Як змінилося моє серце, коли мій брат залишив Церкву

Анжа Догг Матіесен

Любов до мого брата, попри його вибір, допомогла мені знову налагодити з ним зв’язок, коли він залишив Церкву.

Зростаючи, я вірила в євангелію Ісуса Христа усім своїм серцем, і робила все, щоб жити праведно. І я хотіла, щоб моя сім’я також жила праведно, і очікувала цього від неї. Знання про євангелію дало мені більше радості, ніж будь-що інше у моєму житті, особливо знання про те, що я зможу бути зі своєю сім’єю навіки.

Тож ви можете собі уявити, наскільки розгубленою я почувалася і як мені було боляче, коли мій старший брат почав дедалі більше віддалятися від євангелії, а також від моєї сім’ї і від мене. Зрештою він зовсім залишив Церкву.

Деякий час мені здавалося, що мій світ вибухнув. У мене було так багато запитань:

Як він міг піти з Церкви?

Як він може не хотіти отримати усі благословення, які приходять завдяки життю за євангелією?

Невже він не хоче бути з нашою сім’єю навіки?

Спочатку я гнівалася на мого брата. Коли я чула, як мої друзі говорили про своїх старших братів, які захищають їх, і наскільки дружними є їхні сім’ї, то відчувала розпач, адже ми з братом уже давно не спілкувалися. Здавалося, що моя мрія бути з усією моєю сім’єю на небесах ставала нездійсненною.

Я часто дивилася на сім’ї в Церкві, що здавалися “досконалими”, і почувалася, наче моя сім’я робить щось не так. Якби ми були досить праведними, чи не повернувся б мій брат до Церкви? Але що б ми не робили, мій брат ніяк не хотів повертатися.

Я весь час молилася Небесному Батькові про мого брата. Я почувалася такою розлюченою і ображеною. Я ставила такі запитання: “Чому це відбувається?” “Хіба Ти не можеш допомогти йому знати істину?” “Будь ласка, зміни щось!”

Я робила це певний час, але нічого не мінялося. Я не розуміла, чому Бог нічого не робить. Але потім, одного дня, все нарешті стало зрозумілим. Я усвідомила, що сама можу щось зробити.

Я можу любити.

Любов Христа може змінити наші серця

Старійшина Дітер Ф. Ухтдорф, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав:

“Коли ви дійсно бажаєте благословляти й надихати оточуючих вас—тоді сила чистої любові Христа може діяти у вашому серці й житті. …

Коли ви почнете вільно говорити [мовою любові Христа] і користуватися нею у ваших стосунках з іншими людьми, вони впізнають щось таке, що може пробудити в них давно приховане прагнення шукати вірний шлях у подорожі назад в їхній небесний дім. Зрештою, мова любові також є й їхньою справжньою рідною мовою”¹.

Все почало змінюватися, коли я виявила брату свою любов замість того, щоб намагатися змінити його. Я почала молитися за нього з любов’ю, а не в гніві. Я могла бачити, що його серце почало пом’якшуватися—не до євангелії, а до моєї сім’ї і до мене. І я усвідомила, що моєму серцю також потрібно було пом’якшитися до нього (див. Мосія 5:7). Я знову почала бачити його хороші якості і почала приймати та поважати його рішення, хоча вони й відрізнялися від моїх. Я знаю, що ті зміни у моєму серці і розумі могли статися лише завдяки цілительній силі Ісуса Христа.

Небесний Батько дійсно відповідає на наші молитви за інших, навіть якщо це не завжди відбувається так, як ми того очікуємо. Але так само, як Небесний Батько чув молитву Алми старшого за його сина, Він так само чує наші молитви за наших близьких (див. Мосія 27:14). І хоча нам може знадобитися багато терпіння і надії, наші постійні молитви і віра за інших дійсно мають сильний вплив на інших—і на нас. Набагато більше, ніж ми можемо це усвідомлювати.

Поважати шлях одне одного

Мій брат не повернувся до Церкви, і я не думаю, що він планує зробити це найближчим часом. Але я дізналася, що він має власну свободу вибору, і що навіть якщо він вибирає чинити по-іншому, я все ще можу любити і поважати його. Ми маємо кращі стосунки, ніж будь-коли, завдяки любові, яку виявляємо одне одному. Я не завжди погоджуюся з його вибором або його точкою зору, але, доклавши зусиль, щоб краще його розуміти, я змогла усвідомити, як сильно Небесний Батько любить кожного зі Своїх дітей і як добре Він їх знає.

Ключем до того, щоб зберегти сім’ї разом і торкнутися сердець одне одного, має бути не осуджування вчинків одне одного, а, передусім, любов—чиста любов Христа. Я ніколи не зможу змусити мого брата повернутися до євангелії, але я можу любити його і допомагати йому знати, що його завжди раді бачити.

Я все ще молюся про мого брата, хоча й усвідомлюю, що лише він може робити власний вибір. Наша подорож назад до Небесного Батька є особистою і пролягає між кожним з нас і Ним. Але ми можемо звертатися до Небесного Батька і Спасителя по допомогу, щоб підтримувати одне одного в наших індивідуальних подорожах і продовжувати так само любити одне одного.

Я не знаю, що зрештою станеться з моєю вічною сім’єю, й інколи у мене крається серце, коли я про це думаю. Але мене втішають слова президента Далліна Х. Оукса, першого радника у Першому Президентстві:

“[Надійтесь на] Господа. …

[Це] стосується і запитань без відповідей стосовно запечатувань у наступному житті чи бажаних коригувань, пов’язаних з подіями або гріхами смертного життя. Є так багато того, чого ми не знаємо стосовно того, що наша єдина певна надія—це надія на Господа і Його любов до Своїх дітей”².

І це те, що я вибираю робити—надіятися на Господа і поширювати Його любов попри все.