Серця, проколоті глибокими ранами: як розпізнати наявність насильства в сім’ї

Джейсон Б. Уітінг, доктор філософії

Факультет сімейного життя Університету Бригама Янга

Моделі нездорового поводження можуть виникнути в будь-яких стосунках. Якщо їх розпізнати, то можна виявити насильство або зупинити його ще до того, як воно почнеться.

Нещодавно мені зателефонував один засмучений батько. Його дочка Дженна (імена змінено) навчалася в іншому місті у коледжі. Вона почала зустрічатися з хлопцем, і їхні стосунки розвивалися швидко. Її хлопець Джек хотів якнайшвидше одружитися і обмежував спілкування Дженни з її батьками. Дженна вибачалася перед ними, пояснюючи це сильною любов’ю Джека і його бажанням проводити час удвох.

Сім’я Дженни дуже захвилювалася, коли вони дізналися, що Джек нічого не розповів Дженні про свою колишню дружину й дитину. Вони зателефонували колишній дружині й вона сказала, що у Джека жахливий характер і він ревнивий. Коли Джек дізнався про це, то дуже розлютився. Він сказав, що батьки Дженни “контролюють” його і згадав випадок, коли їм не сподобався його саркастичний жарт про розумові здібності Дженни. Іронічним є те, що Джек наполягав, аби Дженна сама прийняла рішення більше не спілкуватися з батьками. Батьки Дженни були у відчаї, оскільки їхні дзвінки й повідомлення тепер залишалися без відповіді.

Кожен з нас хоче мати щасливу сім’ю, але навіть коли люди намагаються жити за євангелією, стосунки можуть завдавати болю. Деякі труднощі є наслідком непорозумінь і розбіжностей, притаманних усім сім’ям. Втім у сім’ях, де стосунки здорові, люди вибачаються за погану поведінку й залагоджують тріщини, в той час як там, де ситуація нездорова, постійно спостерігаються прояви грубості або поганого поводження, яке переходить у насильство.

Домашнє насильство і євангелія

“Ви розбили серця ваших ніжних жінок, і загубили довіру своїх дітей” (Кн. Якова 2:35).

Насильство полягає в діях, спрямованих на те, щоб завдати болю або встановити контроль. Воно виявляється в різних видах поведінки, таких як: зневага, маніпуляції, критичні висловлювання і фізичне або сексуальне насильство¹. На жаль, насильство є поширеним. За оцінками деяких вчених приблизно чверть дітей по всьому світу зазнають фізичних, сексуальних або психоемоційних образ². Показники серед дорослих, які стають жертвами насильства, також високі: приблизно 1 з 4 жінок і 1 з 10 чоловіків зазнають фізичного насильства з боку подружжя.

Насильство може мати місце в будь-яких стосунках, і не лише чоловіки, але й жінки можуть бути кривдниками. Однак чоловіки більш схильні застосовувати контроль і вчиняти жорстоке фізичне та сексуальне насильство, а жінки частіше відчувають на собі терор, домінування й зазнають серйозних травм, нанесених подружжям³.

Насильство вражає душу як кривдника, так і жертви, та суперечить ученням Спасителя. Сучасні пророки проголосили: “[Ті, хто] жорстоко поводяться зі своїми дружинами або з дітьми … одного дня будуть відповідати за це перед Богом”⁴. Кривдники часто ігнорують євангельські принципи або зловживають ними. Наприклад, я проводив терапію з подружньою парою, де чоловік мав любовні зв’язки на стороні й програвав усі заощадження сім’ї, але замість того, щоб вибачатися, він вимагав, щоб його дружина пробачала йому і доводив, що на ній буде “більший гріх”, якщо вона не пробачить йому. Він не зважав на її біль і заявляв, що є праведним перед Богом, інакше не міг би бути храмовим працівником. Коли його дружина звернулася до провідників Церкви, той чоловік став применшувати серйозність своїх подружніх зрад і казати, що у неї депресія, а тому її занепокоєння перебільшені. Він ігнорував “принцип[и] … поваги, любові [та] співчуття”⁵ і погано ставився до своєї дружини. Її зусилля жити за євангельськими принципами не могли залагодити проблему, яку він створював. Кожен з нас може поводитися неналежним чином. Існують спільні риси, притаманні всім видам насильства, і чим сильніше й частіше вони проявляються, тим гіршими будуть стосунки. Ось п’ять поширених стереотипів жорстокого поводження, знаючи про які, ви зможете легше розпізнати прояви нездорової поведінки в собі та інших.

1. Жорстокість

“Язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах, уста їхні повні прокляття й гіркоти” (Римлянам 3:13--14).

Один чоловік прийшов до мене на сеанс психотерапії всупереч бажанням своєї дружини, яка глузувала з його потреби “отримати допомогу”. У церкві вона була дружелюбною і благочестивою, але вдома її крижана поблажливість ранила, як удари батога. Вона критикувала те, скільки він заробляє грошей, і називала його професію вчителя “дівчачою роботою”. Вона казала синові: “Сподіваюся, ти не станеш таким нікчемою, як твій батько”, і кожного дня разом зі своєю матір’ю в розмовах по телефону вони принижували своїх чоловіків. Критикани вважають, що мають право завдавати болю іншим людям, і “люблять, щоб інші страждали” (Учення і Завіти 121:13). Принижуючи, обзиваючи людей і виявляючи їм свою зневагу, ці члени сім’ї порушують Ісусові заповіді “не судіть” і “не осуджуйте” (Лука 6:37).

2. Обман

“Тобою заволодів лживий дух, і ти позбувся Духа Бога” (Aлма 30:42).

Насильство просякнуте обманом, оскільки винуватці применшують серйозність своїх вчинків, звинувачують інших та перекручують слова. Це спантеличує потерпілих. Одна з учасниць моїх досліджень описала це так: “[Мій чоловік] спочатку сердиться, потім вибачається, а потім каже: “Все рівно ти винна”, і так продовжується доти, поки я не починаю в це вірити”⁶. Це заперечення реальності іншої людини називається газлайтингом (психологічним маніпулюванням). Внаслідок його жертва відчуває збентеження і невпевненість у тому, що вона пам’ятає і що вона думає. Як і іншими формами обману, газлайтингом користуються, щоб маніпулювати під час розмови й одягнути на себе маску.

Люди, які вдаються до газлайтингу, рішуче заперечують, що завдають комусь шкоди, й часто заявляють, що самі є жертвою. Коли Дженна сказала, що занепокоєна критичними висловлюваннями Джека на адресу своїх батьків, він розлютився й почав наполягати на тому, що вона “ображає” його. Джек належить до тих, які “волають про провину … і [самі є] дітьми непокори” (Учення і Завіти 121:17). Він не лише відстоював свої інсинуації, але й опирався правді⁷.

3. Виправдання

“Визнай свої провини і те зло, що ти вчинив” (Aлма 39:13).

Смиренна людина відчуває жаль, коли завдає болю іншим, і кається та виправляється. Людина-кривдник опирається докорам сумління, виправдовуючи себе. Як згадував один з учасників моїх досліджень: “Я почуваюся жахливо, коли вчиняю фізичне насильство, але потім, пізніше, я думаю про те, що цього не сталося б, якби вона лише тримала язик за зубами”. Його “сум був не на покаяння” (Moрмон 2:13). Натомість він заглушав той сум гіркою злістю й звинуваченнями.

Під час сеансу психотерапії я одного разу сказав дружині, яка роками критикувала свого чоловіка, що ніколи не помічав, як вона виявляє через це смуток для Бога. Вона відповіла не з жалкуванням, але з обуренням: “Чудово, ось ще одне, чого я не роблю!” Люди-кривдники не хочуть нести відповідальність; вони дратуються і захищаються. Щось незначне відразу викликає у них образу.

4. Гордовитість

“В покорі майте один одного за більшого від себе” (Филип’янам 2:3).

Ознаками гордовитості є почуття вищості та егоцентризм. Один чоловік накидався на свою дружину й дітей кожного разу, коли вважав, що вони “не поважають” його. Якщо їхня думка не збігалася з його думкою, вони “підривали його авторитет” або “не були слухняними”. Гордовитість викликає суперництво. В її основі---бажання владарювати й перемагати. На противагу, у здоровій сім’ї панує співпраця, все відбувається чесно, і члени сім’ї “справедливо ве[дуть] справи один з одним” (4 Нефій 1:2). Обидва партнери в шлюбі мають бути рівноправними⁸---кожен може висловитися, і думку кожного поважають.

5. Контроль

“Якщо ми починаємо … контролювати душі дітей людських, чи панувати над ними, чи примушувати їх у будь-якій мірі неправедності, … небеса віддаляються” (Учення і Завіти 121:37).

Хоча ми цінуємо свободу волі, дивовижно, як часто члени сім’ї вказують одне одному, як слід думати, відчувати й діяти. Дехто навіть здійснює контроль за допомогою залякування, присоромлювання, погроз чи холодного ставлення. Один чоловік мав непорушно встановлені очікування стосовно того, що його дружина повинна готувати сніданок кожного дня у визначений час, задовольняти певні інтимні забаганки та вислуховувати всі “занепокоєння”, які зазвичай стосувалися того, як вона може вдосконалюватися. Він контролював те, як вона витрачає гроші й сердився, якщо вона не відповідала негайно на його текстові повідомлення.

Інша мати постійно висловлювала розчарування своєю донькою-підлітком, як тільки у дівчинки був сумний вигляд або вона не жила так, як від неї очікувала мати. Якщо очікування не справджувалися або якщо її чоловік висловлював занепокоєння, вона мовчки виявляла всім холодне презирство.

Надія і зцілення

“Почув Я молитву твою, побачив Я сльозу твою! Ось Я вилікую тебе” (2 Царів 20:5).

Хоча жорстоке поводження засмучує, зміни завжди можливі. Жертви можуть шукати духовної і професійної допомоги та прагнути сили Спасителевої Спокути для зцілення своїх ран. Аби знайти допомогу, зайдіть на сайт abuse.ChurchofJesusChrist.org.

Ті, хто жорстоко поводився, мають покаятися і шукати допомоги. Для цього необхідно “спуститися до глибин покірності” (3 Нефій 12:2) і взяти повну відповідальність за свою поведінку. Щоб змінитися, потрібно щось більше, ніж короткотермінові обіцяння і поверхневі зусилля. Біль глибокого покаяння дуже пронизливий, і дехто не захоче змінюватися, а тому жертвам доведеться приймати важкі рішення, як себе захищати⁹.

Наш Небесний Батько піклується про нас так само, як і сповнений болю батько, який зателефонував мені з приводу своєї доньки. Божа любов така ж безмежна, “як та вічність” (Moйсей 7:41), і йому надзвичайно боляче, коли Його діти завдають біль одне одному. Під час лагідної розмови з Енохом Він плакав. “Ц[і] брат[и] твої[]; вони є витвір Моїх власних рук, і Я … дав заповідь, що вони мають любити один одного, … але ось, вони без любові, і вони ненавидять свою власну кров” (Moйсей 7:32--33). Плач стоїть у небесах і на землі, коли ранять тіла і душі. Втім зі смиренням, Божою силою і професійною допомогою, якщо в ній є потреба, можна зупинити руйнівну поведінку й створити домівку, де панують гідність, безпека й любов.

Чим я можу допомогти? Для друзів та провідників

“[Ми бажаємо] сумувати з тими, хто сумує; так, і співчувати тим, хто потребує співчуття” (Мосія 18:9).

Багато з нас знає жертв насильства, незалежно від того, відомо нам про нього або ні. До провідників будуть підходити члени приходу, які відчувають біль, і майже кожен має друга або члена сім’ї, з якими грубо поводяться. Сторонні люди зазвичай виявляють співчуття, але можуть не знати, як допомогти. Ось настанови, які ви можете взяти до уваги, служачи людям, які мають труднощі.

Виявляйте підтримку, але не давайте вказівок. Нелегко чути про чужий біль, і ми можемо бурно відреагувати й дати пораду, на зразок такої: “Тобі слід негайно ж іти звідти” або “зв’яжися з юристом”. Такі підштовхування до дій рідко допомагають, за винятком випадків, коли людині загрожує фізична небезпека. У таких ситуаціях важливо зв’язатися з правоохоронними органами, притулками для жінок або зателефонувати на гарячу лінію. Коли діти стають свідками або жертвами фізичного чи сексуального насильства, слід також повідомити службу захисту дітей. Втім у більшості конфліктів жертвам більше допомагає підтримка, а не примушування до дій, внаслідок якого жертва схильна замикатися в собі або яке нівелює її свободу волі. Тим, хто перебуває в небезпечній ситуації, доводиться приймати нелегкі рішення, і зазвичай вони обдумують їх довгий час. Замість того, щоб тиснути на людину, уважно вислухайте, аби зрозуміти подробиці, та ставте запитання.

Не судіть і не читайте нотацій. У Церкві, коли йдеться про сім’ю, наші ідеали є високими, й багатьом здається, що вони до них не дотягують. У сім’ях з проблемними стосунками ця невідповідність ідеалам відчувається сильніше, і через це поглиблюється відчуття сорому і збільшується скритність. Найчастіше покращити ситуацію відчайдушно намагаються саме ті, хто страждає від жорстокого поводження й звинувачень. Вони ще сильніше починають себе звинувачувати, коли сторонні кажуть таке: “Може ти якось провокуєш партнера?” або “Якщо ти будеш виявляти терпіння й прощатимеш, то, я впевнена, все покращиться”. Це одна з причин того, чому люди, які перебувають у складній ситуації, не поспішають обговорювати її---вони не хочуть, щоб їх вважали жертвою або не хочуть ще більше засмучуватися через свої недоліки.

Поставтеся до цього серйозно. Деякі люди, які розповідають про те, що з ними жорстоко поводяться, стикаються зі скепсисом або недовірою. Це може статися через те, що сторонні мають неповне й часто викривлене сприйняття ситуації. Наприклад, існує міф, що насильство вчиняють лише зловмисники, які мають загрозливий вигляд. Втім у більшості випадків жорстоко поводяться у сім’ях звичайні на вигляд люди, які можуть дуже добре поводитися на публіці. Нам важко сприйняти цю реальність. Як може наш друг, такий привітний учитель Недільної школи, у той же час виявляти свою темну сторону вдома? Якщо розповідь не відповідає уявленням слухача, він її не сприймає або применшує її серйозність. Однак дослідження показують, що хибні звинувачення в насильстві, особливо якщо їх озвучують слабші члени сім’ї, спостерігаються нечасто, а багато жертв взагалі замовчують ситуацію. Серйозно сприймайте всі повідомлення про жорстоке поводження і з самого початку ставтеся до них з довірою.

Не поспішайте судити. Провідники і професіонали часто чують суперечливі розповіді від членів сім’ї, і виникає спокуса стати на чиюсь сторону. У деяких випадках жертви й нападники є очевидними, але в інших вина лягає на багатьох учасників, і до правди майже неможливо докопатися. До всієї цієї плутанини слід додати той факт, що хоча важливо вірити жертві, багато кривдників є дуже милими на вигляд і також заявляють, що є жертвою та можуть змальовувати жертву як нападника. Наприклад, той у подружжі, хто домінує в сім’ї, може перед візитом до єпископа чи психотерапевта зателефонувати їм і розповісти історії, в яких буде ганьбити свого партнера. Стороння людина може вважати, що розрізнить брехню, але хронічні брехуни вміють дуже переконливо маскуватися. Господь застерігає провідників про “лицемір[ів] серед вас, які ошукали декого” (Учення і Завіти 50:7), а іноді цей обман збиває з пантелику тих, хто намагається допомогти.

Звертайте увагу на тривожні сигнали. Є безліч варіантів неналежного поводження в сім’ях, але є певні попереджувальні сигнали, які слід більш докладно обговорювати, якщо провідник або друг про них почує. Серед них такі ознаки, про які вже йшлося в цій статті: жорстокість, обман, самовиправдання, гордовитість і контроль. Крім того, поганою ознакою є ревнощі, постійний нагляд, цькування, дуже суперечливі розповіді, примус в інтимних стосунках чи фінансових питаннях або відмова отримувати допомогу. До будь-якого фізичного чи сексуального насильства завжди слід ставитися серйозно і його потрібно обговорювати з професіоналами. Якщо неповнолітні є свідками чи жертвами, про таке насильство слід повідомляти.

На щастя, у багатьох країнах показники домашнього насильства знижуються, а обізнаність громадськості щодо всіх видів насильства зростає¹. Втім багато людей все ще страждає на самоті, і “ридання їхніх сердець здіймається до Бога” (Кн. Якова 2:35). Давайте ж підтримаємо ці стражденні серця любов’ю Христовою та увагою.

“Голос, яким промовляється сильне свідчення, підноситься палка молитва і співаються гімни Сіону, може бути тим же голосом, яким лаються і критикують, збентежують і принижують, завдають болю і нищать свій дух і дух інших людей. “Із тих самих уст виходить благословення й прокляття,—журиться Яків.— Не повинно, брати мої [і сестри], щоб так це було!”[Якова 3:10]”

Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, “Язик ангелів”, Ліягона, трав. 2007, с. 16.