Піклуючись про інших, піклуйтеся про себе

Коджі Окумура

“Вам потрібно мати запас сил, перш ніж ви зможете віддавати їх іншим”.—Старійшина Джеффрі Р. Холланд

Я зростав у сім’ї, де під одним дахом жило три покоління: мої дідусь і бабуся, батьки, двоє молодших братів і тітка. Моя бабуся піклувалася про мою тітку, яка мала розумові та емоційні проблеми. Після смерті бабусі моя мама взяла на себе всю відповідальність за догляд за тіткою і піклувалася про неї в нашому домі вдень і вночі.

Згодом мою тітку помістили в спеціалізований заклад. І хоча він знаходився далеко, моя мама провідувала тітку регулярно. Після того як померла мама, я став головним піклувальником про тітку в нашій сім’ї. Тоді я зрозумів, якою самовідданою була моя мама. Я також сповнився надзвичайною вдячністю за дбайливих людей, які піклувалися про мою тітку.

Втома піклувальників

Мій власний сімейний досвід допоміг зрозуміти, що перед піклувальниками постає багато випробувань. Особливості кожної культури, сімейні стосунки, доступність відповідних закладів—усі ці фактори можуть впливати на піклувальників. Але існує одна трудність, з якою на певному етапі стикається кожен піклувальник—це втома. І в першу чергу це стосується тих випадків, коли одна літня людина піклується про іншу літню людину—зазвичай один у подружжі піклується про іншого. Дійсно, дослідження показують, що ризик смерті піклувальників віком від 66 до 96 років, які перебувають у стресі, збільшується до 63 відсотків у порівнянні з тими, хто не є піклувальниками¹.

Перша і друга заповіді

Насправді ми можемо багато чого дізнатися про те, як піклуватися, як піклувався б Христос, вивчаючи першу і другу великі заповіді.

“[Ісус] же промовив йому: “Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.

Це найбільша й найперша заповідь”.

А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 22:37–39).

Я впевнений, що у цих віршах Господь надає скерування, яке значною мірою допоможе піклувальникам. По-перше, любіть Господа. Не нехтуйте простими засобами, які підтримуватимуть вас духовно. Моліться. Читайте Писання. Знайдіть спокій у своєму серці. Відчуйте силу і міць любові, яку Небесний Батько відчуває до вас.

Ви, ймовірно, вже сповнені любові до свого ближнього—у даному випадку до людини, про яку піклуєтеся. Але чи любите праведно ви також і себе?

Це вулиця з двостороннім рухом

З власного досвіду—у якості психотерапевта, а також на прикладі своєї сім’ї—я зрозумів, що піклувальники часто переконані в необхідності все робити самостійно. Це—неправильно. Піклувальники, які не приймають допомоги, майже завжди на певному етапі “видихаються”. Їм необхідно дозволяти іншим людям надавати підтримку. Їм необхідно радитися з рідними, друзями та служителями і провідниками у своєму приході чи у філії. Люди, які готові допомагати піклувальнику, мають поважати бажання піклувальника благословляти і дбати про близьку людину.

Ось кілька питань, які може бути корисно обговорити разом:

Яку допомогу можуть надавати члени сім’ї?
Що дасть піклувальнику можливість відпочити кілька хвилин або навіть упродовж години чи двох?
Наскільки частими можуть бути відвідування? Якими мають бути ці відвідування?
Як піклувальники можуть знаходити час, щоб поновлювати завіти, відвідуючи храм, ходячи до церкви й отримуючи причастя?
Як може допомагати піклувальнику проста можливість з кимось поговорити?
Чи необхідно допомагати в таких питаннях, як забезпечення продуктами, перевезення чи пошук урядових програм?

Якщо ви піклувальник, пам’ятайте таку пораду старійшини Джеффрі Р. Холланда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:

“Тим з вас, хто щиро прагне нести тягарі інших людей, важливо зміцнювати себе і створювати власний резервуар сил, оскільки інші чекають від вас так багато і дійсно беруть багато від вас. Якими б сильними ви не були, настане час, коли ви відчуєте втому, пригнічення і зрозумієте, що вам самим потрібна допомога. …

Піклувальникам також потрібна турбота. Вам потрібно мати запас сил, перш ніж ви зможете віддавати їх іншим”².