Hадання допомоги—по олівчику
Усе почалося тоді, коли мій кіл започаткував проект надання допомоги біженцям. Мені проект дуже сподобався, тож я попросив маму розповісти про нього нашій шкільній вчительці, а наша вчителька захотіла щось зробити разом з четвертим класом. Аби показати приклад того, як здійснювати проект, разом зі своєю сестрою Медді ми ходили від дверей до дверей, просячи людей зробити пожертвування.
Настав день представити проект усьому четвертому класу. Я трохи хвилювався. Насправді я дуже боявся, але зробив усе якнайкраще. Я розповів іншим учням четвертого класу, що нам потрібні шкільні набори для біженців. Я розповів, як ми ходили від дверей до дверей, і звернувся із закликом спробувати зібрати більше грошей, ніж це вдалося мені. Разом ми зібрали 100 наборів! Ми вклали в них зошити, олівці та інше шкільне приладдя. Ми також додали записку з написом: “Ласкаво просимо до Німеччини”.
Ми з мамою віднесли набори в табір для біженців. Не скажу, що той табір гарно виглядав, але там був майданчик і місце для проведення уроків. Поруч з табором проходив потяг, і він створював багато шуму, а діти сказали мені, що він шумить, як літаки, що проносяться над Сирією та в інших місцях. Можливо, він нагадував тим дітям про вибухи бомб, які вони чули у своїх рідних країнах.
В таборі я познайомився з кількома дітьми мого віку. Серед них Деніел—надзвичайний гравець у шахи. Я не грав з ним у шахи, що дуже погано, бо я люблю грати в шахи, однак мене запросили пограти в настільний футбол і пінг-понг. Хлопці сказали мені, що вони сумують за своїми домівками і дуже хочуть залишити табір та знову ходити до школи.
Після того як ми пограли в настільний футбол і пінг-понг, ми вручили набори. Мені було дуже приємно, що я міг щось зробити для дітей, які живуть у таборах.