Дорослій молоді
Паралізована, але не песимістична
Автор живе в місті Кордоба, Аргентина.
Після того як я залишилася паралізованою внаслідок вогнестрільного поранення, моя віра в Ісуса Христа неможливе зробила можливим.
З самого дитинства я любила спорт, особливо футбол. Я грала завжди, коли випадала нагода, і мріяла про те, що колись буду змагатися за Аргентину на Олімпійських іграх чи на Всесвітніх іграх.
Мої мрії обірвалися одного дня, коли мені було 15 років. Я просто відвідувала свою хвору вчительку семінарії і вже їхала на велосипеді додому, коли дві банди з мого району почали стріляти одна в одну. Сліпа куля влучила мені в спину.
Коли наступного дня я прокинулася в лікарні, то дізналася, що паралізована від талії до низу.
Запитання, яке слід поставити, коли трапляється щось погане
Поки я одужувала, сім’я і друзі запитували мене, як я себе почуваю. Я бачила, що їм мене шкода, тож втішала їх, відповідаючи, що зі мною все добре. Мені допомагало те, що я втішала інших, однак я знала, що не буду ходити знову і що маю навчитися жити паралізованою.
У той час я почала ходити до семінарії і відновлювала свою активність у Церкві. Семінарія була стовпом, що підтримував мене в поверненні до активності і в тому, щоб не розгніватися на Небесного Батька за те, що зі мною сталося.
У семінарії вчителька навчала, що коли трапляється щось погане, не слід запитувати: “Чому це трапилося зі мною?” Вона сказала, що запитання, яке слід ставити, є таким: “Чого я можу з цього навчитися?”
Було важко йти вперед і завжди бути позитивною, але запитання від вчительки семінарії додало мені сил. Коли я втратила надію і коли сумніви наповнювали розум, я завжди поверталася до того запитання: “Чого я можу навчитися?” Це допомагало мені кожного дня прокидатися, і це підтримувало мене, коли виникало бажання здатися.
Небесний Батько благословив мене здатністю не мати поганих почуттів до того чоловіка, який у мене влучив. Через якийсь час він постав перед судом і був засуджений до ув’язнення. Перебуваючи там, він написав мені листа і розповів, що змінив своє життя. Я сказала, що у мене немає до нього поганих почуттів і що я радію його зміні.
У пошуках нових інтересів
Упродовж кількох років після поранення мені здавалося, що я майже нічого не роблю. Мені не вистачало спорту, і я не знала в той час, що багато видів спорту було адаптовано для людей з фізичними вадами. Коли я дізналася про це, мій ентузіазм до занять спортом відновився. Якщо певний вид спорту був для мене новим, я намагалася оволодіти ним. І я займалася ним з такою ж пристрастю, як і футболом, до того як мене паралізувало.
Невдовзі я знайшла вид спорту, який полюбила так само, як і футбол—баскетбол на інвалідних візках. Згодом, після багатьох ігор і тренувань, мене обрали представляти Аргентину на міжнародних іграх. Мені подобаються змагання високого рівня між різними міжнародними командами.
Я грала за нашу національну жіночу баскетбольну команду на інвалідних візках в Пара-Південноамериканських іграх у Чилі в 2014 році. Під час цих змагань ми виграли золоту медаль. Потім ми змагалися в Південноамериканських чемпіонатах в Колумбії і завоювали срібну медаль у 2015 році. Я також змагалася в Парапан Американських іграх у Канаді в 2015 році, де нас відібрали на Паралімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро, Бразилія. Пізніше, у 2018 році, після відбору до Кубка світу ми грали в Гамбурзі, Німеччина. А у серпні 2019 року ми грали в Парапан Американських іграх у Лімі, Перу.
Благословення, які допомогли мені вистояти
Іноді я все ще занепадаю духом, і кожен день має свої випробування, які потрібно долати. Однак я дякую Небесному Батькові за чудову сім’ю і друзів, яких Він мені дав. Завдяки Йому в моєму житті є важливі люди, які допомогли мені долати ці важкі випробування. Підтримка сім’ї є необхідною в подоланні випробувань—не лише наших фізичних труднощів, але й психічних, емоційних і духовних.
Завдяки євангелії в моєму житті я ціную багато благословень, які Батько дав мені і продовжує давати. Я знаю, що Він мене любить. Без віри в Нього та Ісуса Христа я не змогла б витерпіти це випробування.
Так, я маю йти життям на інвалідному візку, але навіть зі своїм візком я, попри все, вже здійснила багато зі своїх дитячих мрій. Я кажу людям: “Вірте в нашого Батька. Він з нами. З Його допомогою ми можемо подолати свої труднощі. Не втрачайте віри. Залишайтеся вірними євангелії. Встановлюйте цілі, і ви їх досягнете. Наш Небесний Батько вам допоможе”.
Моя віра не лише підтримує мене у випробуваннях і досягненні цілей. Вона також допомагає мені жити за принципами євангелії Ісуса Христа. Участь у турнірах може тягнути за собою спокуси, але я завжди пам’ятаю свої євангельські принципи і норми, й це допомагає мені робити правильний вибір.
Своїм прикладом я намагаюся допомагати іншим. Я не п’ю. Я не курю. Я не роблю дечого іншого, що дозволяють собі деякі спортсмени. Буває важко ділитися своїм свідченням чи Писаннями, але я намагаюся вчити інших тим, що я роблю і чого не роблю.
Небесний Батько має всі відповіді
Іноді ми сердимося на Небесного Батька, бо з нами або з тими, кого ми любимо, відбувається щось погане. Але навіть якщо ми не завжди маємо всі пояснення наших випробувань, Він має.
Небесний Батько не дає нам випробувань, яких ми не в змозі пройти. Як сказала моя вчителька семінарії, іноді щось погане трапляється з певної причини. А іноді ті важкі випробування можуть закінчуватися благословеннями для нас і для інших. Якщо ми тримаємося за свою віру посеред випробувань, наш приклад віри може зміцнювати тих людей, яким потрібна допомога, щоб подолати свої випробування і рухатися вперед.