Подорож Джейн
Автор живе в штаті Техас, США.
Штат Нью-Йорк, США, 1843 рік
Джейн Меннінг дивилася, як пароплав відпливає з бухти озера Ері. Їй здавалося, що разом з ним відпливають її мрії.
Лише рік тому вона приєдналася до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів і вирішила переїхати, щоб бути разом з іншими святими в Наву. Її мати і семеро інших членів сім’ї приїхали з нею, спустившись каналом Ері до Буффало, шт. Нью-Йорк. Але в Буффало їм не дозволили сісти на пароплав через колір шкіри.
“Що ми тепер будемо робити?”—тихо запитав її брат Айзек.
Запитання відлунювало в морозному повітрі. До Наву все ще було 1300 км. Вони могли здатися і поїхати додому, щоб спробувати виїхати пізніше.
Але Джейн не могла чекати! Вона знала, що Книга Мормона—істинна. Бог знову промовляє через пророків. Їй потрібно дістатися до Наву зі своєю сім’єю.
Джейн розправила свої плечі й подивилася на захід. “Ми підемо пішки”.
І вони пішли. І йшли, аж поки їхнє взуття не зносилося. Аж поки шкіра на ногах не потріскалася, і вони почали кровоточити, і треба було молитися про зцілення. Іноді вони спали просто неба, а мороз був таким сильним, що здавалося, ніби йде сніг. Деякі люди їм погрожували в’язницею, приймаючи їх за рабів, які втекли. Вони не знали, що Меннінги були вільною сім’єю, хоча і з чорною шкірою. І вони продовжували йти, співаючи гімни, щоб скоротити час.
Вони наближалися до Наву, коли дійшли до ріки.
“Ніякого моста”,—сказав Айзек.
Джейн кивнула. “Тоді ми просто перейдемо її вбрід”. Коли Джейн ступила у річку, вода сягала їй по кісточки. Повільно вона просувалася вперед. Вода дійшла їй до колін, а потім вище пояса. Коли Джейн дісталася середини, вода сягала вже по шию! На щастя, то була найбільша глибина, і всі Меннінги безпечно перейшли через річку.
Нарешті вони прибули до Наву. Джейн бачила красиві стіни храму в Наву, зроблені з вапняка. Храм стояв на пагорбі й височів над рівниною. Хоча він ще не був добудований, дівчині аж дух перехопило. Хтось показав, як знайти будинок, у якому жив пророк Джозеф.
Висока жінка з темним волоссям стояла в дверях. “Заходьте, заходьте!—покликала вона.— Мене звуть Емма Сміт”.
Наступні кілька хвилин всі були трохи збентежені. Джейн побачила пророка, а він розставляв стільці в кімнаті для всіх Меннінгів. Джейн з вдячністю сіла на стілець і слухала, як пророк знайомить з ними всіх присутніх, у тому числі лікаря Бернгізеля. Потім Джозеф звернувся до Джейн: “Ви очолювали цю невелику групу, це так?”—запитав він.
“Так, пане!”—відповіла Джейн.
Джозеф усміхнувся. “Нехай Бог благословить вас! А зараз розкажіть про свою подорож”.
Джейн розповіла по збиті ноги і те, як вони спали у снігу і як переходили через річку. Усі тихо слухали. “Але то не було жахливо,—сказала вона в кінці.— Ми пройшли цей шлях з радістю, співаючи гімни й дякуючи Богові за Його безмежну доброту й милість до нас, які Він виявив тим, що благословляв, захищав нас і зцілював наші ноги”.
На кілька секунд запанувала тиша. “Що ви думаєте про це, лікарю?— нарешті сказав Джозеф, плескаючи того чоловіка по коліну.— Хіба це не віра?”
“Якби це трапилося зі мною, боюся, що я здався б і повернувся додому!”— сказав лікар Бернгізель.
Джозеф кивнув і знову звернувся до Джейн і її сім’ї: “Нехай Бог благословить вас. Тепер ви серед друзів”.