Місце для нас
Настійливе спонукання
Ілюстрації Тобі Ньюсома
Одного дня, виконуючи місіонерську роботу на курних вулицях Кенії, ми з напарницею розмовляли з однією жінкою. Вона взяла брошуру, яку ми їй дали, але попросила не повертатися.
Через кілька днів ми знову опинилися на тій самій вулиці й відчули спонукання зайти до неї. Я запитувала себе: “Навіщо ми знову йдемо, якщо вона просила не повертатися?” Втім ми діяли за спонуканням.
Та жінка здивувалася, коли ми прийшли, але сказала, що рада нас бачити. Ми почали проводити урок, але невдовзі він переріс у суперечку. Ми з напарницею закінчили урок молитвою й пішли, відразу ж домовившись ніколи не повертатися. Але наступного ж дня ми знову відчули сильне спонукання повернутися. Я не хотіла повертатися, але напарниця сказала, що нам слід слухатися Духа. Тож я відкинула свою гордість і ми знову туди пішли. Коли ми прийшли, я була вражена. Здавалося, що та жінка стала іншою людиною. Її обличчя змінилося, і вона хотіла слухати все, що ми казали. Під час нашого наступного візиту вона запитала, коли зможе охриститися.
Через чотири тижні вона охристилася і стала членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Після конфірмації вона нас обняла і сказала, що завжди буде вдячна за те, що ми повернулися. Я зрозуміла, що ми завжди повинні дослухатися до спонукань і діяти за ними. Небесний Батько дійсно готує Своїх дітей до отримання євангелії, і Він використовує всіх нас, аби знаходити їх за допомогою Святого Духа.
Леіха М., Квазулу-Натал, Південно-Африканська Республіка
Коли я могла приєднатися до Церкви?
Коли мені було років 5, мій батько втратив віру й вирішив не ходити до Церкви. Це було дуже важко, особливо, коли мені виповнилося вісім років. Я так мріяла охриститися, але батько заборонив. Він хотів, щоб я почекала, поки підросту, аби я дійсно розуміла, яке зобов’язання беру на себе. Тож я спостерігала, як христяться мої друзі.
Пам’ятаю своє збентеження: якщо Церква істинна, то чому ж виникла перепона, яка не дає мені охриститися? У підлітковому віці було важко бачити, як молодь іде до храму, бо мені також дуже хотілося піти. Було важко не мати можливості брати в цьому участі, але я завжди знала, що у мене ще буде шанс!
У травні 2019 року я нарешті охристилася у 16-річному віці. Я пам’ятаю багато випадків, коли відчувала чисту радість завдяки євангелії і здобутому свідченню. То був дуже особливий досвід і, незважаючи на всі перепони, які подолала, щоб цей день настав, я знаю всім своїм серцем, що євангелія істинна і завжди була такою.
Трініті С., шт. Колорадо, США
Чому необхідні правила
Я так радів можливості їхати на молодіжну конференцію, але потім дізнався, що є багато правил—наприклад, не можна брати мобільний телефон і самому виходити за територію. Здавалося, що дорослі постійно за нами наглядають. Але я чудово провів час, знайшов багато друзів, працював над проектом служіння і поглибив знання євангелії.
Під час зборів свідчень в останній день молодіжної конференції один з провідників казав про те, як він любить нас, молодь колу.
“Якщо ви нас любите, чому ж встановили так багато обмежень?”— думав я. У ту саму мить, ніби читаючи мої думки, він відповів на моє запитання.
Він сказав, що провідники встановлюють правила не для того, щоб нам надокучати, а щоб нас захистити. У ту мить, коли він це сказав, Дух торкнувся мене. Я зрозумів, що Небесний Батько дає нам заповіді з тією ж метою. Вони не для того, щоб нас сердити; вони для того, щоб допомогти нам безпечно повернутися до Нього (див. Учення і Завіти 82:2–9).
Святий Дух торкнувся мене і допоміг зрозуміти, що це істина.
Серж П., Іль-де-Франс, Франція