Послання президентства території
Служіння нашим ближнім
Пам’ятаю, як я зростав у чудовій домівці, де ми не мали багато мирських благ, але де завжди було більше ніж достатньо любові до членів нашої сім’ї та інших. [Батьки] показували нам приклад служіння, виявляючи турботу про нужденних.
З чотирнадцяти років і до від’їзду на місію я був молодшим напарником батька у домашньому вчителюванні. Я навчився дізнаватися про потреби інших, спостерігаючи за тим, як мої батьки турбувалися про потреби людей, не дивлячись на те, звідки були ті люди, або як вони жили. Вони завжди могли вислухати, зателефонувати або запросити на недільний обід.
Як батьки, ми, можливо, запитуємо, як допомогти нашим дітям зрозуміти євангелію Ісуса Христа. Я усвідомив і побачив, що для цього не так важливо організовувати великі події або цитувати Писання, як показувати приклад євангелії в дії.
Як сім’ї та окремі особи ми можемо багато чого зробити, аби допомагати тим, кого зустрічаємо, і благословляти їх. Усе починається з таких простих речей, як привітання людей на вулиці і запрошення когось до наших домівок, або з того, що ми щиро цікавимося тим, як у певної людини йдуть справи. Ці прості, сповнені доброти вчинки можуть змінити світ, в якому ми живемо.
Лише за кілька місяців до того, як нас покликали служити у Східноєвропейській території, ми жили у приході з великими межами, подібними до меж у цій території. До нашого приходу переїхала молода сім’я, і в першу ж суботу їхній трирічний син втратив свідомість і потрапив у лікарню з пухлиною мозку. Протягом багатьох місяців батьки залишалися біля лікарні, аби перебувати з їхнім маленьким хлопчиком. Десь у той же час до нашого приходу переїхала велика сім’я із сімома дітьми. Вони жили у маленькому селі на відстані півгодинної подорожі від церкви. У матері діагностували рак, і вона не могла постійно доглядати своїх дітей. Члени Церкви почали по черзі піклуватися про ці дві нові сім’ї, незнайомі для більшості членів приходу.
Дім молодої сім’ї пофарбували і підготували до їхнього переїзду. Члени Церкви по черзі наглядали за меншими дітьми великої сім’ї і приготували багато обідів для обох сімей. У неділю на кухні приходу збиралося багато порожніх мисок і посудин, які треба було принести додому і знову наповнити.
Це були спільні зусилля, подібні до тих, про які ми читаємо в Лука 5:17–20, коли Ісус навчав у домівці в Капернаумі. У будинку вже не було місця, коли туди на ложі принесли хворого чоловіка. Чоловіки, які його несли, швидко зорієнтувалися і підняли його на дах, який потім розібрали щоб спустити через отвір ложе разом з чоловіком. Коли вони спустили його на ложі перед Ісусом, виявивши Йому свою віру, Він не лише зцілив того чоловіка, але й пробачив йому його гріхи.
Ці дві історії є прикладами того, як ми можемо служити усім приходом або всією філією не лише тим, до кого нас призначено, але і в ширший спосіб, зрозумівши, що необхідно зробити і зробивши це. Іноді для цього потрібно більше ніж одна людина. І в кінці результатом буде духовне зцілення і прощення наших гріхів завдяки допомозі іншим.
Коли ми наближаємося до Спасителя, ми менше непокоїмося про наші потреби і задоволення в житті й здатні краще почути той тихий голос, який допомагає нам служити іншим. Ось коли ми стаємо служителями в істинному сенсі цього слова. Господь сказав нам, що коли ми з молитвою прагнемо отримати дар милосердя, тобто чистої любові Христа, він буде даний нам. Нас навчають у Мороній 7:48, що нам потрібно молитися з усією силою нашого серця, щоб отримати той дар. Я молюся про те, щоб для всіх нас цей дар був першим у списку того, що ми б хотіли отримати в житті. Яке це буде благословення—стати справжнім служителем і послідовником Ісуса Христа і бути схожим на Нього, коли Він прийде знову.