Навчати, як навчав Спаситель
Слон у класі
Наради вчителів не лише змінюють наш стиль викладання; вони змінюють стиль нашого навчання.
Перед Місваке Сітоле постала проблема. Як президент Недільної школи приходу, він мав Богом дану відповідальність сприяти покращенню викладання та навчання євангелії1.
Але члени його приходу в Йоганнесбурзі, ПАР, мають інколи надзвичайно різноманітний попередній досвід, а також і сподівання. Одні з них добре освічені, а інші—ні. Багатьох навчали, що учень має лише слухати, а не говорити. Ще інші долають давню культурну традицію, намагаючись зрозуміти, що не лише чоловіки, але і жінки мають долучатися до викладання в церкві та вдома.
“У нас також є люди, які розмовляють різними мовами,—каже брат Сітоле.— Але Дух бажає давати підказки кожному”.
Коли минулого року були запроваджені наради для вчителів і посібник Навчати, як навчав Спаситель, у приходах та філіях по всій Церкві почали проводити наради вчителів, тобто обговорювати, навчатися і застосовувати те, що означає навчати так, як навчав Спаситель.
Саме тоді брат Сітоле почав розуміти, як наради вчителів можуть благословляти приход. Культурні розбіжності можуть вирішуватися, участь під час уроку можна активізувати, а розмаїття в поглядах членів Церкви може стати благословенням.
Подібно до багатьох членів Церкви по всьому світу, брат Сітоле зрозумів, що Господь використовує наради вчителів не лише для того, щоб змінювати стиль нашого викладання; Він використовує їх також для того, щоб змінювати стиль нашого навчання.
Як інакше подивитися на слона
Одним з найбільш цікавих відкриттів брата Сітоле було те, що вчителі дають учням не лише можливість долучатися до власного навчання, але й кожен отримує користь від більш широкого бачення, яке відкривається завдяки різним точкам зору.
Це розуміння прийшло до брата Сітоле під час наради вчителів, коли один з членів приходу розповів притчу про сліпих чоловіків і слона, але змінивши в ній акценти. У притчі йдеться про шістьох сліпих чоловіків, кожен з яких описує слона по-своєму (нога—як стовп, хвіст—як мотузка, хобот—як водостічна труба тощо), бо кожен торкався різних частин тіла2.
“Але уявіть, що слон символізує євангельське вчення,—каже брат Сітоле.— Тоді нам потрібно дати кожному учню в класі поділитися своїм баченням, аби ми разом прийшли до спільного розуміння того, як євангелія благословляє всіх нас”.
Саме тому вчителі в приході брата Сітоле завжди сидять навколо столу під час наради вчителів, аби було легше проводити обговорення. “Це нагадує нам, що кожен має рівноправний голос”,—каже він.
Відповідно до їхніх потреб
У Токіо, Японія, Нацуко Соеджима сумнівалася, чи зможе вона добре навчати. “Коли мене покликали вчителем Недільної школи для молоді,—каже вона,—я сказала єпископу, що боюся. Але він відповів, що це покликання від Бога, тож я погодилася”.
Учні, разом взяті, лякали її, бо кожен мав свої труднощі. Двоє з них мали проблеми зі слухом. Деякі учні, які переїхали до Японії з інших країн, розмовляли лише англійською. Вона також боялася різниці у віці між нею та класом.
І тоді на нараді вчителів сестра Соеджима знайшла відповідь. “Ми говорили про те, щоб любити кожного учня, знати їхні імена, молитися за кожного з них і навчати, керуючись Духом, відповідно до їхніх потреб,—пояснює вона,—тож саме це я і почала робити”. Вона також зробила ще дещо, про що дізналася на нараді: “Я використовувала мову, яка передавала мою любов”.
І яким був результат? “Моє серце змінилося. Я почала відчувати любов до учнів. Я дбала про тих, хто не приходив, і молилася за них також. Як тільки закінчувався урок, я починала готуватися до наступного, щоб мати достатньо часу поміркувати над тим, чого можу навчати. Я була переповнена радістю”.
Конкретні відповіді
Бред Уілсон, президент Недільної школи в штаті Міннесота, США, робить усе можливе, аби вчителі не йшли зі вчительської наради, поки не обговорять, як вони будуть змінюватися з огляду на те, про що дізналися.
“Ми виконуємо настанови з посібника Навчати, як навчав Спаситель,—каже брат Уілсон.— Ми обговорюємо досвід вчителів, потім говоримо на одну із запропонованих тем. Як ведучий, я ставлю запитання і підсумовую думки. Потім ми тренуємося застосовувати вивчене. Ми розбиваємося на маленькі групи і обговорюємо: “Що я буду робити по-іншому завдяки сьогоднішній нараді?”
Рон Гудсон, учитель у кворумі дияконів, каже, що він вражений тим, як брат Уілсон веде нараду. “Ми говоримо про те, як навчав би Спаситель,—каже він.— Потім, відчуваючи Духа, ви думаєте: “Це те, що я маю спробувати у себе на уроці”. Коли думаєш про Спасителя, змінюється підхід. Стає менше думок, таких як “Я маю приготувати урок”, і починаєш більше зосереджуватися на такому: “Що цим дияконам потрібно, і як я можу допомогти їм у цьому?”
Він згадує, як записав у своєму щоденнику: “Сьогодні я був на нараді вчителів, і ось що мені потрібно робити”. Насправді, в його щоденнику багато таких записів. Зараз він готується заздалегідь: “Починай раніше і будеш отримувати підказки упродовж усього тижня”. Він запитує дияконів, що відбувається в їхньому житті: “Я можу краще їм допомагати, коли краще їх знаю”. І він запрошує дияконів допомагати у викладанні уроку: “Коли вони долучаються, то і краще навчаються”3.
Я постійно співала
“На нашій нараді ми говорили про те, як музика може запрошувати Духа,—розповідає Джойселін Херрінгтон, вчителька Початкового товариства з того ж приходу в Міннесоті.— Пізніше я навчала у класі “Сонячний промінь”. Я подумала: “Я буду співати, поки вони будуть розфарбовувати, і це буде добре”. Я почала співати, і вони всі зупинилися і слухали. Тож я продовжувала співати. Це дійсно запросило Духа, і коли я закінчила, діти були благоговійними, чекали, коли я почну говорити. Ми поговорили [на нараді] також про те, щоб складати свідчення, коли є така нагода. Тож я складаю свідчення, підбираючи слова, зрозумілі для дітей”.
Сестра Херрінгтон каже, що вона вдячна, що вчителів Початкового товариства запрошують на наради вчителів. “Ми говоримо про те, як навчати дорослих,—розповідає вона,—але потім брат Уілсон скаже: “А як щодо навчання молоді? Як щодо навчання дітей?” Він звертає нашу увагу на те, щоб навчання різних вікових категорій обговорювалося під час наради”.
Від наради до наради
Адам Мартін, президент Недільної школи приходу в Калгарі, пров. Альберта, Канада, каже, що вдячний за ідеї, які пропонуються під час ради приходу. “Президент Товариства допомоги або президент кворуму старійшин скаже: “Ми б хотіли, аби вчителі зосереджувалися на цій темі”, тож ми піднімаємо її під час наради вчителів”,—розповідає він.
Коли наради вчителів тільки почали проводитися, вчителі не знали, чого від них очікувати, тож він особисто запрошував і знайомив з навчальними матеріалами, доступними на teaching.lds.org. “Тепер процес пішов,—каже він.— Вчителі знають, що рада—це місце поговорити про те, що відбувається”.
Нещодавня нарада була присвячена тому, як іти за підказками від Духа. “Ми поговорили про те, як добре готуватися, однак не перейматися тим, щоб охопити все,—розповідає він.— Одна сестра сказала, що завжди відчувала потребу обговорити всі пункти свого плану уроку. Ви можете уявити, наскільки їй стало легше, коли ми поговорили про те, як діяти за натхненням під час проведення обговорення”.
Разом знаходити рішення
Кожна ситуація під час уроку дає свої можливості, труднощі та потенційні благословення. Ось чому наради є ефективними, оскільки дають вчителям можливість, за допомогою Духа, шукати і знаходити відповіді на їхні конкретні складні запитання.
Джеффрі Рейд, президент Недільної школи одного з колів у штаті Аризона, США, каже, що наради вчителів є найбільш ефективними, коли вчителі розуміють, навіщо приходять на нараду: “Тоді вони розуміють, що можуть допомагати одне одному”.
Кіл, за його словами, зосереджується на тому, щоб допомогти вчителям змінити спосіб мислення. Замість “Чи добре я все роблю?” ставити таке запитання: “Як це послання було сприйнято?”
Маріса Конова, вчителька Початкового товариства у цьому колі, каже, що у відповідь на спонукання Духа, отримане під час наради вчителів, вона тепер заохочує своїх учнів класу Доблесний молитися одне за одного. То було ефективно, але могло б не спрацювати так само ефективно у класі для дорослих. “Молитися за кожного у великому класі з вивчення доктрини, мабуть, буде надмірним завданням,—каже вона.— На щастя, ті вчителі кажуть: “Як, на вашу думку, ми можемо застосувати це у нашому класі?” І ми знаходимо рішення разом.
За що я вдячна нараді вчителів,—каже вона,—то це за те, що у нас є час поміркувати над тим, як ми справляємося і що робимо. Вона допомагає нам отримувати підтримку і відгуки, відчувати, що ми всі працюємо разом задля досягнення однієї мети. Мені також подобається розмаїття у баченні багатьох людей. Це допомагає брати до уваги те, до чого я ніколи не додумалася б сама”.
Коли ми беремо участь у нараді вчителів і ділимося досвідом, наше бачення слона, який називається “навчання євангелії”, починає ставати чіткішим. Як і брат Сітоле в Африці, багато членів по всій Церкві бачать, що коли покращується наша здатність навчати так, як навчав Спаситель, це змінює не лише стиль нашого викладання, але також стиль нашого навчання.