Віра людей з різними можливостями
Кожен з нас унікально і дієво може допомагати в побудові Божого царства.
Кожна людина на землі має різні сильні й слабкі сторони, здібності й обмеження. У цій статті розповідається про трьох членів Церкви, стан яких, за медичною термінологією, називається обмеженими можливостями. Їхні добрі справи доводять, що, особливо коли йдеться про наслідування Спасителя, вони безсумнівно є спроможними—спроможними будувати Його царство, спроможними змінювати життя і спроможними показувати іншим приклад для наслідування.
Служити з любов’ю
Президент Хуан Медіна служить президентом філії уже вдруге, але зараз його служіння відрізняється від попереднього. Цього разу він не може бачити тих, кому служить. “Я поступово втрачав зір, але я не втрачав спроможності служити, яку Господь завжди мені давав,—каже президент Медіна зі свого дому в Сонорі, Мексика.— Бути спроможним служити своїм братам і сестрам—це привілей”.
Під час пандемії COVID-19 президент Медіна зателефонував кожному члену своєї філії, щоб дізнатися, як у них справи. Він сказав, що це допомогло не лише іншим, але також і йому—відчуття стресу й депресії зменшилося. “Саме завдяки служінню, незалежно від того, служить хтось мені чи я служу іншим, я пізнаю істинну любов Христа”.
Президент Медіна каже, що найбільше йому подобається працювати з недавно охрищеними членами Церкви. “Ви чітко помічаєте різницю між тим, як вони жили до хрищення і як живуть після,—каже він.— Любов змінює їх”.
Коли президента Медіну питають про труднощі, він ніколи навіть не згадує свою неспроможність бачити. Натомість у своїх розмовах він зосереджується на людях, які не приходять на причастя кожного тижня, і на тому, як він хоче, щоб вони дізналися, як багато втрачають.
“Найбільше благословення, яке я отримав,—це те, як змінилося моє життя завдяки євангелії,—розповідає він.— І сліпота цього не змінює”.
Приводити сотні до храму
Фотографія Лос-Анджелеського КАЛІФОРНІЙСЬКОГО храму зроблена Джемі Дейлом Джонсоном
Для Хезер Нільссон немає кращого місця за храм.
“Це чудове місце, бо воно є справді домом Господа”,—каже вона. Лос-Анджелеський Каліфорнійський храм є для неї особливим, бо саме в ньому вона служила на місії. Велику частину обрядової роботи, яку вона виконала там, було здійснено за її родичів.
Хезер Нільссон
“Я ніколи не зустрічалася зі своїм дідусем, але я ближче познайомилася з ним у храмі”,—каже вона.
Церебральний параліч ускладнює багато аспектів життя. Сестра Нільссон каже, що іноді вона занепадає духом через те, що ця травма, отримана під час народження, позбавляє її можливості, наприклад, водити автівку чи вирушити на пробіжку навколо кварталу. Але її довіра до Божого плану дає їй надію, яка є потужнішою за розпач. Вона яскраво пам’ятає день, коли вперше дізналася про воскресіння. Їй було шість років у той час, і її усиновила сім’я святих останніх днів.
“Те, чого я не можу робити зараз, я зможу робити пізніше завдяки Спокуті Ісуса Христа“,—свідчить вона.
А поки що сестра Нільссон продовжує допомагати Богові спасати душі, використовуючи свій талант до сімейно-історичної роботи. Вона знайшла імена сотень людей як сім’ї своїх усиновителів, так і своїх біологічних батьків, і допомогла виконати за них обряди. Коли стає важко, вона читає своє патріарше благословення. Це поновлює її віру і нагадує, що слід дивитися на існуючі проблеми з огляду вічності.
Сестра Нільссон сказала, що сподівається на те, що кожна людина, яка читає цю статтю, відчуває, що її люблять. “Якби мені можна було звернутися лише з одним посланням, воно було б таким: ви не самотні, навіть коли вам так здається. Небесний Батько любить вас. Ви—Його дитина”.
Вселяти впевненість і підбадьорювати
Бриджер Понс з нетерпінням чекав, коли зможе почати допомагати благословляти причастя, однак було й те, чого він боявся: читати й запам’ятовувати причасні молитви. Бриджер має дислексію. Це розлад, через який людині важко навчитися читати й вимовляти слова.
“Я дуже багато працював, щоб навчитися добре читати, але я й досі нервуюся, коли необхідно читати вголос перед іншими людьми,—каже Бриджер.— А коли я нервуюся, то роблю помилки, через що нервуюся ще більше”.
Бриджер Понс
Тож Бриджер і його мама роздрукували причасні молитви так, щоб їх було легше читати. Вони використали більший шрифт і поділили текст на короткі фрази. Після багатьох повторювань юнак зміг промовляти молитви напам’ять без жодних помилок.
“Більшості людей може здаватися простою справою подолання трудності читати перед великою групою людей, але для мене це було важливо”,—каже Бриджер.
Докладені ним зусилля благословили інших людей у неочікуваний спосіб. Після зборів кілька членів приходу підійшли до нього і сказали, що повільне, вдумливе промовляння слів допомогло їм під час священних молитов краще відчувати Духа. Крім того, допомагаючи провідникам зрозуміти свої труднощі, Бриджер дізнався, що й інші юнаки у його колі потребують подібної допомоги. Страх перед читанням впливав на їхню активність у Церкві й на їхню впевненість під час підготовки до місії. Зараз сім’я Понсів при кожній нагоді ділиться з іншими людьми матеріалами для читання.
Як каже Бриджер, він сподівається, що більше людей зрозуміє наступне: здатність читати не відображає розумові здатності людини. Він також звернувся з цими словами підбадьорення до тих, хто має такі ж труднощі з читанням, як і він: “Ви не самотні. І ви—дійсно розумні”.
Будувати Сіон разом
Ми дізнаємося з Писань, що кожна людина має духовний дар від Бога (див. Учення і Завіти 46:11). Це поширюється на людей з різними можливостями. Наприклад, може одного дня ми дізнаємося про мовчазні молитви за нас братів і сестер, які неспроможні розмовляти, або про те, що завдяки їм у наших домівках сильніше відчувався Дух.
Ми маємо можливість продовжувати розбудову Сіону разом, застосовуючи ті здібності, які у нас є. Лише тоді, коли всіх долучено й належним чином визнано, наша церковна сім’я стане повноцінною.