“Хто прийме їх, приймає Мене”
Cтарійшина Ніл Л. Андерсен
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Діти сьогодні знаходяться в багатьох різних і складних сімейних обставинах. Нам потрібно дотягуватися до тих, хто почувається самотніми, полишеними чи по той бік паркану.
Бог любить дітей. Він любить всіх дітей. Спаситель сказав: “Пустіть діток … приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким”1.
У наш час діти перебувають у різних і складних сімейних обставинах.
Наприклад, зараз у Сполучених Штатах удвічі більше дітей живе лише з одним з батьків, ніж 50 років тому2. І є багато сімей, які менше об’єднані у своїй любові до Бога й бажанні дотримуватися Його заповідей.
У цьому наростаючому духовному сум’ятті відновлена євангелія буде надалі залишатися Господнім стандартом, ідеалом і взірцем.
“Діти мають право народжуватися в лоні шлюбу і виховуватися батьком і матір’ю, які з цілковитою вірністю шанують шлюбні обітниці. …
Чоловіки і дружини мають урочисту відповідальність любити одне одного і своїх дітей, і піклуватися одне про одного, а також про своїх дітей. … Батьки мають священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності, забезпечувати їхні фізичні й духовні потреби і вчити їх любити один одного й служити один одному [та] дотримуватися заповідей Божих”3.
Ми бачимо багатьох хороших батьків різних віросповідань по всьому світу, які з любов’ю піклуються про своїх дітей. І ми з вдячністю дивимося на сім’ї у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів, огорнуті любов’ю батька і матері, які навернені до Спасителя, запечатані повноваженням священства, і які навчаються у своїй сім’ї любити Небесного Батька та Його Сина Ісуса Христа і довіряти їм.
Звернення до молоді
Одеак сьогодні моє звернення стосується сотень тисяч дітей, підлітків та дорослої молоді, які виростали не в такій, за відсутністю кращого терміну, скажу, “ідеальній сім’ї”. Я маю на увазі не лише молодь, яка пережила смерть, розлучення або занепад віри батьків, але також десятки тисяч молодих чоловіків та жінок по всьому світу, які прийняли євангелію, а їхні мама чи батько не долучилися з ними до Церкви4.
Ці молоді святі останніх днів приєдналися до Церкви з великою вірою. Вони сподіваються створити в майбутньому ідеальну сім’ю у своєму власному житті5. У належний час вони стануть важливою частиною нашої армії місіонерів, нашою праведною дорослою молоддю, тими, хто стане на коліна перед олтарем, щоб започаткувати свої власні сім’ї.
Чутливість
Ми й далі будемо навчати про Господній взірець для сімей, але зараз, маючи мільйони членів Церкви та розмаїття, яке спостерігається серед дітей у Церкві, нам треба бути ще більш вдумливими й чутливими. Наша церковна культура і термінологія де в чому є унікальними. Діти Початкового товариства не перестануть співати “Може сім’я святих жити вічно”6, але під час співу “Як додому прийде татусь”7 або “тут прикладом власним любі батьки”8 не всі діти будуть співати про свої власні сім’ї.
Наша подруга Бетт розповіла про випадок, який стався з нею в церкві, коли їй було 10 років. Вона розповідала: “Наша вчителька розповідала на уроці про храмовий шлюб. Вона звернулася конкретно до мене із запитанням: “Бетт, твої батьки не уклали храмовий шлюб, чи не так?” [Моя вчителька і решта класу] знали відповідь”. Урок продовжувався, а Бетт уявляла собі найгірше. Бетт розповідала: “Я часто плакала вночі. Коли через два роки у мене виявили проблеми з серцем і я подумала, що помру, у мене виникла паніка від думки, що я буду самотня навіки”.
Мій друг Лейф ходив до церкви сам. Одного разу на Початковому товаристві його попросили підготувати короткий виступ. Ні його мама, ні його тато не ходили до церкви, тож ніхто не міг допомогти йому, якщо він забуде, що треба казати. Лейф дуже боявся. Щоб не відчувати збентеження, він просто не ходив до церкви кілька місяців.
“Він же дитину покликав, і поставив її серед них,
та й сказав: … І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене”9.
Віруючі серця і духовні дари
Ці діти і молодь мали благословення отримати віруюче серце і глибокі духовні дари. Лейф розповідав мені: “У якихось закуточках мого розуму було знання про те, що Бог—мій Батько, що Він знає і любить мене”.
Наша подруга Вероніка розповідала: “Коли я дізналася про євангельські принципи і вивчала Книгу Мормона, то це було схоже на пригадування того, що я вже знала, але забула”.
Наша подруга Зулейка живе в Алегрете, Бразилія. Хоча її сім’я не була релігійною, у 12-річному віці Зулейка почала читати Біблію й відвідувати місцеві церкви, бажаючи більше дізнатися про Бога. Однак хоча й неохоче, батьки дали дозвіл, щоб її навчали місіонери, вона здобула свідчення і охристилася. Зулейка розповідала мені: “Під час уроків з місіонерами мені показали зображення Солт-Лейкського храму й розповіли про обряд запечатування”. З тієї миті я мала бажання увійти одного дня в дім Господа і мати вічну сім’ю”.
Хоча сімейна ситуація може бути не ідеальною, духовна ДНК дитини є досконалою, оскільки справжня сутність людини в тому, що вона—син або донька Бога.
Президент Томас С. Монсон сказав: “Допоможіть Божим дітям зрозуміти, що є справжнім і важливим у цьому житті. Допоможіть їм розвинути силу вибирати шляхи, де вони будуть у безпеці по дорозі до вічного життя”10. Давайте відкриємо наші обійми і серця трішечки ширше. Цим молодим людям потрібен наш час і наші свідчення.
Брендон, який приєднався до Церкви в Колорадо, ще навчаючись у школі, розповідав про тих, хто допомагав йому до і після хрищення. Він казав: “Я був у домівках тих сімей, які живуть за євангелією. Це стало для мене стандартом, який я б хотів мати у власній сім’ї”.
Вероніка, яка народилася в Нідерландах, навчалася разом з нашою дочкою Крістен, коли ми жили в Німеччині. Вероніка зазначала: “Студенти, які були членами Церкви, мали в собі світло. Я почала розуміти, що те світло приходить завдяки їхній вірі в Ісуса Христа і застосуванню Його вчень у житті”.
Мій друг Макс охристився у вісім років. Його батько не належав до жодної із церков, і Макс міг вирішувати, ходити йому до церкви чи ні.
У підлітковому віці, після того як він не ходив до церкви кілька місяців, у Макса виникло почуття, що йому треба повернутися і однієї неділі він твердо вирішив прийти знову. Але в ту неділю, коли він вирішив повернутися, він підходив до вхідних дверей церкви, і все всередині його стиснулося.
Там біля дверей стояв новий єпископ. Макс не знав його, і він був упевнений, що єпископ не знає його. Коли Макс наблизився, обличчя єпископа засяяло, він простягнув руку і сказав: “Максе, як приємно тебе бачити”.
“Коли він говорив ті слова,—розповідав Макс,—тепле почуття огорнуло мене і я знав, що вчинив правильно”11.
Знання чийогось імені може все змінити.
“І [Ісус] наказав, щоб було приведено їхніх малих дітей [до Нього]. …
І Він узяв [їх] одного за другим, і благословив їх, і молився Батькові за них.
А коли Він зробив це, Він знову заплакав”12.
Молодь, яка ще не охристилась
На вимогу батьків багато молодих людей, які люблять євангелію, чекають роками, перш ніж охриститися.
Батьки Емілі розлучилися, коли вона була ще малою, і вона не отримала дозволу на хрищення, аж поки їй не виповнилося 15 років. Наша подруга Емілі аж сяє, коли розповідає про провідника Товариства молодих жінок, яка “завжди була поруч і допомагала зміцнювати [її] свідчення”13.
Колтен і Престон—підлітки, які живуть у Юті. Їхні батьки розлучені, і вони не отримали дозволу христитися. Хоча вони й не можуть розносити причастя, вони кожного тижня приносять хліб. І хоча вони не можуть увійти до храму, щоб виконувати хрищення разом з молоддю, коли їхній приход іде до храму, два брати знаходять імена в центрі сімейної історії, розташованому поруч. Найбільшою допомогою нашим молодим людям в тому, щоб почуватися частиною цілого, є вплив інших праведних молодих людей.
Старійшина Джозеф Ссенгооба
На закінчення я наведу приклад нового друга, з яким я познайомився кілька тижнів тому, коли перебував у Замбійській місії Лусака.
Старійшина Джозеф Ссенгооба родом з Уганди. Його батько помер, коли йому було сім років. У дев’ятирічному віці він був залишений напризволяще, оскільки ні його мати, ні родичі не могли піклуватися про нього. У 12 років він познайомився з місіонерами і охристився.
Джозеф розповів мені про свій перший день у церкві: “Після причасних зборів я подумав, що тепер треба йти додому, але місіонери познайомили мене з Джошуа Валусімбі. Джошуа сказав мені, що буде моїм другом, і він дав мені Збірник дитячих пісень, щоб я не йшов до Початкового товариства з порожніми руками. У Початковому товаристві Джошуа поставив ще один стілець поруч зі своїм. Президент Початкового товариства запросила мене вийти вперед і попросила все Початкове товариство заспівати для мене “Я Божеє дитя”. Я почував себе дуже особливим”.
Президент філії привів Джозефа в сім’ю П’єра Мунгози і ця сім’я була його домом упродовж чотирьох наступних років.
Через вісім років, коли старійшина Джозеф Ссенгооба почав свою місію, на його подив його тренером був старійшина Джошуа Валусімбі, хлопчик, який привітав його в перший день у Початковому товаристві. А як щодо президента місії? Ним був президент Лейф Еріксон, маленький хлопчик, який сторонився Початкового товариства, тому що боявся виступати. Бог любить Своїх дітей.
Діти побігли
Коли зі своєю дружиною Кеті кілька тижнів тому ми були в Африці, то відвідали Мбужі-Маї, Демократична Республіка Конго. Оскільки каплиця була недостатньо великою для 2000 членів Церкви, ми проводили збори на вулиці під великим пластиковим покриттям, яке трималося на бамбукових опорах. Коли почалися збори, ми побачили десятки дітей, що спостерігали за нами, розмістившись на поперечинах зовнішнього кованого паркану, який оточував ділянку. Кеті тихо прошепотіла: “Ніле, як ти вважаєш, чи можна цих дітей запросити сюди?” Я підійшов до Калонджи, президента округу, який сидів у президії, і запитав, чи не міг би він запросити дітей, що були за парканом, увійти і приєднатися до нас.
На мій подив, після запрошення президента Калонджи діти не просто прийшли, а прибігли—більше 50, мабуть близько 100. Хтось був у обірваному одязі й босоніж, але всі з чудовими усмішками і збудженими обличчями.
Я був глибоко зворушений цим випадком і побачив у ньому символ того, як нам треба дотягуватися до наших молодих людей, які почуваються самотніми, полишеними чи по той бік паркану. Давайте подумаємо про них, запросимо їх, обнімемо і зробимо все можливе, аби зміцнити їхню любов до Спасителя. Ісус сказав: “Хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене”14. В ім’я Ісуса Христа, амінь.