Відважний пілот
Ніхто не наважувався відповісти інструктору, але, на подив, один юнак підняв руку.
Ілюстрація Девіда Малана
Багато років тому я вступив до лав Військово-Повітряних сил США, щоб служити своїй країні. Невдовзі я опинився в навчальному таборі в Техасі, США. Тижні минали повільно, і мені доводилося проходити через увесь той досвід, який, як правило, випадає всім, хто потрапляє до навчального табору.
Одного дня я був на великих зборах, на які прийшли більше 200 льотчиків. Усі вони ще навчалися, як і я. Збори розпочав один з наших інструкторів зі стройової підготовки, який зазвичай кричав і вживав вульгарні слова. Він вигукнув: “Може комусь із присутніх не подобається, як я навчаю?”
Звичайно, ніхто не наважувався відповісти, але, на подив, один юнак підняв руку.
“Пілоте, встати!—вигукнув інструктор.— Що тобі не подобається?”
Усі ми напружено слухали, як юнак голосно сказав: “Мені не подобається, що ви вживаєте ім’я мого Спасителя надаремно. Це ранить мою душу. Я б хотів вас попросити цього не робити”.
У приміщенні запанувала мертва тиша. Інструктор не відводив від нього погляду, а потім запитав, до якої релігії він належить. Сміливий пілот з гордістю сказав: “Я член Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів!”
Інструктор подякував пілотові за те, що він сміливо висловив свою думку, і збори продовжилися. Цей випадок справив на мене надзвичайний вплив. Я часто думав, що я хотів би мати таку відвагу, як той пілот.
Після тренувального табору та медичної підготовки мене призначили на базу Військово-Повітряних сил у Колорадо, США. Одного дня я отримав листа від свого найстаршого брата, який був на Філіппінах. Він приєднався до Військово-Повітряних сил на рік раніше. Він сказав мені, що став членом Церкви і хотів, щоб і я зустрівся з місіонерами. Я відразу ж пригадав той випадок з відважним пілотом у тренувальному таборі. Ми з дружиною познайомилися з місіонерами й невдовзі охристилися.
Через кілька місяців я зробив усе можливе, щоб місіонери зустрілися з моїм молодшим братом. Він і його дружина також охристилися. Зараз і я, і мої брати маємо великі сім’ї, де вже народилися онуки. Ми всі любимо Господа і Його Церкву.
Я не знаю імені того відважного пілота. Я ніколи більше його не бачив, але я буду вічно вдячний йому за сміливість відстоювати те, у що він вірив.