Дар, який скеровує дитину
Мері Р. Дурхем
Нещодавно звільнений другий радник в генеральному президентстві Початкового товариства
Як ми можемо навчати наших дітей скидати з себе мирські тягарі та довіряти Духу?
Молодий батько в буквальному сенсі тонув. Він зі своїми двома дітьми і тестем вирушили на прогулянку навколо озера. Їх оточували величні, вкриті соснами гори, а небо було блакитним, повним ніжних білих хмаринок, і все видавалось красивим та безтурботним. Коли діти награлися і втомилися, два чоловіки вирішили посадити дітей собі на спину та трохи поплавати в озері.
Це здавалось легким, аж до тієї миті, коли батько відчув, що його тягне вниз і все стає дуже важким. Вода штовхала його на дно озера і його охопило нестямне почуття. Як йому втриматися на плаву—і зробити це зі своєю дорогоцінною дочкою на спині?
Він покликав і звуки зникли у далині; його тесть був надто далеко, щоб відповісти на відчайдушне благання про допомогу. Він почувався самотнім і безпорадним.
Чи можете ви уявити, наскільки самотнім він себе відчував, не будучи в змозі дотягнутись до чогось, за що можна було б вхопитися, і без надії врятувати своє життя і життя своєї дитини? На жаль, усі ми в деякій мірі відчуваємо це почуття, якщо знаходимось у ситуаціях, коли відчайдушно потребуємо допомоги аби вижити та врятувати близьких.
Майже охоплений панікою, він усвідомив, що його намоклі у воді черевики тягнуть його вниз. Намагаючись втриматись на плаву, він почав робити спроби скинути з ніг свої важкі черевики. Але вони наче присмокталися до нього. Шнурки намокнули у воді, зробивши їхню хватку ще міцнішою.
У ту, можливо останню, відчайдушну мить він спробував ногами здерти з себе черевики і зрештою вони, послабивши хватку, швидко впали на дно озера. Звільнившись від важкого тягаря, який тягнув його вниз, він відразу ж зринув з дочкою вгору. Тепер він міг плисти вперед, просуваючись до безпеки на іншому боці озера.
Іноді всі ми можемо відчувати, наче ми тонемо. Життя може бути важким. Ми живемо в “заклопотаному й гамірному світі. … Якщо ми не обережні, то речі цього світу можуть [заглушити] те, що від Духа”1.
Як ми можемо діяти за прикладом цього батька і скинути з себе деякі мирські тягарі, які носимо на собі,—щоб ми могли тримати над водою голівки наших дітей і свій занепокоєний розум? Як ми можемо, за порадою Павла, “скинути всякий тягар”2? Як ми можемо підготувати наших дітей до того дня, коли вони більше не горнутимуться до нас і наших свідчень—коли вони пливтимуть самі?
Відповідь приходить, коли ми розпізнаємо це божественне джерело сили. Це джерело, яке часто недооцінюють, втім ним можна користуватися щодня, щоб полегшувати наше навантаження і скеровувати наших дорогоцінних дітей. Цим джерелом є скеровуючий дар Святого Духа.
У восьмирічному віці діти можуть охриститися. Вони дізнаються про Бога та укладають із Ним завіт. Коли їх занурюють у купіль, вони знаходяться в оточенні людей, які їх люблять, і вони виходять з неї з почуттям великої радості. Потім вони отримують невимовний дар Святого Духа—дар, який може постійно скеровувати їх, якщо вони живуть гідно цього благословення.
Старійшина Девід А. Беднар сказав: “Через простоту [конфірмації] ми можемо недооцінювати її значущість. Ці три слова—“Прийми Святого Духа”—є не просто пасивним проголошенням; ні, вони передають припис священства—владний наказ діяти, а не бути під дією”3.
Діти мають природне прагнення чинити добро і бути добрими. Ми можемо відчувати їхню непорочність, їхню чистоту. Вони також дуже чутливі до тихого, лагідного голосу.
У 3 Нефій 26 Спаситель показав нам духовний потенціал дітей:
“Він розв’язав їм язики, і вони говорили своїм батькам великі й дивовижні речі, навіть величніші, ніж Він відкрив людям. …
… Вони і бачили, і чули цих дітей; так, навіть немовлята відкрили свої вуста і вимовили дивовижні слова”4.
Як ми, батьки, можемо збільшити духовний потенціал наших маленьких? Як нам навчити їх відкидати вплив світу та покладатися на Дух, коли нас немає поруч з ними і вони на самоті у глибоких водах свого життя?
Дозвольте мені поділитися з вами кількома ідеями.
Перше, коли наші діти чують або відчувають Дух, ми можемо звернути на це їхню увагу. Давайте повернемося у часи Старого Завіту, щоб побачити, як Ілій зробив це для Самуїла.
Отрок Самуїл двічі чув голос і підбігав до Ілія, кажучи: “Ось я”.
“Я не кликав”,—відповів Ілій.
Але “Самуїл ще не пізнав голосу Господа, і ще не відкрилося йому Господнє слово”.
У третій раз Ілій зрозумів, що це Господь кликав Самуїла і повелів Самуїлові сказати: “Говори, Господи, бо [слуга] Твій слухає Тебе!”5
Самуїл тільки починав відчувати й розпізнавати голос Господа та дослухатися до нього. Але у цього отрока не відкрилося розуміння, аж доки Ілій не допоміг йому в цьому. І вже будучи навченим, Самуїл міг краще розпізнавати тихий, лагідний голос.
Друге, ми можемо підготувати наші домівки та наших дітей, щоб відчувати тихий, лагідний голос. “Багато вчителів іноземних мов вірять, що діти найкраще опановують мову, беручи участь у “програмах занурення у середовище”, коли вони оточені іншими людьми, які говорять тією мовою, і повинні говорити нею самі. Вони навчаються не лише промовляти слова, але й вільно говорити і, навіть, думати новою мовою. [Найкращим] середовищем для “занурення” в духовну освіту є домівка, у якій духовні принципи можуть бути покладені в основу повсякденного життя”6.
“І пильно навчиш [Господнім словам] синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш”7. Якщо ми занурюємо наші сім’ї в Дух, серця наших дітей будуть відкриті до Його впливу.
Третє, ми можемо допомогти нашим дітям зрозуміти, як Дух промовляє до них. Джозеф Сміт навчав: “Якщо Він приходить до малої дитини, Він пристосується до мови та розумових здібностей малої дитини”8. Одна мати відкрила це для себе, оскільки її діти навчалися по-різному—дехто візуально, дехто аудіально, тактильно чи кінестетично—чим більше вона спостерігала за своїми дітьми, тим більше усвідомлювала, що Святий Дух навчає кожного з її дітей у такий спосіб, у який той навчається найкраще9.
Інша мати розповіла, як вона допомагала своїм дітям навчитися розпізнавати Дух. “Іноді,—писала вона,—[діти] не усвідомлюють, що думка, яка з’являється знов і знов, почуття втіхи після того, як вони плакали, або згадка про щось саме в потрібний час—все це способи, у які Святий Дух спілкується [з ними]”. Вона продовжує: “Я навчаю своїх [дітей] зосереджуватися на відчуттях і [діяти відповідно до них]”10.
Відчуття і розпізнавання Духа сповнять духовним потенціалом життя наших дітей, і голос, який вони пізнали, ставатиме для них все більш яснішим. Це буде так, як сказав старійшина Річард Г. Скотт: “Якщо ви набудете досвіду й успіху в тому, щоб бути веденими Духом, ваша довіра до вражень, які ви відчуваєте, може стати набагато певнішою за вашу довіру до того, що ви бачите або чуєте”11.
Нам не потрібно боятися, коли ми бачимо, як наші діти входять у води життя, бо ми допомогли їм позбутися мирських тягарів. Ми навчили їх жити так, щоб бути гідними дару Духа, Який скеровує. Цей дар продовжуватиме полегшувати їхні тягарі та поведе їх назад до їхньої небесної домівки, якщо вони житимуть гідно нього і дослухатимуться до Його спонукань. В ім’я Ісуса Христа, амінь.