Я відчуваю потяг до осіб своєї статі.Чи будуть члени Церкви раді моєму поверненню?
Ілюстрація від Getty Images
27 липня 2013 року після довгої боротьби з хворобою Альцгеймера помер мій супутник життя, з яким я прожив 25 років. Джей Елдрідж був всесвітньо відомим кардіологом. У молодому віці ми обоє служили на місії як місіонери Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, але потім відійшли від Церкви через потяг до осіб своєї статі.
Після смерті Джея, хоч вона й не була несподіванкою, я відчував спустошення. Я був убитий горем, розгублений і самотній.
Їдучи додому з бюро ритуальних послуг, я відчув настільки сильний вплив Духа, що мені довелося з’їхати на узбіччя дороги. Я знав, що Бог промовляє до мене, закликаючи повернутися до Нього, але я опирався. “Невже Ти не бачиш, що я страждаю?— сказав я вголос.— Мені не під силу повернутися до Церкви прямо зараз”.
Однак чим більше я протестував, тим сильніше Дух впливав на мене, запрошуючи повернутися до Церкви.
Чи мене приймуть?
Я дуже переживав, думаючи про повернення до Церкви. 25 років я не приходив на причасні збори. Чи приймуть вони мене? Чи прийму я їх? Що скаже єпископ? Я відчував занепокоєння, нерішучість, а мій смуток лежав на душі важким тягарем.
Однак упродовж усіх тих років моє свідчення про євангелію залишалося міцним. Ми з Джеєм любили Церкву і її керівні принципи, а саме: милосердя, милість і прощення. Я знав, що Христос є моїм Спасителем і що Його Церквою є Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Я знав це з часу свого навернення і хрищення у 14-річному віці. Я і зараз не збирався цього заперечувати.
Зрештою, зібравши всю свою сміливість, я зателефонував до приходу Лінвуд у Нью-Джерсі, США, щоб дізнатися, коли починаються причасні збори.
З наближенням неділі супротивник ставив на моєму шляху багато перепон, які легко могли б завадити мені піти до церкви. Який я вдячний, що Святий Дух не відступав.
Я хвилювався, коли увійшов у будівлю, однак вступний гімн під час причасних зборів став запевненням, що я знову вдома. Гімн “Вперед, святі” (Гімни, № 17) запросив Духа так сильно, що по моєму обличчю покотилися сльози. Я знав, що в ту мить Небесний Батько знав про мене і про те, який глибокий сум я відчуваю.
Той гімн став неофіційним гімном Церкви, але він став також моїм особистим гімном.
“Вперед,—закликав мене гімн.— Вам випало іти до важких перемог”.
Мій шлях був важким. Але перемога дійсно настала, як і було обіцяно.
Єпископ Даррен Берд та інші присутні були чудовими й привітними. Вони прийняли мене, як свого брата у Христі.
Примиритися з Богом через Христа
Втім слова гімну “Вперед, святі” набрали для мене глибшого сенсу, коли я відчув, як Небесний Батько спрямовує мене в тому, як мені слід діяти.
В західний край завітний Свій народ
Сам Господь приведе.
Там Божий люд спочине від скорбот,
Мир і спокій знайде.
Я попрямував на захід і купив будинок у Фаунтін-Хіллз, шт. Аризона, США, де познайомився з єпископом Джеррі Олсоном. Коли я попросив його зустрітися зі мною і потиснув йому руку, через Духа я відчув, що цей чоловік допоможе мені повернутися до повної активності в Церкві.
Розпочавши зустрічатися з єпископом і ступивши на шлях примирення з Небесним Батьком, я став свідком багатьох чудес. Я був щирим з єпископом, і він був вдячний за це. Він казав, що це допомогло йому краще зрозуміти, де я був і де я зараз є у своїх стосунках з Богом. Він також з любов’ю повідомив мені, що вперше має нагоду допомагати людині з потягом до осіб своєї статі, і він просить мене бути терплячим і прощати, якщо під час наших зустрічей він скаже чи зробить щось таке, що образить мене.
Я подякував йому за чесність і сказав: “Що ж, і для мене це вперше. Ми будемо навчатися разом”.
Так почалася чудова подорож і дружба!
Невдовзі я мав план дій щодо того, як знову стати членом Церкви. Я з вдячним серцем прийняв пораду, дану з любов’ю і молитвою, та розпочав процес.
Ілюстрація Дженни Паласіос
Спокій у храмі
Пізніше, коли я виконував ту пораду й старанно працював над тим, щоб наблизитися до Христа, мені було відновлено священство й храмові благословення. Я прийняв покликання служити у кворумі старійшин. У святому храмі, коли я спілкувався з Небесним Батьком, Він показав мені, як сильно любить усіх Своїх дітей. Я відчув спокій і глибоке бажання зробити Йому приємне.
Через кілька місяців покликали нового єпископа, з яким я також розвинув міцні дружні стосунки. Єпископ Ларрі Редфорд знав мої обставини і цінував моє служіння у кворумі старійшин, де, за його словами, я служив з любов’ю і відданістю не лише кворуму, але—що більш важливо—Богові. Його добрі слова і підбадьорення допомогли мені відчути, що Господь і святі, які були поруч, задоволені моїм служінням.
Зараз я вірно служу діловодом приходу.
Розуміння того, ким я є
Мати потяг до осіб своєї статі й бути активним членом Церкви не завжди легко. Але коли я покладаю всю свою віру й довіру на Бога, я відчуваю, як Він мене зміцнює. Критики безсумнівно скажуть, що я не залишаюся вірним собі або що я засмучую тих, хто належить до ЛГБТ+.
Я розумію їхнє невдоволення і вочевидь не маю всіх відповідей. Я можу лише розповідати про особистий досвід. А мій досвід навчив мене цього: я син Небесного Батька, Боже дитя. Це одне і єдине з усіх визначень, яке має для мене значення. Завдяки цьому я не допускаю, щоб будь-які мирські визначення визначали, ким я є. Я боюся, що це обмежить мій потенціал і вічний розвиток.
Сатана дуже розумний. Він знає, що навішуючи ярлики, він може розділяти нас у громаді та в церкві.
З такої точки зору вибір, який я роблю, не основується на моєму потязі до осіб своєї статі, а на тому, як бути істинним послідовником Христа, маючи потяг до осіб своєї статі. Як сказав Нефій:
“О Господи, я довірився Тобі, і довірятимусь Тобі навіки. Я не покладу мою надію на рамено плоті. …
Так, я знаю, що Бог щедро дасть тому, хто попросить. Так, мій Бог дасть мені, якщо я проситиму те, що годиться; тож піднесу я свій голос до Тебе; так, я волатиму до Тебе, мій Боже, скеле моєї праведності. Знай, мій голос завжди підноситиметься до Тебе, скеле моя і мій вічний Боже” (2 Нефій 4:34–35).
Любов моїх товаришів-святих останніх днів
З того часу як я повернувся, я відчував сповнене любові товаришування з боку провідників та інших святих, включаючи активних і малоактивних членів Церкви, які належали до ЛГТБ+. Я знайшов місце, де міг активно розвиватися. Я бачив у них якості Христа, які завжди у мене асоціювалися з вірою: милість, співчуття, розуміння і, понад усе,—любов.
Коли мені було важко на шляху до Спасителя, я відчував втішення і мир, звертаючись до Нього, бо знав, що іду цим шляхом не один. Кілька єпископів були поруч зі мною. Члени мого кворуму. Сестри у приході. У приході навіть був один юнак, який попросив мене висвятити його у чин священника. Його сповнене доброти прохання глибоко мене зворушило. Він побачив у мені чоловіка, який має священство Бога і який може застосовувати те священство для служіння іншим.
Ці можливості для служіння і поклоніння разом з іншими святими надихали мене, і—разом з багатьма благословеннями, які я отримав від Господа,—допомогли мені відчути любов, розуміння і прихильність, яких я так потребував.
Спаситель сказав: “Я не кину вас сиротами,—Я прибуду до вас!” (Іван 14:18). Це правда. Мені потрібне було втішення, і Він прийшов до мене. Я відчував Його сильніше, ніж міг собі уявити.