У пошуках допомоги після смерті Ненсі
Автор живе в штаті Джорджія, США.
Що мені треба було зробити, аби привести в дію зцілюючу силу Ісуса Христа у моєму житті?
У лютому 2016 року після 11 років боротьби з раком груді моя дружина Ненсі пішла з життя. Мені важко описати невимовне горе, яке я відчував у перші місяці після її смерті, тому, хто ніколи не переживав такої втрати. Смуток, гіркота, страждання і біль—жодне з цих слів не в змозі описати моїх почуттів. То було нестерпно.
Зцілююча сила Спасителя
Я давно розумів, що Ісус Христос “спустився нижче всього” (УЗ 88:6), аби мати змогу “допомогти Своєму народові в його недугах” (Aлма 7:12). Це означає, що сила Спасителевої Спокути не обмежується Воскресінням і викупленням гріхів. Завдяки цій силі Він може також зцілювати нас у часи страждань і якоїсь потреби. У своєму горі я, не зволікаючи—майже гарячково,—намагався зрозуміти, що мені потрібно робити, аби привести в дію цей аспект Спасителевої сили у своєму житті. Упродовж тижнів я досліджував Писання і виступи генеральних авторитетів Церкви. Я щиро вірив, що оскільки Спаситель Сам пережив неймовірний біль і страждання, Він знав про той біль, який відчуваю я. Але як те, що Він знає про нього, допомогло мені? Оскільки Він перестраждав біль за мене, що мені треба зробити, аби отримати ту допомогу, яку Він знає, як надавати?
Після багатьох досліджень, вивчень, молитов і відвідувань храму я почав розуміти. Перш за все, я почав чіткіше розуміти, що Господь уже допомагав, утішав і підтримував мою сім’ю, особливо упродовж тижнів, що передували смерті Ненсі. Було багато дивовижних духовних моментів, які, як я тепер розумію, стали благословеннями, що приходять внаслідок зцілюючої та зміцнюючої сили, доступної нам завдяки Спасителевій Спокуті. І навіть знання самого того факту, що Спаситель уже попіклувався про нас дуже особисто, є безмежно втішаючим. Як у випадку з Шадрахом, Мешахом і Авед-Неґо у давнину, Він був і з нами в “огненній печі” (Даниїл 3:17) наших страждань.
Довіра до Господа
Я також дізнався, що треба виконати необхідні вимоги, якщо ми хочемо отримати втішення і зцілення від Господа. Найважливіша з них—ми маємо довіряти Йому. Це може бути нелегко. Чому мені слід довіряти Богові, якщо Він уже не відвернув смерть Ненсі? У відповідь на це запитання я постійно обмірковував те, що Господь сказав пророкові Джозефу Сміту:
“Ви не можете побачити своїми природними очима, на теперішній час, план вашого Бога стосовно того, що відбуватиметься віднині, і слави, яка піде слідом за великою знегодою” (УЗ 58:3).
Господь благословив нас багатьма ознаками того, що те, як Ненсі померла, і час її відходу з життя узгоджувалися з Його волею. Я прийшов до розуміння того, що всезнаючий і люблячий Батько дав нам все це перестраджати, оскільки, відповідно до Його досконалого плану піднесення нашої сім’ї, це горе було певним чином необхідне. Знаючи це, я зрозумів, що моя роль у Його задумі—не лише витерпіти, але “витерп[іти] достойно” (УЗ 121:8). До тієї міри, до якої я зможу посвятити своє страждання Йому, мені не лише буде надано допомогу, але мене буде й освячено. Я вже багато разів спостерігав це у своєму житті.
Я порадив нашим дітям робити те, про що сам дізнався з цього досвіду:
-
Дозволити, щоб біль важких випробувань зробив вас кращими послідовниками Христа.
-
Виливати своє серце в молитві.
-
Якщо ви гніваєтеся на Бога через те, що Він допускає трагедії, потрібно благати Його замінити цей гнів на віру й упокорення.
-
Обіцяти, що ви любитимете Його і залишатиметеся вірними до кінця.
-
Постійно насичуватися Божим словом—з Писань і виступів та праць сучасних пророків і натхненних учителів.
-
Ходити до храму, прагнучи здобувати знання про вічність.
-
Знаходити людей, для яких особиста криза перетворюється на кризу віри, і зміцнювати їх своїм свідченням про ці вчення.
Апостольське свідчення
Одного вечора, приблизно через місяць після смерті Ненсі, моя скорбота стала нестерпно гнітючою. Того дня я відчував невимовний біль і смуток. Я згадав, як старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, навчав, що “шлях спасіння завжди пролягав … через Гефсиманію”1. Хоча мої страждання неможливо порівняти зі Спасителевими, того вечора я переживав свої “темні і гіркі години”2.
Пробувши в такому стані певний час і помолившись про допомогу, я згадав те, що кілька років тому прочитав і відзначив у своєму комп’ютері. Я знайшов той документ і проглянув його, щоб побачити те, що шукав. То було інтерв’ю зі старійшиною Річардом Г. Скоттом, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів (1928–2015), у якому він розповідав про втрату своєї дружини Джанін, яка померла від раку в 1995 році. Старійшина Скотт розповідав: “По-перше, … я її не втратив. Вона по той бік завіси. Ми були запечатані під час святого храмового обряду, і ми будемо разом навічно”3.
Того вечора ті слова набрали такої сили, якої я ніколи раніше не відчував. Здавалося, ніби світло маяка увімкнули серед темної ночі. Я ще ніколи не читав нічого, що справило б на мене таке раптове і глибоке враження. Темрява і біль зникли. Так само, як це було з Алмою, коли він “не памʼятав більше болю” (Aлма 36:19). Це апостольське свідчення пронизало мене до глибини серця. Я дивувався, що вчення, яке розумів з дитинства, раптом змогло набрати такого значення. Я не міг зрозуміти, як так сталося, що старійшина Скотт міг знати щось подібне. І в ту ж мить я зрозумів, що я знаю це також. Якщо я буду вірним, то зможу мати таку ж надію, як і старійшина Скотт. Хоча я й продовжував відчувати сум і тугу, однак я більше ніколи не мав такого гострого болю й смутку, які відчував того вечора.
Це і є та сила, яку Спаситель надає нам, аби допомагати в наших скорботах. Я знаю, що сум у нашій сім’ї ніколи остаточно не мине, але він поглинається тим, що називають “зміцнюючими” і “вдосконалюючими” благословеннями Спасителевої Спокути4. Ми наблизилися до Спасителя, відчули Його запевнення і були підтримані надійним фундаментом наших завітів.