Подолати клопоти світу
Старійшина Ганс Т. Боом
Сімдесятник
Клопоти світу не повинні відволікати мене від послуху Божому слову.
Я півдня їздив на велосипеді від установи до установи в пошуках роботи.
Ілюстрації Ліяма О’Фаррелла
Якщо замість того, щоб виконувати волюГоспода, ми переймаємося клопотами світу,то втратимо обіцяні нам великі благословення. Це чітко видно з досвіду одного чоловіка, що жив на початку доби Відновлення.
Джеймс Ковілл упродовж 40 років був священником іншого віросповідання, але, почувши про відновлену євангелію, він “увійшов у завіт з Господом, що він буде слухатися будь-якої заповіді, яку Господь дасть йому через пророка Джозефа” (Учення і Завіти 39, вступ до розділу). Через пророка Джозефа Господь сказав Ковіллу: “Прислуха[йся] до Мого голосу, який говорить тобі: Устань і христись, і змий свої гріхи, прикликаючи Моє імʼя, і ти приймеш Мого Духа і благословення, таке велике, якого ти ніколи не знав досі” (Учення і Завіти 39:10).
Однак Ковілл невдовзі “зрікся слова Господа і повернувся до своїх колишніх принципів і людей” (Учення і Завіти 40, вступ до розділу). Кажучи про Ковілла, Господь сказав: “Він прийняв Слово з радістю, але Сатана відразу спокусив його; і страх переслідування і клопоти світу спонукали його зректися Слова” (Учення і Завіти 40:2). Переймаючись клопотами світу, Ковілл втратив благословення, обіцяні йому Господом.
Їхати чи залишитися?
З власного досвіду я зрозумів, що ми не повинні допускати, аби мирські клопоти заважали нам слухатися Господа. Я виріс у чудовій, сповненій любові домівці, де батьки також навчали нас євангелії, а їхня любов до нас була відображенням тієї любові, яку Небесний Батько має до Своїх дітей.
У віці 16 років я отримав запрошення працювати на ранчо в Сполучених Штатах разом з обіцянням, що одного дня я зможу побудувати там власний дім. Та пропозиція була дуже привабливою, оскільки моя батьківщина—Нідерланди—є маленькою густонаселеною країною.
В дійсності, мої предки по лінії батька також мали подібне бажання жити в іншому місці. Вони переїхали до Індонезії, яка колись була голландською колонією. І мені були абсолютно зрозумілі їхні мотиви. В Індонезії погода—чудова, пейзажі—прекрасні, а простору—скільки завгодно. У моїх генах жила та сама жага до подорожей, яка надихнула моїх предків. То може й мені варто було залишити рідні краї в пошуках успіху й пригод?
У той вирішальний для мене час прийняття рішення батько вручив мені примірник листа, якого багато років тому написав йому та його сестрам Донаван ван Дам, їхній президент місії. Президент ван Дам просив їх залишатися в Нідерландах і будувати Церкву там. Батько сказав мені, що він вирішив зробити саме це. І оскільки в листі згадувалося прізвище сім’ї Боом, то тепер була моя черга вирішувати, що ж робити.
У роки після Другої світової війни багато членів Церкви емігрували до Америки й Канади. Так тривало до 1970-х років попри те, що провідники заохочували членів Церкви залишатися в їхніх рідних країнах і зміцнювати Церкву на місцях. Я помолився і також вирішив залишитися й розбудовувати Церкву в Нідерландах, не розуміючи до кінця, що це буде означати в майбутньому.
Рішення, рішення
Коли в кінці 1970-х років я закінчив середню школу, економіка Голландії була нестабільною. Рівень безробіття був високим. І загалом, майбутнє здавалося досить похмурим. Випускникам було важко вирішити, що ж далі робити.
Мій батько служив президентом філії. Іноді він розмовляв зі мною про служіння на місії повного дня. Звичайно, то було б добре. Усе своє життя я мріяв про це.
Але я не бачив, як служіння на місії може допомогти мені забезпечувати в майбутньому свою сім’ю. З дитинства я мав велике бажання одного дня знайти кохання свого життя й разом з нею створити сім’ю.
У той час мені було 17, і, не знаючи, що ж далі робити, я продовжив освіту. Однак через кілька тижнів я зрозумів, що сфера, яку вивчаю, мені не подобається. Я сумнівався навіть, що ця освіта дасть мені можливість отримати хорошу роботу. Я думав про те, щоб кинути навчання.
Батькам це не подобалося. Вони сказали, що я можу залишити навчання, лише якщо знайду роботу. Вони, ймовірно, думали, що через фінансову кризу я ніколи не знайду роботу. Я півдня їздив на велосипеді від установи до установи. Нарешті одна компанія взяла мене на роботу на товарний склад.
Мій план
Хоча я знайшов цю тимчасову роботу, в мене був план. Я збирався стати поліцейським. Робота в державній установі—це надійний спосіб забезпечити свою майбутню сім’ю, і все тоді буде добре.
Я пам’ятаю той день, коли пішов здавати екзамени, аби мене прийняли в поліцейську академію. Рано-вранці я сів у поїзд і весь той день здавав усі можливі тести. У кінці дня мене викликали в офіс. Мені сказали, що я здав усі екзамени і вони залюбки взяли б мене, але оскільки мені було лише 17 років, я був надто молодим. Вони порадили спробувати знову через рік.
Увесь мій світ похитнувся, і по дорозі додому я постійно думав: “Що далі робити?” Вдома батько вислухав усі мої занепокоєння і запропонував дати благословення. Я сподівався, що Господь скаже мені, що все буде добре і якимось дивовижним чином мене приймуть до поліцейської академії. Натомість Господь сказав мені, що, прийнявши рішення поставити Його на перше місце, я завжди буду мати хліб на столі й необхідні засоби, щоб піклуватися про свою майбутню сім’ю.
Кращий план
На свої молитви я отримав відповідь, що для мене поставити Господа на перше місце означає служити на місії повного дня. Я завжди хотів цього, але не бачив, як один крок пов’язаний з іншим. Тепер я знав, що служіння на місії було тим, що я буду робити і хочу робити—як найшвидше.
У ті часи вартість місії була 10 000 гульденів старими голландськими грішми, або це становило річну зарплату. Я продовжував працювати на складі, і влітку 1981 року я мав 10 000 гульденів. Мені також виповнилося 18 років. Мій батько, президент філії, сказав, що я ще надто молодий для місії, це підтвердили президент округу й президент місії. У той час необхідно було мати 19 років. Але на мій 18-й день народження я самостійно пішов до терапевта і до дантиста, попросив їх заповнити відповідну частину моїх місіонерських документів.
Якимось чином мені вдалося вмовити своїх провідників провести зі мною співбесіду й подати документи. Потім я чекав. Я не знав, що мій батько, президент філії, отримав листа. Мої документи повернулися до нього із повідомленням, що я був ще надто молодим. Але він не хотів показувати того листа мені, тож він носив його в кишені свого костюма кілька тижнів, не кажучи мені жодного слова. На щастя, в той час прийшло ще одне повідомлення. В ньому йшлося про те, що у певних випадках провідники Церкви готові дозволити юнакам вирушати на місію раніше, якщо вони добре підготовлені. Невдовзі мене покликали служити, і я отримав призначення в Англійську Лондонську Східну місію. Моя місія благословила все моє життя.
Благословення від Господа
Через три місяці після повернення з місії я дійсно зустрів кохання свого життя. Через рік ми одружилися й були запечатані в Лондонському Англійському храмі. Економічна ситуація значно не покращилася, але я завжди мав роботу й міг забезпечувати сім’ю. На нашому столі завжди був хліб, а над головою—дах.
Ще під час місії цей уривок з Писань став моїм улюбленим: “Якщо ти виконуватимеш заповіді Бога, ти будеш процвітати на цій землі” (Aлма 36:1). Керуючись цим віршем, я вирішив зробити те, що зробив мій батько—залишитися в Нідерландах і будувати Церкву в моїй рідній країні.
Сім’я старійшини і сестри Боом у 2019 році. З того часу народилася ще одна онучка.
Сьогодні маленька філія, в якій я зростав, перетворилася на чудовий приход, де наші онуки мають багатьох друзів, яких об’єднує велике Початкове товариство. Наші сини мають хороші професії. Господь їх також благословляє хлібом на столі. Я бачу, як моє рішення вплинуло на наступні покоління, які також мають бажання ставити Господа на перше місце у своєму житті.
Я вдячний, що замолоду зрозумів правильність цього рішення: не перейматися клопотами цього світу, а ставити на перше місце Небесного Батька. Він дав ті благословення, які я не отримав би іншим чином.