в штаті Юта, США.
Він не міг дочекатися дня, коли увійде всередину!
“Люблю на храм дивитись, Колись туди піду” (Збірник дитячих пісень, с. 99).
Італо радів, що його приход організовує поїздку до храму. Вони їхали до Бразильського храму в Ресіфе. Він був на відстані 15-годинної подорожі!
Італо, його старший брат Енріке і їхні батьки вирушили рано-вранці. Поки вони їхали, Італо постійно думав про те, що говорила йому мама. “Цього року ти зможеш побачити, яким прекрасним є храм зовні,—сказала вона.— Наступного року ти будеш достатньо дорослим, щоб побачити, яким він є прекрасним всередині”.
Італо раніше не був у жодному храмі. Але він бачив, як будують новий храм у Форталезі, де живе його сім’я. То було дивовижно!
Вони зупинилися на обід. Італо їв свою улюблену страву фейжоаду—тушковану чорну квасолю з рисом та апельсинами. Під час обіду він думав про храм. Коли нарешті храм у Форталезі буде освячено, він буде храмом, який його сім’я буде постійно відвідувати. Їм не потрібно буде так далеко їздити.
Сонце сідало, коли Італо з сім’єю приїхав до храму в Ресіфе. “Ке боніто!”— сказав Італо. “Який красивий!” Усмішка не сходила з його обличчя.
Наступного ранку мама відвела Італо до дитячої кімнати. “Хоча ти ще не можеш увійти всередину храму,—сказала вона,—ти побачиш, що відчуватимеш щось особливе, перебуваючи на храмовій ділянці”. Потім вся сім’я Італо, крім нього, пішла до храму.
Милі храмові працівники наглядали за Італо та іншими дітьми, поки вони чекали біля храму. Вони читали історії з Livro de Mórmon (Книги Мормона). “Читання Писань—це хороший спосіб готуватися до храму”,—подумав Італо. Він відчував спокій і безпеку. Йому подумалося, що мама мала рацію. Тут так спокійно.
Потім храмові працівники повели Італо й інших дітей на прогулянку по храмовій ділянці. Саме тоді Італо помітив слова над входом у храм. “Santidade ao Senhor. A casa do Senhor”, було написано там. “Святиня для Господа: Дім Господа”.
“Не дивно, що я відчуваю тут такий спокій,—подумав він.— Це Божий дім”.
Коли храмова подорож закінчилася, Італо з сім’єю повернувся додому. Він хотів запам’ятати, що відчував у храмі. Що він міг зробити?
Іноді Італо відчував, що йому легше виразити свої почуття в малюнку, ніж описати їх словами. Тож він намалював храм. Потім він показав малюнок мамі й тату.
“Це буде нагадувати мені про те, куди я хочу піти”,—сказав він. Він зберігав цей малюнок у своїй кімнаті, де міг бачити його кожного дня.
“Я хочу підготуватися!—сказав він.— Бо я хочу колись увійти до храму!” ●
Ілюстрації Мітча Міллера