Місцеві сторінки
Божий план для нас більш прекрасний, ніж наш власний
Я завжди знала, чого хотіла в житті. У мене був конкретний план, список цілей і бажань. Щороку я відстежувала свої цілі, викреслюючи те, що зробила, і переносячи на наступний рік ті з них, яких мені не вдалося досягти минулого року. Я ніколи не писала про мету служити на місії, хоча всім серцем підтримувала всіх своїх друзів, які вирішили служити на місії. Я розуміла, яким важливим було це служіння, і бачила, як воно змінювало моїх друзів і їхнє життя, але з якоїсь причини я ніколи не ставила для себе такої мети. Я охристилася в Церкві, коли мені було 24 роки, і мені здавалося, що служіння на місії було не для мене, бо я мала інші плани і цілі. Я отримала другу вищу освіту, просувалася у своїй кар’єрі, задумувалась про шлюб, і все йшло добре, як і належить. Я завжди була щасливою людиною, доки одного дня внаслідок певної життєвої ситуації не була змушена запитати Бога в молитві: “Чого ще ти бажаєш від мене?”
Ця молитва була однією з найбільш пам’ятних у моєму житті, тому що я дуже сильно відчувала Духа і почула чітку відповідь від Бога. Відповідь була такою: “Місія”. На той час лише кілька місяців залишалося до мого 30-го дня народження і майже всі мої друзі вже відслужили на місії, дехто створив сім’ю, а в декого вже були діти. І я також думала про шлюб, а не про місію. Я почала про це молитися, намагаючись зрозуміти, чому Бог хоче, щоб я служила. Я аналізувала своє життя, думала про свої мрії і майбутні цілі, говорила з друзями про їхню місію і те, як вона на них вплинула. І я усвідомила, що для мене було дійсно дуже важливо зробити цей крок у своєму житті.
Коли я прийняла рішення їхати на місію, все складалося, на диво, легко, швидко і успішно. Більш за все я хвилювалася про те, як на моє рішення відреагує мама, тому що на той момент вона ще не була членом Церкви. Але вона також прийняла моє рішення з мудрістю, смиренням, довіряючи моєму вибору.
Я вирушила на місію через місяць після того, як мені виповнилося 30 років. Усі мої напарниці були на десять років молодшими за мене. Багато з них були здивовані моїм рішенням поїхати на місію в такому віці. Але я дуже чітко розуміла, що моє рішення було правильним. Я безмежно вдячна, що вирішила служити на місії у віці, коли була дійсно готова розуміти потреби людей і відчувати, як я могла їм допомогти. Перебуваючи на місії, я, як ніколи раніше, відчувала любов Бога до всіх Його дітей. Я бачила, як через мене Він здійснює Свою величну роботу, змінюючи життя людей, з якими я ділилася Його любов’ю.
Час місії не був для мене легким. Було багато випробувань, а також і благословень. Посередині місії помер мій тато, і це був найскладніший час, коли мені довелося по-справжньому вчитися розуміти Бога і приймати Його волю. Після служіння на місії я поїхала до храму і виконала всі обряди за мого тата. Я знаю з упевненістю, що він прийняв їх і що зараз він з Богом. Моя мама і брат були охрищені невдовзі після мого повернення. Служачи на місії, я ще більше усвідомила, як сильно Бог любить нас, Його дітей. Завдяки служінню і знанням, отриманим у той час, я змогла набути багатьох якостей, які згодом допомогли мені стати гідною дружиною, а також допоможуть мені стати хорошою матір’ю. Через два з половиною роки після повернення з місії я вийшла заміж за прекрасного молодого чоловіка, з яким ми зустрілися і стали друзями під час місії і який теж служив на місії повного дня. Зараз ми започатковуємо свою власну маленьку сім’ю на основі принципів євангелії. Ми вчимося одне від одного, радіємо всьому, що відбувається в нашому житті, висловлюємо вдячність за все, що маємо, і дивимося в майбутнє з ентузіазмом. Тепер я така ж щаслива людина, як і раніше. І хоча мені все ще потрібно багато чого навчатися, зараз я відчуваю повноту щастя завдяки глибокій любові до мого Небесного Батька, яку я змогла розвинути під час мого служіння. Я точно знаю, що Небесний Батько дійсно хоче благословляти нас усіма дивами, які тільки можна уявити, і Він завжди з радістю готовий вказати нам шлях до наших власних чудес, якщо ми спитаємо Його про це.