Лише в цифровому форматі: дорослій молоді
Що я дізнався з останнього ряду на причасних зборах
Досвід, отриманий на причасних зборах, навчив мене того, як служить Христос—кожній людині.
Однієї неділі я пішов до Церкви, щоб почути виступ друга, який повернувся з місії. Коли я прийшов, то усвідомив, що не знав багатьох людей у зібранні, тому й сів один у кінці причасної зали.
Незабаром почали розносити причастя. На довгій лавці в кінці причасної зали нас було лише троє—я з одного боку і старша пара з іншого. Я сидів собі тихенько, а коли один з дияконів підійшов до нашого ряду з водою, я підсунувся ближче до пари, щоб диякону не довелося обходити ряди, щоб просто дати мені воду.
Але через те, що я пересів, диякони були спантеличені, оскільки не зрозуміли, чи прийняв я причастя. Після того, як диякони повернули свої таці священникам, вони щось між собою обговорювали. Я спостерігав за тим, як один із священників підійшов до єпископа і щось у нього запитав, на що той стверджувально кивнув. Наступне, що я побачив, це диякона з тацею з хлібом у руці, який підійшов до мене і запитав: “Ви отримали хліб, чи не так?”
Я швидко кивнув, а диякон повернувся у передню частину причасної зали. Спочатку мені було ніяково, що через мене сталася затримка. Але потім я подумав про духовне значення цієї ситуації: носії священства, представники Ісуса Христа, переймалися тим, що я не отримав символи тіла і крові Христа, і зробили все можливе, щоб я міг повністю взяти участь в обряді.
Бути справжнім учнем
Дії носіїв священства під час причасних зборів нагадали мені про те, що зробив би Христос у подібній ситуації—Він зробив би все можливе, щоб служити кожній окремій особі. Старійшина Джозеф Б. Віртлін (1917–2008), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що “справжні учні Ісуса Христа завжди турбувалися про кожну особу”1.
Щоб бути такими, як Спаситель, ми завжди повинні шукати тих, хто почуваються загубленими або забутими, і допомогти їм повернутися до дев’яноста дев’яти. Для тих, кому важко, інколи можна просто бути прикладом, подібним до Христового, і це може відкрити їхні серця і допомогти прорости зерну віри, яке там заховане. Президент Томас С. Монсон (1927–2018) сказав: “Наслідуючи приклад Спасителя, ми матимемо можливість бути світлом в житті інших”2.
Якщо бути подібним до Спасителя, то з’являтиметься багато можливостей допомагати іншим наближатися до Нього. Я часто дивуюсь тому, скільки оточуючих мене людей мають до мене запитання про відновлену євангелію Ісуса Христа і звертаються до мене тільки завдяки моєму прикладу. Я з радістю допомагаю їм краще зрозуміти, хто ми такі, у що віримо, і те, що Христос є зосередженням усього, що ми робимо.
Брати на себе Його ім’я
Цей досвід з причастям також допоміг мені краще зрозуміти святість обряду і як він дає нам змогу оновити наші завіти з Небесним Батьком і стати кращими учнями Христа.
У причасній молитві говориться: “Що вони бажають узяти на себе імʼя Твого Сина і завжди памʼятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм” (Мороній 4:3). А чи є кращий спосіб взяти на себе ім’я Христа, пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей, ніж наслідувати Його приклад—служити кожній особі? Молитва і пошук можливостей знайти тих, хто загубився—це те, як ми можемо дотримуватися наших завітів і висловлювати свою вдячність Спасителю.
Господь навчав: “Якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!” (Учення і Завіти 18:15). Тією однією душею може бути член сім’ї чи друг, які мають проблеми з вірою, або гість, для якого ми робимо все можливе, щоб він мав нагоду прийняти причастя; наші очі завжди мають бути відкриті, щоб побачити кожну людину.
Я знаю, що Ісус Христос живе й дбає про нас, оскільки для Нього ми і є тією людиною. А у відповідь ми також можемо дбати про оточуючих нас людей і скеровувати їх до Його світла.