Виявляти співчуття і любов за прикладом Спасителя

Деніел Бесерра

Доцент факультету стародавніх Писань Університету Бригама Янга

Чого ми можемо навчитися з життя і вчень Спасителя стосовно того, як краще виявляти одне одному співчуття і любов?

Серед найкоротших віршів в усіх Писаннях—цей, що складається з кількох слів: “І закапали сльози Ісусові” (Іван 11:35). Це не єдиний випадок у Писаннях, коли Ісус плаче, але особливою є причина того, чому Він плаче в Іван 11, і її легко не помітити.

Згідно з оповіддю, Лазар, друг Ісуса, захворів і помер, коли Ісуса не було. Через кілька днів Ісус приходить в дім Лазаря, щоб підняти його з мертвих. Його зустрічають зажурені сестри Лазаря—Марта і Марія. Марія падає до ніг Ісуса і каже: “Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!” (Іван 11:32). Потім Іван розповідає нам: “А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжалобився та й зворушився” і “закапали сльози Ісусові” (Іван 11:33, 35).

Не схоже, що Ісус плакав через втрату Лазаря. Зрештою, Він уже кілька днів знав про смерть Лазаря і хотів невдовзі його воскресити (див. Іван 11:4, 14–15, 17). Скоріше Ісус плакав через біль, який відчували Марія, Марта й інші люди, той біль, який, як Він знав, зникне за кілька хвилин, але на той момент був для них реальним.

Ісус плакав, принаймні частково, зі співчуття.

Співчуття—це здатність розуміти і розділяти почуття інших людей; і оскільки це одна з якостей Христа, нам усім слід намагатися краще її зрозуміти, розвивати в собі й виявляти. Люди, які мають співчуття, більш здатні любити людей і служити їм відповідно до їхніх потреб. У цьому розумінні наявність такої риси допомагає нам у прагненні “зосереджуватися на інших людях”, наслідуючи Спасителя, і створювати єдність та відчуття приналежності¹.

То чого ж ми можемо навчитися з життя і вчень Спасителя про те, як краще виявляти одне одному співчуття і любов?

1. Ісус ототожнював себе з тими, кого зневажали

Упродовж усього Свого служіння Ісус мав особливі стосунки з людьми, яких зневажали в суспільстві: бідними, ураженими, чужинцями та іншими, кого часто не помічали або ким нехтували—“найменші ці”, як їх названо в Євангелії від Матвія (див. Maтвій 25:40). Втім Він не лише служив цим людям—Він бачив Себе в них, навчаючи Своїх учнів, що, коли ми вчинили добро таким людям, “те [Йому ми] вчинили”.

Задумайтеся над цим на мить. Великий Творець Всесвіту, Син Божий, Викупитель людства, людина, яка має всі підстави дивитися на людей зверху вниз, порівнює Себе з найскромнішими і найвразливішими людськими істотами².

Але чому?

Він не лише любив усіх людей. Необхідно пам’ятати, що під час земного життя Ісуса Його також зневажали. Він народився в етнічній меншині Римської імперії та, найвірогідніше, був бідним. У дитинстві Йому довелося втікати в іншу країну й бути біженцем, щоб уникнути смерті (див. Maтвій 2:1–15). Були такі серед Його народу, які не приймали Його, а згодом Він став жертвою схваленого владою переслідування (див. Maрк 15:15; Іван 1:11). Від дня Свого народження і до дня смерті Ісус був одним “з найменших … цих” (Maтвій 25:40).

Відносячи Себе до тих, кого зневажають, Спаситель пропонує нам самим подумати над стосунками з тими, хто подібним чином знедолений, позбавлений рідного краю або почувається чужим. Чи вважаємо ми себе вищими за них? А може ми ставимося до них, як Ісус, спілкуємося з ними, вважаємо їх своїми духовними братами і сестрами? Чи запитуємо ми себе: а якби історія їхнього життя була нашою історією?³ Чи ми молимося, щоб зрозуміти і полюбити їх? І чи ми служимо їм, виявляючи любов до нашого Спасителя, Який також має Своє відображення в них?

2. Ісус діяв

Про справжнє співчуття людям легше сказати, ніж його виявити. У Ісуса це співчуття розвинулося переважно завдяки тому, що Він відстраждав “муки, і страждання, і спокуси … і хвороби Свого народу”, аби Він міг знати, “як допомогти Своєму народові в його недугах” (Aлма 7:11, 12). Іншими словами, багато труднощів, пов’язаних з Його життям і Спокутою, дали Йому змогу розуміти нас і наші труднощі, аби Він міг краще знати, як нас зцілити.

Але Ісус також легко співвідносив Себе з тими кого зустрічав; Він вислуховував їх, ставив їм запитання і ставився до них з повагою, навіть коли інші критикували Його за це. Оскільки ми так історично віддалені від того часу, коли Ісус жив на землі, ми можемо не помітити, що Він нехтував тогочасними соціальними нормами заради того, щоб підтримувати інших людей.

Наприклад, Він доторкався до прокажених та інших хворих, які вважалися ритуально нечистими за законом Мойсея (див. Числа 5:1–4; Maтвій 8:2–3). Він також служив незнайомим грішникам, тим, хто мав погану репутацію, а також іновірцям, а це дехто також вважав неприйнятним (див. Maрк 2:15–17; Іван 4:5–26). Ісус займався тим, що наводив мости, навіть коли це не було популярною справою.

Як і Спаситель, ми також можемо докладати зусилля, аби краще познайомитися з іншими людьми. Наприклад:

ми можемо їх вислухати з наміром зрозуміти, а не щоб судити чи дати відповідь;
ми можемо уникати того, щоб зневажати, не сприймати або критично ставитися до тих, з ким не погоджуємося; і
ми можемо терпляче сприймати людей на тому етапі їхнього розвитку, на якому вони знаходяться, а не тягнути їх туди, де ми хочемо їх бачити.

Я зрозумів, що коли краще розбираюся в поглядах і досвіді інших людей, тоді мені стає легше виявляти співчуття, я більш зріло розумію складні питання і стаю більш підготовленим, щоб служити і любити. Людину важко не любити, якщо знаєш її історію.

3. Ісус любив по-різному

І, насамкінець, життя Ісуса показує, що співчуття досягає свого найбільшого вияву тоді, коли ми любимо інших так, як вони цього потребують. Як навчав Нефій, Спаситель “не робить нічого, крім того, що на благо світові; бо Він … любить світ” (2 Нефій 26:24).

Іноді Його любов виявляється в тому, що Він зцілює фізично, підбадьорює, карає або прощає. Іншим разом Він сумує з тими, хто сумує, або ділить з ними їхню радість. Зрештою, Христос поклав Своє життя за нас, “коли ми були ще грішниками” (Римлянам 5:8), показуючи, що Його досконала любов незмінна, незважаючи на нашу недосконалість.

Намагатися любити так, як любив Спаситель, іноді важко. То як же нам виявляти іншим ту любов, якої потребують саме вони?

Чи можемо ми просто вирішити любити, ніби використовуючи функцію “увімкнути” або “вимкнути”.

Чи дійсно можливо любити ближнього або незнайомця так само, як члена сім’ї або себе?

А як щодо тих, з ким ми не погоджуємося або не знаходимо спільної мови, або з ким ми маємо бажання посперечатися?

У Писаннях любов, подібна до Христвої, описується як така, якою людина “сповнюється”, тобто іншими словами, вона є тим, що Бог проливає в душу (див. Moсія 2:4; 4:12; Aлма 38:12; Moроній 7:48). Це означає, що любов, подібну до Христової, не можливо розвинути без Божої допомоги, бо любов—це духовний дар, який приходить і зростає, якщо ми “мол[имося] Батькові з усією енергією … серця” (Moроній 7:48).

Співчуття сприяє єдності

Коли ми служимо зі співчуттям і любов’ю, зростає наша здатність створювати єдність, допомагати людям відчути їхню приналежність та приводити їх до Христа. Це тому, що ми починаємо дивитися на інших людей очима Бога і відчувати їх Його серцем. Ми також починаємо дивитися на своє служіння не як на рух униз з метою підняти інших до свого рівня, а як на рух назовні, щоб обняти таку ж, як і ми, дитину Бога. Якщо ми так зробимо, то допоможемо втілити молитву Христа про те, щоб Його послідовники “були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас” (Іван 17:21).