Характер, схожий на Христовий

Старійшина Девід А. Беднар

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

З виступу на релігійному симпозіумі в Університеті Бригама Янга—Айдахо, 25 січня 2003 р.

Ісус, Який страждав найбільше, має найбільше співчуття до всіх нас, хто страждає набагато менше.

Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004) навчав принципу, який глибоко вразив мене, і я багато і зосереджено вивчав його, аналізував та обдумував. Він сказав: “Не могло би бути ніякої Спокути, якби не характер Ісуса Христа!”¹ Коли я почув цей прямий і проникливий принцип, я намагався більше дізнатися про слово “характер” і краще зрозуміти його. Я також обдумував зв’язок між характером Христа і Його Спокутою, і як цей зв’язок впливає на кожного з нас як учнів.

Характер Господа Ісуса Христа

Можливо, найважливішим індикатором характеру є здатність розпізнати, коли інші люди проходять через ті самі виклики чи випробування, які з великою нагальністю і силою тиснуть на нас, і відповідно реагувати на них. Характер, наприклад, проявляється в здатності розпізнати страждання інших людей, коли ми самі страждаємо, у здатності побачити, що хтось голодний, коли ми голодні, і в здатності дотягнутися і виявити співчуття до людей, які відчувають духовну агонію, тоді, коли ми переживаємо наше власне духовне потрясіння. Таким чином, характер проявляється тоді, коли ми дивимося на інших і робимо щось для них, у той час як природна та інстинктивна реакція—бути поглинутими собою і зосереджуватися на собі. Якщо ця здатність є головним критерієм морального характеру, тоді характер Спасителя світу є досконалим прикладом такого постійного і милосердного характеру.

Приклади виявів характеру Христа

У верхній кімнаті у ніч Останньої вечері, тієї самої ночі, коли Він мав пережити найбільше страждання, яке будь-коли мало місце у всіх створених Ним світах, Христос говорив про Утішителя і мир:

“Говорив це Я вам, бувши з вами.

Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив.

Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається” (Іван 14:25–27).

Усвідомлюючи, що Він Сам невдовзі мав надзвичайно сильно й особисто пережити відсутність як утішення, так і миру, і в той момент, коли Його серце, вірогідно, тривожилося і лякалося, Господар думав про інших і запропонував їм те саме благословення, яке могло і мало зміцнити Його.

Під час великої заступницької молитви, яку Ісус промовив перед самим переходом на той бік потоку Кедрон, до Гефсиманського саду, Господар молився про Своїх учнів і про всіх, “що ради їхнього слова ввірують у Мене;

щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені …

щоб були досконалі в одно, і щоб пізнав світ, що послав Мене Ти, і що їх полюбив Ти, як Мене полюбив. …

Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов, що Ти нею Мене полюбив, була в них, а Я в них!” (Іван 17:20, 21, 23, 26).

Я помічаю, що постійно запитую себе, коли обдумую цю та інші події, що сталися безпосередньо перед тим, як Його зрадили і Його стражданнями в саду: Як Він міг молитися за благополуччя та єдність інших прямо перед Своїм стражданням? Що дало Йому змогу прагнути втішення і миру для тих, чия потреба в цьому була набагато меншою, ніж Його? Коли занепала природа створеного Ним світу натиснула на Нього, як Він міг настільки цілком і повністю зосередитися на умовах життя і турботах інших людей? Як Господар міг зосереджуватися на інших, коли простий смертний зосередився б на собі? Слова, сказані старійшиною Максвеллом, дають відповідь на кожне з цих глибоких запитань:

“Безумовно, характер Ісуса був запорукою Його дивовижної спокути. Без незрівнянного характеру Ісуса не було б і незрівнянної спокути! Його характер був таким, що Він “[зносив] спокуси всякого роду” (Aлма 7:11), та на спокуси Він “не звертав уваги” (УЗ 20:22)”².

Ісус, Який страждав найбільше, мав найбільше співчуття до всіх нас, хто страждає набагато менше. Дійсно, глибина страждання і співчуття тісно пов’язані з глибиною любові, яку Він відчував, виявляючи її в служінні.

Активно прагнучи милосердя

Ми можемо прагнути у смертному житті бути благословенними мати головні якості характеру Христа і розвивати їх. Дійсно, ми, смертні, можемо старатися в праведності отримати духовні дари, пов’язані зі здатністю зосереджуватися на інших і відповідно реагувати на інших людей, до яких приходять ті ж самі випробування чи виклики, що так прямо й сильно тиснуть на нас. Сила волі чи особиста рішучість не допоможуть нам отримати таку здатність. Натомість ми покладаємося на “діяння, і милість, і благодать Святого Месії” (2 Нефій 2:8) і потребуємо їх. Але “рядок за рядком” (2 Нефій 28:30) і “по деякім часі” (Moйсей 7:21) ми зможемо зосереджуватися на інших людях, хоча наша природна тенденція—зосереджуватися на собі.

Дозвольте мені запропонувати і вам, і собі молитися про те, щоб розвинути в собі характер, подібний до Христового, бажати і прагнути цього і працювати над цим, якщо ми сподіваємося отримати духовний дар милосердя—чисту любов Христа. Милосердя—не та якість характеру, яка здобувається виключно нашою цілеспрямованою наполегливістю і рішучістю. Насправді ж нам слід шанувати наші завіти, жити гідно і робити все можливе, аби задовольнити вимоги для отримання цього дару; і зрештою цей дар милосердя володіє нами, а не ми володіємо ним (див. Moроній 7:47). Господь вирішує, чи отримаємо ми всі духовні дари і коли це буде, але нам слід робити усе, що в наших силах, аби бажати цих дарів, прагнути їх, запрошувати їх і бути гідними їх отримати. Коли наші вчинки все більше узгоджуватимуться з характером Христа, тоді, мабуть, ми найпереконливіше показуємо небесам наше бажання отримати божественний дар милосердя. І ми дійсно благословенні цим дивовижним даром, коли все більше зосереджуємося на інших, у той час, як тілесні чоловік або жінка в нас зосередилися б на собі.

Ісус є Христос, Єдинонароджений Син Вічного Батька. Я знаю, що Він живе. І я свідчу, що Його характер уможливив для нас як безсмертя, так і вічне життя. Давайте зосереджуватися на інших, у той час як наша природна тенденція—зосереджуватися на собі.