Історія Церкви: Джерело сили і натхнення
Старійшина Квентін Л. Кук
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Бокові вставки підготовлені істориками Церкви Кейт Холбрук і Меттом Гроу
Коли ми більше дізнаємося про святих, які жили у давні дні, то будемо мати більше сил виконувати свою особисту місію, яку маємо як дочки і сини Бога.
Справа: фотографія жінки від Getty Images; крайня справа: Еддісон Пратт і його щоденник, Французька Полінезія, 1844
Старійшина Кук: Історія Церкви може бути великим джерелом віри, але деякі люди її неправильно розуміють або недооцінюють. Дехто навмисно перекручує історії минулих днів, щоб посіяти сумніви.
Щоб отримати знання достовірної історії Церкви, ми поєднаємося у своїх серцях зі святими, що жили колись і живуть зараз. Ми знайдемо приклади недосконалих людей, подібних до вас і мене, які йшли вперед з вірою й дозволяли Богові з їхньою допомогою виконувати Його роботу. Я обіцяю, що вивчення історії Церкви може поглибити вашу віру й бажання більш повно жити за євангелією.
Історія про Відновлення—це історія про жертву, рішучість і віру. Усі ми є учасниками Відновлення й частиною історії Церкви. Кожен з нас має місію, яку слід виконати в цьому житті, і це допоможе наповнити землю євангелією. Коли ми більше дізнаємося про святих, які жили у давні дні, то будемо мати більше сил виконувати свою особисту місію, яку маємо як дочки і сини Бога.
За 24 роки, які я служу генеральним авторитетом, Брати завжди прагнули бути максимально достовірними в питаннях історії та доктрини Церкви. Ми відчуваємо, що зусилля, спрямовані на створення нових ресурсів—зокрема Паперів Джозефа Сміта, Статей з Gospel Topics, Church History Topics (Тем з історії Церкви), а тепер і багатотомника Святі1,—це чудовий спосіб заохочувати людей вивчати питання в правдивому контексті, що допоможе їм достовірно зрозуміти євангелію Ісуса Христа.
Одна з моїх улюблених історій у виданні Святі—це розповідь про те, як Еддісон Пратт поїхав на Тихоокеанські острови. Він охристив приблизно 60 людей. Разом зі своєю дружиною Мері я мав можливість побувати на островах Тубуаї та у Французькій Полінезії, де навчав Еддісон Пратт.
Серед того, що справило на мене найбільше враження, були слова, почуті від однієї молодої жінки: “Я належу до сьомого покоління членів Церкви”. Еддісон Пратт охристив її далекого предка ще до того, як святі пішли до Юти.
Де б ви не були в цьому світі, з якого б родоводу не походили, ви—важливі, ви—частина історії Церкви. Ви нам дуже потрібні, ми хочемо вас бачити. Ви будете благословляти життя людей.
Чому б Церкві не бути більш відкритою стосовно певних суперечливих епізодів у її історії?
Кейт Холбрук
Зліва: ілюстрація Девіда Гріна
Коли мені було чотири роки, мої мама і бабуся працювали в Біхайв-хауз, старому будинку Бригама Янга в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта. Вони розповідали мені все про Бригама Янга і про те, що в нього було багато дружин. Приблизно років через десять я дізналася, що і Джозеф Сміт мав багато дружин. Я нічого не знала про камені провидця, якими Джозеф користувався під час перекладу Книги Мормона, поки не стала дорослою. Церква не приховувала інформацію від мене, однак історичній інформації не приділяли великої уваги за днів моєї молодості.
Чого я навчалася під час недільних зборів та на уроках семінарії—це те, в чому полягала основна робота Церкви. Я навчалася каятися. Я навчалася, як жити в гармонії з євангелією Ісуса Христа. Я навчалася вставновлювати стосунки з Небесним Батьком. Це те в моєму житті, що було для мене найціннішим. Я знаю, що деякі люди важко переживають, коли дізнаються про щось таке, що, на їхню думку, вони повинні були б знати, але чого не знали. Ось чому ми з Меттом працюємо там, де працюємо. Ми сподіваємося, що подібний досвід залишиться в минулому, тому що в нас є книга Святі, де подано повну історію для всіх людей.
Як ми дізнаємося, що джерело, яке подає інформацію про Церкву, є надійним?
Метт Гроу
Я працюю в Церкві останні дев’ять років. Займаюся написанням історії. Я бачив, яким є ставлення генеральних авторитетів до нашої історії. Мова не йде про таке: “Як нам приховати або піддати цензурі історію?” Натомість мова йде про таке: “Як зробити так, щоб полегшити доступ до історії та зробити її зрозумілою?”
Усі ми знаємо, що трудність у вік інформації полягає не в пошуку відповідей—відповіді навколо нас,—а в тому, щоб розрізнити між хорошими відповідями й поганими відповідями, хорошою інформацією й поганою інформацією. В Інтернеті є так багато обговорень про нашу історію, і більшість з цих обговорень породжують більше жару, ніж світла.
З обережністю ставтеся до джерел інформації, які мають на меті лише збити людей з пантелику. Натомість шукайте такі джерела інформації, які основуються на записах, залишених самими людьми, і намагайтеся бути до них справедливими. Дійсно легко підходити до минулого за теперішніми мірками, вирвати цитату або випадок з контексту й надати їм тривожного забарвлення.
Як історик я намагаюся дотримуватися поради одного британського прозаїка. Він сказав: “Минуле—це зарубіжна країна. Там все роблять по-іншому” (L. P. Hartley, The Go-Between [1953], пролог). Це означає, що коли ми відвідуємо минуле, ми не хочемо бути “брутальним туристом”. Ми виявляємо бажання зрозуміти людей за їхніх обставин і в їхній культурі. Ми з терпінням ставимося до того, що ми вважаємо їхніми помилками. Ми розуміємо, що є межі нашого пізнання. І ми маємо дух милосердя, думаючи про минуле.
Джозеф Сміт і Книга Мормона
Коли я був підлітком, то думав, що мій старший брат не буде служити на місії, бо в той час приходам дозволялося одночасно посилати на місію лише по одному юнаку. Всі решта мали служити в армії. Однак наш єпископ і президент колу дізналися, що можуть послати ще одного місіонера. Тож вони поговорили про це з моїм братом, і він, прийшовши додому, поговорив про це з батьками.
Мій батько був чудовою людиною, однак неактивним у Церкві. Його відповідь була заперечною, однак причина була незвичною. Він не критикував ні Церкву, ні місію, однак мій брат готувався до вступу на медичний факультет. Батько сказав: “Ти готувався до вступу на медичний факультет. Ти навчався. Ти принесеш більше добра, якщо підеш навчатися медицині, ніж якщо поїдеш на місію”.
Того вечора мій чудовий, сповнений віри брат сів поруч зі мною й ми удвох поговорили. Ми дійшли висновку, що насправді існує три запитання, які визначатимуть його відповідь нашому батькові. Перше: “Чи був Ісус Христос Спасителем світу?” Друге: “Чи Книга Мормона є словом Бога?” І третє: “Чи був Джозеф Сміт пророком?” Я зрозумів, що відповіді на ті три запитання впливатимуть майже на всі рішення, які я прийматиму до кінця свого життя.
Я завжди любив Спасителя і читав Книгу Мормона, але усвідомлюючи, наскільки важливими були ті відповіді, я молився того вечора і через Святого Духа отримав глибоку позитивну відповідь на ті запитання. Ісус Христос є Спасителем, Книга Мормона є словом Бога і Джозеф Сміт був пророком. Я свідчу, що все це істина.
Чому розповіді про Перше видіння Джозефа Сміта трохи відрізняються?
Метт Гроу
Джозеф Сміт записав або просив своїх писарів записати чотири різні розповіді про Перше видіння. Розповіді містять одну історію, однак між ними існують відмінності. Це не повинно нас дивувати. Якби інформація у всіх чотирьох розповідях була ідентичною, то я б, як історик, поставився би до цього з підозрою, оскільки людська пам’ять так не працює. В інших розповідях з історії чи з Писань ми бачимо подібну модель переказування інформації (див. Дії 9:7; 22:9).
Ми також пам’ятаємо про те, як важко передати священні події словами. Джозеф називав мову “маленькою тісною в’язницею” (в History of the Church, 1:299). Подумайте про свій найбільш священний досвід. Наскільки легко було розповідати про нього словами? Ми повинні радіти, що маємо кілька розповідей, оскільки вони дають нам нові ракурси і нове бачення. Прочитайте чотири перекази Першого видіння в статтях у Gospel Topics. Завдяки цьому ваша вдячність за те, що трапилося того дня, поглибиться.
Яку роль зіграли Урім і Туммім під час перекладу Книги Мормона?
Кейт Холбрук
Зліва: ілюстрація Девіда Гріна
Джозеф Сміт переклав Книгу Мормона даром і силою Божою. Урім і Туммім, згадувані в Книзі Мормона, були заховані разом з пластинами. Коли Мороній давав Джозефу золоті пластини, він також дав йому Урім і Туммім. Камінь провидця, яким Джозеф також користувався під час перекладу, не був захований з пластинами. Його Джозеф знайшов самостійно за кілька років до того, і він допомагав йому бути в гармонії з духом одкровення. Тож він користувався обома засобами.
Емма Сміт, одна з його писарів, пізніше згадувала, що кожного разу, коли Джозеф сідав і починав перекладати знову, він не запитував: “Так, де ми там? На чому ми зупинилися?” Він просто починав з того місця, на якому вони зупинилися. Якщо ви поглянете на сторінку особистого щоденника Джозефа, який він написав через три роки після перекладу Книги Мормона, на ній багато викреслених слів, незакінчених думок і неповних речень. Коли ви поглянете на сторінку надиктованої Книги Мормона, там нічого подібного немає. Це досконала, прекрасна проза—закінчені речення, ніяких викреслень.
Про це дуже цікаво розмірковувати, але для мене найбільше значення має зміст Книги Мормона. Книга Мормона є тією книгою, де цар Веніямин навчає мене, що більш важливо бути великодушним, аніж розсудливим, де Алма навчає мене, що означає бути хрищеним, що я обіцяю робити для моїх товаришів-святих та разом з ними. Саме в Книзі Мормона Мормон і Мороній навчають мене, наскільки важливим є милосердя і що робити, аби його здобути. Ця книга сформувала мою особистість і мої погляди на світ.
Множинний шлюб
Я хочу відзначити три аспекти множинного шлюбу. По-перше, зрозуміло, що множинний шлюб вимагав великої жертви. Було багато любові і єдності, проте там також було й жертвування, і батьки в такому шлюбі навчали дітей жертвувати. Багато дітей, які народилися у таких множинних шлюбах, несли євангелію Ісуса Христа по всьому світу й благословили багато життів.
По-друге, були люди, наприклад, Вайлет Кімболл, які отримували свої власні одкровення—ще навіть до того, як їм стало повністю відомо, що невдовзі станеться,—що це вчення прийшло від Бога2.
І по-третє, на вищих радах Церкви було присутнє відчуття того, що множинний шлюб, у тому вигляді, в якому він практикувався, служив своїй меті. Нам слід шанувати тих святих, але ту мету було досягнуто.
Що ж, є запитання, на які немає відповіді. Але я хочу, щоб ви знали, що ми маємо люблячого Небесного Батька, який має досконалий план, що Його план—це план щастя, і що у нас є Спаситель, який зробив для нас усе. Ми можемо Їм довіряти.
Чому вони практикували множинний шлюб на ранньому етапі історії Церкви?
Кейт Холбрук
Настанови з Книги Мормона стосовно множинного шлюбу такі: моногамія—це те, чого Господь бажає для Свого народу, однак є рідкі винятки, коли Він заповідує практикувати множинний шлюб, щоб виростити для себе праведний народ (див. Кн. Якова 2:30). Це і є той рідкісний виняток, який Джозефу Сміту було заповідано започаткувати. Роками Джозеф зволікав із втіленням цієї практики, але згодом він таки її запровадив, оскільки хотів бути слухняним наказам, з якими до нього звертався Бог. Він намагався ввести множинний шлюб у середині 30-х років, але, в дійсності, лише у 1841 році він повільно, більш офіційно почав знайомити з цією практикою своїх вірних соратників. Вони були приголомшені. Вони молилися Небесному Батькові, щоб зрозуміти цей принцип, і вони отримували особисті одкровення, що на той час це було для них правильним.
Множинний шлюб, який офіційно практикувався приблизно 50 років, можна було укладати за вибором. Учені й досі намагаються визначити, скільки дорослих святих останніх днів перебували в множинному шлюбі, але ми знаємо, що це була меншість святих. І ми знаємо, що багато з них були найбільш відданими, непохитними членами Церкви. У 1890 році Президент Уілфорд Вудрафф (1807–1898) видав маніфест, який поклав кінець практиці множинного шлюбу. Коли деякі люди почули про цей маніфест, то відчули полегшення. Множинний шлюб був для них важким. Коли інші почули про маніфест, то були глибоко засмучені. Вони так багато жертвували, і вони мали свідчення про цей принцип.
Деякі члени Церкви розмірковують над тим, що практика множинного шлюбу в минулому означає для життя після смерті. Провідники Церкви навчали, що множинний шлюб не є обов’язковим для піднесення чи вічної слави. Хоча особисто я вдячна за те, що моногамія—це правило, а множинний шлюб—виняток, я не зневажаю свідчення і благородний послух наших духовних предків, які практикували цей принцип. Вони були слухняними, і вони мали свідчення, що це було правильно.
Храм і завіти
Вгорі: Кертлендський храм, художник Ел Раундс; справа: Мойсей, Іліяс та Ілля, художник Гарі Ернест Сміт
Побудова і освячення Кертлендського храму—одна з неймовірних подій, що відбулася в Кертленді, шт. Огайо. Молитва освячення, яку Джозеф отримав через одкровення, міститься в 109-му розділі Учення і Завітів. У цій молитві він просить Господа прийняти майстерність і жертву святих, з якими вони будували цей храм.
Через тиждень після освячення храму Джозеф Сміт і Олівер Каудері мали ще одне видіння. Це відбулося на Великдень, який співпав з Пасхою. Господь явився у видінні й прийняв цей дім. Він сказав святим, що вони мають радіти через те, що “силою своєю побудува[ли] цей дім у Моє імʼя” (Учення і Завіти 110:6). Після того як це видіння закрилося, явилися три стародавні пророки: Мойсей, який відновив ключі збирання Ізраїля з чотирьох кінців землі; Іліяс, який ввірив розподіл євангелії Авраама; та Ілля, який відновив ключі запечатувальної влади (див. Учення і Завіти 110:11–16).
Відновлення тих ключів було абсолютно необхідним для здійснення Господніх цілей. Нам потрібна не лише Книга Мормона, але також ті ключі й храмові обряди. Ті ключі ще ніколи не були більш важливими, ніж зараз.
Я помітила, що коли одного з Дванадцятьох Апостолів покликають пророком, його серце неймовірним чином повертається до храмових обрядів. Я мала привілей побувати на освяченні храму в Наву, шт. Іллінойс, разом з Президентом Гордоном Б. Хінклі (1910–2008). Я пам’ятаю, як глибоко він був зворушений побудовою цього храму і як важливо було для нього наблизити храми до святих. Президент Томас С. Монсон (1927–2018) продовжував працювати в цьому напрямку і отримав таке ж натхнення з небес, що і Президент Хінклі. І ми бачили, як неймовірно це натхнення вплинуло на Президента Рассела М. Нельсона. На нього лягла пророча мантія, і він ще глибше відчув, наскільки цінними є храмові обряди.
В одному зі своїх перших виступів у якості Президента Церкви він закликав людей ходити до храму, отримувати обряди і залишатися на шляху завітів. Відразу ж після цього він сказав, що якщо з якоїсь причини ви відійшли від шляху завітів,—повертайтеся на нього3.
Як храмова робота благословила перших святих останніх днів?
Метт Гроу
Коли Джозеф Сміт помер, стіни храму в Наву були збудовані менше ніж на половину, і невдовзі Президенту Бригаму Янгу (1801–1877) стало зрозуміло, що святим знову потрібно буде переселятися. Тож він запитав у Господа: “Чи слід нам залишатися і завершити храм, знаючи, що нам потрібно буде полишити його невдовзі після завершення, або чи слід нам вирушати зараз?” Відповідь була чіткою: “Залишатися” (див. Brigham Young diary, Jan. 24, 1845, Church Archives; Ronald K. Esplin, “Fire in His Bones”, Ensign, Mar. 1993, 46). Обряди ендаументу й запечатування були настільки важливими, що святим необхідно було залишитися.
Тож упродовж наступного року вони вкладали у храм все, що могли. Під кінець їхні будинки по всьому Наву підпалювали, тож святі готувалися іти на захід відразу ж по завершенні будівництва храму. У грудні 1845 року храм був завершений настільки, що святі могли освятити його частину, проводити ендаументи для тих, хто був гідним, і запечатувати чоловіків і жінок одне до одного.
Упродовж наступних кількох місяців вони працювали цілодобово, щоб духовно підготувати кожного до великого переходу на захід. Глибоко зворушливим і священним для мене є усвідомлення того, що тією самою владою я запечатаний зі своєю дружиною, дітьми, батьками і поколіннями, які жили раніше і які ще народяться. Саме це стало можливим завдяки Відновленню.
Чи можете ви розповісти про подію, пов’язану з Відновленням, яка зміцнила ваше свідчення?
Кейт Холбрук
Зліва: ілюстрація Девіда Гріна
Я згадую історію Емми Сміт, яка намагалася втекти від переслідувань у штаті Міссурі. Ріка Міссісіпі замерзла лише частково—недостатньо, щоб люди з возами і їхніми пожитками могли нею перейти. Це широка ріка і перетинати її було небезпечно. Одна шестирічна дитина тримала Емму за спідницю з одного боку, а з іншого ще одна—восьмирічна, дворічну дитину вона тримала в одній руці, і немовля—в іншій.
Невістка одного з писарів Джозефа пошила бавовняні сумки, які застібалися на талії. У тих сумках під своєю спідницею Емма несла єдиний примірник перекладеної Джозефом Біблії, над яким він працював упродовж місяців. З документами та з дітьми вона долала крок за кроком тією замерзлою річкою, сподіваючись, що не провалиться під лід.
Як на мене—це найвищий взірець відваги й віри—коли вам потрібно зробити щось заради того, у що ви вірите,—ви просто йдете вперед, роблячи крок за кроком.
Вгорі: ІЛЮСТРАЦІЯ ДЕНА БАРРА; Диво у Квінсі, художник Джулі Роджерс; Джозеф Сміт у в’язниці Ліберті, художник Грег К. Олсен
“Будьте в доброму гуморі”
Багато з вас мають випробування й негаразди. Деякі з них є наслідком свободи вибору. Причиною інших є супротивник. Але вам потрібно знати, що у нас є люблячий Небесний Батько і що Спокута Ісуса Христа може благословляти нас у способи, які ми не здатні повною мірою осягнути.
Деякі історики кажуть, що кількість святих, які втекли з Міссурі до Наву протягом зими 1838–1839 років сягає 8 000. Була зима. Де був Джозеф? Він був у в’язниці Ліберті. Його серце розривалося від думки про те, що переживають святі. Він почувався полишеним.
За тих несприятливих умов він отримав одкровення, які стали серед найкращих у Писаннях—розділи 121, 122 і 123 в Ученні і Завітах. Вони є дуже важливими. Сподіваюся, що ви їх прочитаєте. Святі мають короткий опис цих подій:
“Джозеф благав про невинних святих. “О Господи,—молився він,—як довго їм терпіти ці образи і незаконні утиски, поки Твоє серце помʼякшиться до них?”
“Мій сину, мир душі твоїй,—відповів Господь,—твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час; і тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту; ти святкуватимеш перемогу над усіма своїми ворогами”.
Господь запевнив Джозефа, що про нього не забуто. “Якщо самі щелепи пекла широко розкриють свою пащу на тебе, знай, сину Мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо”.
Спаситель нагадав Джозефу, що святі не страждатимуть більше, ніж Він страждав. Він любить їх і міг би спинити їхній біль, але натомість вирішив перетерпіти страждання разом з ними, зносячи їхній біль і смуток як частину Своєї викупительної жертви. Такі страждання сповнили Його милістю, дали йому силу допомагати й очищувати всіх, хто звернеться до Нього у своїх випробуваннях. Він закликав Джозефа потерпіти й пообіцяв ніколи Його не залишати”.
Старійшина Гебер Ч. Кімбол (1801–1868) думав, що судді Верховного суду Міссурі збираються звільнити Джозефа, однак ті вирішили цього не робити. Гебер повернувся до в’язниці Ліберті та, оскільки йому не дозволили увійти всередину, прокричав Джозефу погану новину.
Джозеф розмовляв з ним з теплотою і по-дружньому. “Будьте в доброму гуморі”,—сказав він. Після цього він дав настанову Геберу “виводити всіх святих якомога швидше”4.
Це є хорошим уроком для вас: будьте в доброму гуморі незалежно від ваших труднощів. Якщо вас щось спокушає—віддаляйтеся від цього. Покладайтеся на Святого Духа. Приклад Джозефа у в’язниці Ліберті та втеча святих з Міссурі до Наву є чудовими прикладами сили й віри в Господа Ісуса Христа.
Як апостол я складаю свідчення про Ісуса Христа. Я непохитно свідчу про Його божественність. Я хочу, щоб ви знали, що Він скеровує і спрямовує Церкву таким чином, щоб благословити всіх нас. Я свідчу, що Він живе.
Щоб переглянути духовний вечір повністю, зайдіть на сайт devotionals.ChurchofJesusChrist.org.