“Мандрівником Я був”
З молитвою вирішіть, що ви можете робити—відповідно до наявного у вас часу і ваших обставин—для служіння біженцям, які живуть по сусідству і поблизу від вас.
У день, коли було організовано Товариство допомоги, Емма Сміт проголосила: “Ми вчинимо щось надзвичайне. … Ми чекаємо надзвичайних можливостей і невідкладних завдань”1. У таких невідкладних завданнях і надзвичайних можливостях часто виникала потреба як тоді, так і зараз.
Одне з них було поставлене на початку жовтневої генеральної конференції 1856 р., коли Президент Бригам Янг повідомив зібранню, що піонери з ручними візками все ще були в дорозі, а сезон добігав кінця. Він проголосив: “Ваша віра, релігія і сповідування релігії ніколи не спасуть душу жодного з вас в целестіальному царстві нашого Бога, якщо ви не будете дотримуватися саме тих принципів, яких я вас зараз навчаю. Рушайте і привезіть тих людей, що зараз на рівнинах, і дбайливо потурбуйтеся про ті речі, які ми звемо земними, … інакше ваша віра буде марною”2.
Ми з вдячним захопленням пам’ятаємо чоловіків, які вирушили на порятунок тих стражденних святих. Але, що робили сестри?
“Сестра [Люсі Мезерва] Сміт написала …, що після заклику Президента Янга присутні приступили до дій. … Жінки “скидали з себе нижні спідниці [які вони носили за модою того часу, а також для утеплення], панчохи, нічого не шкодували, прямо тут, у [старій] Скинії, і склали [все це] у фургони, щоб відвезти святим у горах”3.
Через кілька тижнів по тому, коли рятівники і загони з ручними візками вже наближалися до Солт-Лейк-Сіті, Президент Бригам Янг знову зібрав святих у старій Скинії. З великою наполегливістю він благав святих—особливо сестер—доглядати за стражденними, годувати їх і приймати їх, кажучи: “Дехто з вас побачить, що їхні стопи відморожені по щиколотку, у декого ноги відморожені по коліно і в декого відморожені руки. … Ми хочемо, щоб ви прийняли їх, наче власних дітей, і мали такі самі почуття до них”4.
Люсі Мезерва Сміт також писала:
“За допомогою чудових братів і сестер ми робили все, що було в наших силах, щоб втішити нужденних. … Їхні руки і ноги дуже відморожені. … Ми не припиняли своїх зусиль, доки всі не стали почуватися зручно. …
Я ніколи не отримувала більшого задоволення і, можу сказати, більшої радості від жодної роботи, яку мені довелося виконувати в житті, така панувала одностайність у наших почуттях. …
Яка є наступна робота для охочих рук?”5
Мої улюблені сестри, цю розповідь можна застосувати до наших днів і тих, хто страждає по всьому світу. Ще одна “надзвичайна можливість” торкається наших сердець.
По всьому світу є понад 60 мільйонів біженців, зокрема вимушених переселенців. Половина з них діти6. “Ці люди зазнали страшних труднощів і заново починають своє життя у … нових для себе країнах і культурах. Хоча [іноді] там є організації, які допомагають їм з місцем проживання і задоволенням нагальних потреб, те що їм дійсно потрібно, це друг і товариш, який може допомогти їм [адаптуватися] в їхньому новому домі, людина, яка може допомогти їм опанувати мову, зрозуміти як все працює та відчути приналежність”7.
Минулого року я познайомилася з сестрою Іветтою Бугінго, яка у віці 11 років втікала з одного місця до іншого після того, як її батька було вбито, а троє її братів загубилися у спустошеній війною частині світу. Іветта з рештою членів її сім’ї згодом прожили шість з половиною років як біженці в сусідній країні, доки не змогли переїхати до постійного місця проживання, де були благословенні піклуванням подружньої пари, яка допомагала з транспортом, навчанням та іншим. Вона сказала, що вони “по суті були відповіддю на наші молитви”8. Її чудова матір і чарівна маленька сестра з нами цього вечора, співають у хорі. Відтоді, як я зустріла цих прекрасних жінок, я багато думала: “А що якби їхня історія була моєю історією?”
Ми, сестри, являємо собою понад половину резерву Господньої комори призначеного, щоб допомогти дітям Небесного Батька. Його комора—це не лише товари, але також і час, таланти, навички і наша божественна природа. Сестра Розмарі М. Уіксом навчала: “Божественна природа всередині нас запалює наше бажання допомагати іншим і спонукає нас діяти”9.
Визнаючи нашу божественну природу, президент Рассел М. Нельсон закликав:
“Нам потрібні жінки, які знають, як своєю вірою просувати виконання важливих справ, і хто є сміливими захисницями моралі та сімей у світі, зараженому гріхом … ; жінки, які знають, як прикликати сили небес для захисту та зміцнення дітей і сімей. …
… Заміжні чи незаміжні, ви, сестри, володієте значним потенціалом та особливою інтуїцією, які ви отримали як дари від Бога. Ми, брати, не можемо точно відтворити ваш унікальний вплив”10.
У листі від Першого Президентства, надісланого Церкві 27 жовтня 2015 р., висловлено велике занепокоєння і співчуття до мільйонів людей, які полишили свої домівки у пошуках порятунку від громадянських конфліктів та інших труднощів. Перше Президентство закликало людей, сім’ї та церковні підрозділи брати участь у служінні, подібному до Христового, в місцевих проектах з надання допомоги біженцям і робити внески в Гуманітарний фонд Церкви, де це доцільно.
Генеральні президентства Товариства допомоги, Товариства молодих жінок і Початкового товариства думали над тим, як відгукнутися на заклик Першого Президентства. Ми знаємо, що ви, наші улюблені сестри різного віку, займаєте різне місце в суспільстві та живете у різних умовах. Кожна з членів цього всесвітнього сестринства святих під час хрищення уклала завіт “співчувати тим, хто потребує співчуття”11. Втім, нам слід пам’ятати, що жодній з нас не слід бігти швидше, ніж нам під силу12.
Думаючи про ці істини, ми організували зусилля з допомоги, назване “Мандрівником Я був”. Ми сподіваємося, що ви з молитвою вирішите, що ви можете робити—відповідно до наявного у вас часу і ваших обставин—для служіння біженцям, які живуть по сусідству і поблизу від вас. Це нагода служити одна одній особисто, сім’ями та як організації, щоб запропонувати дружбу, наставництво та інші види служіння, подібного до Христового, і це один з багатьох способів, у які можуть служити сестри.
Під час всіх наших молитовних зусиль, нам слід застосовувати мудру пораду царя Веніямина, яку той дав своєму народові, закликавши їх піклуватися про нужденних: “Стежте за тим, щоб усе це робилося з мудрістю і за порядком”13.
Сестри, ми знаємо, що Господу важливо аби ми з любов’ю простягали руки допомоги іншим. Обміркуйте ці увіщування з Писань:
“Як тубілець із вас буде для вас приходько, що мешкає з вами, і ти будеш любити його, як самого себе”14.
“Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів”15.
І Спаситель сказав:
“Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви.
Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали”16.
Спаситель з любов’ю визнав заслугу вдови, чий внесок становив лише дві лепти, оскільки вона зробила те, що могла17. Він також розповів притчу про доброго самарянина, яку завершив такими словами: “Іди, і роби так і ти!”18 Іноді простягати руку допомоги незручно. Але, коли ми працюємо разом в любові та єдності, ми можемо розраховувати на допомогу небес.
На поховальній службі для однієї чудової дочки Бога, хтось розповів, що ця сестра, служачи президентом Товариства допомоги колу, працювала з іншими людьми в її колі, аби пожертвувати стьобані ковдри, щоб зігріти стражденних людей у Косові в 1990-ті роки. І, подібно до доброго самарянина, вона доклала додаткових зусиль, щоб зробити більше: вона разом з дочкою повела вантажівку, наповнену тими стьобаними ковдрами, з Лондона до Косова. Під час подорожі додому вона отримала безпомилкове духовне враження, яке глибоко проникло в її серце. Враження було таким: “Те, що ти зробила,—дуже добра справа. А зараз повертайся додому, перейди через дорогу і послужи своїй сусідці!”19
На поховальній службі пролунали й інші надихаючі розповіді про те, як ця віддана жінка розпізнавала надзвичайні та невідкладні виклики і реагувала на них, а також на звичайні випадки, які були у сфері її впливу. Наприклад, вона відкривала двері свого дому і своє серце для допомоги стражденній молоді у будь-яку годину—вдень чи вночі.
Мої улюблені сестри, ми можемо отримати запевнення в тому, що Небесний Батько допоможе нам, коли стаємо навколішки і просимо божественного скерування, щоб благословити Його дітей. Небесний Батько, наш Спаситель Ісус Христос і Святий Дух готові допомогти.
Президент Генрі Б. Айрінг виголосив своє могутнє свідчення жінкам Церкви:
“Небесний Батько чує ваші сповнені віри молитви про скерування і допомогу, щоб витерпіти у своєму служінні Йому, і відповідає на них.
До вас і тих, кому ви допомагаєте, послано Святого Духа. Вас буде зміцнено і ви отримаєте натхнення знати межі та міру вашої здатності служити. Дух втішатиме вас, коли ви, можливо, будете думати: “Чи достатньо я зробила?”20
Обмірковуючи “невідкладні завдання” тих, хто потребує нашої допомоги, давайте спитаємо себе: “А що якби їхня історія була моєю історією?” Давайте ж тоді прагнути натхнення, діяти за отриманими враженнями і простягати у єдності руку допомоги нужденним, як тільки ми здатні й натхнені це робити. Можливо тоді про нас може бути сказано, як Спаситель сказав про люблячу сестру, яка служила Йому: “Вона добрий учинок зробила. … Що могла, те зробила вона”21. Я називаю це надзвичайним! В ім’я Ісуса Христа, амінь.