Як генеральна конференція вплинула на моє навернення

Емі Фостер

Автор живе в штаті Айова, США.

Послання з генеральної конференції допомагають нам ставати більш наверненими до істини і наповнити наші серця духовною силою.

Сорок років тому я присвятила своє життя Ісусу Христу і почала відвідувати євангельську церкву. У мене був чудовий пастор і у мене з’явилося багато друзів, які допомогли мені зростати духовно. Але після багатьох років відвідування, мене почали турбувати деякі нові церковні практики. Я дуже намагалася залишитися, але я просто не могла прийняти зміни.

Коли я почала шукати нову церкву, мій брат зі своєю дружиною, які були членами Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, запросили мене прийти до їхньої церкви. Але я не могла серцем і розумом прийняти Джозефа Сміта як пророка. Я з повагою сказала їм: “Дякую, але ні”.

Я почала ходити до іншої євангельської церкви, але там було так само. Через деякий час я відчула, що мої духовні потреби не задовольняються й там. В черговий раз мій брат зі своєю дружиною запросили мене прийти до їхньої церкви, і знову я ввічливо відмовилася.

Поворотний момент

Я вирішила, що не можу довіряти жодній церкві. Я склала план, за яким мала практикувати свою віру самостійно. Але без церкви або можливості розділяти свою віру з іншими, я відчувала, що моя відданість Ісусу Христу зменшується. Я почала сумніватися у тому, у що вірила протягом 30 років! Це стало для мене поворотним моментом.

Я обміркувала єдиний варіант, який у мене залишався, і нарешті сказала моєму брату і його дружині, що хотіла піти з ними до церкви.

Спочатку моє ставлення було скептичним, але я ніколи не забуду свою першу неділю відвідування. Моє серце переповнювалося протягом причасних зборів, коли ми обговорювали Новий Завіт на Недільній школі і знову, коли ми разом співали чудові пісні у Товаристві допомоги. І мені сподобалося, що люди взаємодіяли з такою любов’ю і співчуттям.

Я почувалася наче вдома.

Пошук відповідей

Я продовжувала ходити до церкви, але після майже двох років молитов і пошуку відповідей, я все ще мала багато запитань до Господа і не була готова охриститися. А потім, у жовтні 2012 року, я вирішила подивитися генеральну конференцію, щоб знайти відповіді.

Обидві суботні сесії сильно торкнулися мого серця і я вирішила подивитися недільну ранкову сесію у церковній будівлі. І хоча там майже нікого не було, я відчула певний спокій щодо свого рішення бути у причасній залі. Я відчувала, як пом’якшується моє серце. Я прагнула отримати істину.

Президент Генрі Б. Айрінг, другий радник у Першому Президентстві, виступав з чудовим посланням, яке я ніколи не забуду. Він говорив про молитву Джозефа Сміта у тюрмі в Ліберті, де він вигукнув: “О Боже, де Ти? І де те шатро, що покриває Твоє сховище?” (Учення і Завіти 121:1). Президент Айрінг порівняв почуття Джозефа з тим, що відчувала я:

“Багатьом з нас у мить смутку здається, що Бог далеко від нас. … Бог ніколи не ховається, але іноді це буває з нами, коли нас покриває шатро мотивацій, що віддаляють нас від Бога, і нам здається, що Він далекий і недоступний. …

Наше почуття відділеності від Бога зменшуватиметься, якщо ми будемо уподібнюватися до дитини перед Ним. … Це допоможе нам усвідомити таку істину: Бог поруч з нами, дбає про нас і ніколи не ховається від Своїх вірних дітей”¹.

Коли президент Айрінг поділився цим посланням про отримання Божої любові і Його волі, я почула у своєму розумі послання від Духа. Це була одна проста фраза: “Охристись”.

Коли старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, говорив про навернення того ж дня², я відчула, як зникло моє занепокоєння стосовно хрищення. Я усвідомила, що приєднуючись до нової релігії, я не відмовляюся від своїх головних вірувань, які були у мене у дні відвідування іншої євангельської церкви. Я доповнювала ту віру і ті істини, які вже мала. Я продовжувала своє навернення до Господа. А Його пророки допомагали мені на цьому шляху.

Наступного ранку після конференції я зателефонувала своєму брату і запитала його, чи христить він мене. То була радісна мить, і ми обоє розплакалися.

Генеральна конференція має відповіді для нас

Коли я роздумую про свою подорож життям, я вдячна за можливості, які отримую завдяки Ісусу Христу. І я вдячна за генеральну конференцію. Під час генеральної конференції я відчула, що Бог почув мене. Він відповів на мої запитання, заспокоїв мої страхи і промовляв слова любові через Своїх пророків.

Я знаю, що кожна генеральна конференція—це пряме послання від Господа, що призначене особисто для вас і стосується труднощів, які ви долаєте. Коли ми слухаємо пророків з готовністю прийняти Боже послання для нас, то почуємо Його. Ми отримаємо відповіді на наші молитви і відповіді на наші запитання. Ми усвідомимо, що Господь говорить з нами, і станемо все більше наверненими до Нього.