Зразок для здобуття миру
Єпископ В. Крістофер Уедделл
Другий радник у Верховному єпископаті
Щоб отримати мир, якого усі ми прагнемо, нам потрібно діяти—учитися в Ісуса Христа, слухати Його слова і ходити з Ним.
Кілька років тому нашу дочку і зятя попросили проводити разом уроки в одному з класів Початкового товариства, де було п’ять жвавих чотирирічних хлопчиків. Нашу дочку призначили вчителем, а зятя помічником вчителя, і вони докладали усіх зусиль для підтримання атмосфери спокою посеред періодичного хаосу, щоб навчати дітей євангельським принципам.
Під час одного особливо важкого уроку, зробивши кілька зауважень одному надто енергійному хлопчику, наш зять вивів цього чотирирічного бешкетника з класу. Коли вони вже вийшли з кімнати і він збирався обговорити з хлопчиком його поведінку і необхідність знайти його батьків, хлопчик зупинив нашого зятя перш, ніж той зміг вимовити хоч слово, і з піднятою вгору рукою дуже емоційно випалив: “Іноді,… іноді мені просто важко думати про Ісуса!”
У нашій подорожі смертним життям, яким би славетним не було наше заплановане місце призначення і якою б радісною не була сама подорож, всім нам доведеться зазнати випробувань і лиха на нашому шляху. Старійшина Джозеф Б. Віртлін навчав: “Стрілка на колесі журби рано чи пізно вказує на кожного з нас. Кожен у свій час мусить пережити страждання. Нікого не звільнено від цього”1. … “Господь у Своїй мудрості нікого не уберігає від суму чи нещастя”2. Однак наша спроможність подорожувати цією дорогою у мирі здебільшого залежить від того, чи буде, або ні, й нам важко думати про Ісуса.
Мир у розумі, спокій у свідомості та мир у серці не визначаються нашою здатністю уникати випробувань, лиха чи душевного болю. Незважаючи на наші щирі благання, не кожна буря змінить свій напрямок, не кожну недугу буде зцілено і ми можемо не повністю розуміти всі вчення, принципи або установлений порядок, яким навчали пророки, провидці та одкровителі. Однак нам обіцяно мир—за певної умови.
У євангелії від Івана Спаситель навчав, що, незважаючи на лихо в житті, ми можемо бути в доброму гуморі; ми можемо мати надію і нам не потрібно боятися, оскільки Він проголосив: “Щоб мали ви мир у Мені”3. Віра в Ісуса Христа і Його спокутну жертву є—і навіки буде—першим принципом євангелії і тією основою, на якій збудовано нашу надію на “мир у цьому світі і вічне життя у тому світі, що прийде”4.
Щоб допомогти нам у нашому пошуку миру серед щоденних викликів життя, нам був даний простий зразок того, як тримати наші думки зосередженими на Спасителі, Який сказав: “Учись від Мене і слухай Мої слова; ходи в лагідності Мого Духа, і ти матимеш мир у Мені. Я є Ісус Христос”5.
Учитися, слухати і ходити—три кроки з обіцянням.
Перший крок: “Учись від Мене”
У книзі Ісаї ми читаємо: “І підуть численні народи та й скажуть: “Ходіть та зберімось на гору Господню, до дому Бога Якового, і доріг Своїх Він нас навчить, і ми підемо стежками Його! Бо вийде з Сіону Закон, і слово Господнє—з Єрусалиму”6.
У дедалі зростаючій кількості храмів по всій землі ми дізнаємося про Ісуса Христа та Його роль у Батьковому плані як Творця цього світу, нашого Спасителя і Викупителя та джерела миру для нас.
Президент Томас С. Монсон навчав: “Світ, у якому нам доводиться жити, може бути місцем, сповненим викликів і труднощів. … Якщо ми з вами ходимо у святі доми Бога, якщо ми пам’ятаємо про завіти, які там укладаємо, у нас буде більше сил зносити будь-яке випробування і долати будь-яку спокусу. У цьому священному місці ми знайдемо спокій”7.
Коли я служив у Південній Америці кілька років тому, на одній конференції колу, де я був за дорученням, я познайомився з подружньою парою. Вони сумували через недавню смерть свого новонародженого сина.
Саме на співбесіді під час конференції я вперше й зустрівся з братом Тумірі та дізнався про його втрату. Коли ми говорили, він розповів, що не лише сумував через смерть свого сина, але й був спустошений думкою про те, що ніколи не побачить його знову. Він пояснив, що вони, як доволі нові члени Церкви, заощадили достатньо грошей, щоб відвідати храм тільки один раз,—перед народженням їхнього хлопчика,—та що їх там було запечатано як подружню пару і до них були запечатані двоє їхніх дочок. Потім він описав, як вони заощаджували гроші, щоб ще раз повернутися до храму, але досі так і не були спроможні поїхати туди зі своїм хлопчиком, аби також запечататися і з ним.
Усвідомивши, що він, можливо, має неправильне розуміння, я пояснив, що насправді він побачить свого сина знов, якщо залишиться відданим, оскільки запечатувального обряду, який поєднав його з дружиною і дочками, було достатньо, щоб поєднати його також і з сином, який був народжений у завіті.
Здивований, він запитав, чи це дійсно так, і коли я підтвердив, що так воно і є, він тоді попросив мене поговорити з його дружиною, яка не може втішитися вже два тижні після смерті сина.
Вдень у неділю, після конференції, я зустрівся з сестрою Тумірі та пояснив також і їй це славетне вчення. Біль її втрати був ще гострим, але зараз, з проблиском надії, вона зі сльозами спитала: “Я справді зможу знов тримати на руках мого маленького хлопчика? Він дійсно мій, навіки?” Я запевнив її, що якщо вона дотримається своїх завітів, то, завдяки запечатувальній владі, яка є у храмі та діє через повноваження Ісуса Христа, вона дійсно зможе бути знову зі своїм сином і триматиме його на руках.
Сестра Тумірі, хоч і засмучена смертю свого сина, пішла з нашої зустрічі зі сльозами вдячності та миром в душі завдяки священним храмовим обрядам, уможливленим нашим Спасителем і Викупителем.
Щоразу, коли ми відвідуємо храм,—в усьому, що ми чуємо, робимо і кажемо; у кожному обряді, в якому ми беремо участь; і в кожному завіті, який ми укладаємо,—нас спрямовують до Ісуса Христа. Ми відчуваємо мир, чуючи Його слова і навчаючись з Його прикладу. Президент Гордон Б. Хінклі навчав: “Ідіть у дім Господа і відчуйте там Його Дух, і спілкуйтеся з Ним, і ви пізнаєте мир, якого в жодному іншому місці не знайдете”8.
Другий крок: “Слухай Мої слова”
“Чи Моїм власним голосом, чи голосом Моїх слуг, все одно”9. Від днів Адама і протягом віків до нашого сучасного пророка, Томаса Спенсера Монсона, Господь промовляв через Своїх уповноважених представників. Ті, хто роблять вибір слухати слова Господа, виголошені Його пророками, і дослухатися до них, знайдуть безпеку і мир.
У Книзі Мормона ми знаходимо багато прикладів важливості дослухатися до пророчої поради і підтримувати пророка, зокрема урок, якого навчаємося з видіння Легія про дерево життя, описаного у 8-му розділі 1-ї книги Нефія. Ще ніколи велика і простора будівля не була настільки заповненою вщерть або ще ніколи шум, який лине з її відкритих вікон, так не вводив в оману, не був настільки сповненим глузувань і спантеличуючим, ніж у наші дні. У цьому уривку ми читаємо про дві групи людей та їхню реакцію на вигуки з будівлі.
Починаючи з 26-го вірша, ми читаємо:
“І я також роззирнувся навкруги і побачив на протилежному березі вод ріки велику і простору будівлю. …
І було в ній повно людей, … і вони насміхалися і показували пальцями на тих, хто підійшов і куштував плід цього дерева.
І після того, як вони скуштували цей плід, їм стало соромно перед тими, хто насміхався з них; і вони відступилися на заборонені дороги і зникли”10.
У 33-му вірші ми читаємо про людей, які по-іншому реагували на глузування і насмішки, що линули з тієї будівлі. Легій пояснює, що ті, хто знаходився у будівлі, “показували пальцем презирства на мене і також на тих, хто куштував цей плід; але ми не зважали на них”11.
Ключову різницю між тими, кому стало соромно, і вони відступилися та зникли, і тими, хто не зважав на глузування, що линули з будівлі, і був із пророком, описано у двох фразах: перша: “після того, як вони скуштували”, і друга: “на тих, хто куштував”.
Люди з першої групи дісталися дерева, побули деякий час із пророком, але тільки спробували скуштувати плід. Не продовжуючи його куштувати, вони тим самим дозволили, щоб глузування з великої будівлі вплинуло на них, відвертаючи їх від пророка і на заборонені шляхи, де вони й загубилися.
На відміну від тих, хто скуштував і відступився, були ті, хто невпинно продовжував куштувати плід. Ці люди ігнорували сум’яття, що линуло з будівлі, були із пророком і насолоджувалися завдяки цьому безпекою і миром. Наша відданість Господу і Його слугам не може бути частковою. Якщо це буде так, ми зробимо себе вразливими до впливу тих, хто прагне знищити наш мир. Дослухаючись до Господа через Його уповноважених слуг, ми стоїмо у святих місцях і нас неможливо зрушити.
Супротивник пропонує фальшиві рішення, які можуть здаватися такими, що дають відповіді, але насправді уводять нас ще далі від миру, якого ми прагнемо. Він пропонує міраж, який має вигляд легітимності та безпеки, але зрештою впаде, подібно до великої і просторої будівлі, знищуючи всіх, хто шукав миру в її стінах.
Істина знаходиться у простоті пісні Початкового товариства: “Каже пророк нам: вірність завітам приносить безпеку і мир”12.
Третій крок: “Ходи в лагідності Мого Духа”
Наскільки б далеко ми не зійшли зі шляху, Спаситель запрошує нас повернутися і ходити з Ним. Це запрошення ходити з Ісусом Христом є запрошенням супроводити Його до Гефсиманії, а з Гефсиманії на Голгофу і з Голгофи до гроба в саду. Це запрошення спостерігати за Його великою спокутною жертвою і застосовувати її, бо її вплив є настільки ж індивідуальним, як і безкінечним. Це запрошення покаятися, прийняти Його очищувальну силу і вхопитися за Його люблячі, простягнуті назустріч руки. Це запрошення бути в мирі.
У якийсь час у нашому житті всі ми відчували біль і смуток, пов’язані з гріхом і провиною, бо “коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди!”13 Однак, “коли [наші] гріхи будуть як кармазин”, якщо ми застосовуємо Спокуту Ісуса Христа і ходимо з Ним—через щире покаяння,—вони “стануть білі, мов сніг”14. Хоч нас було обтяжено провиною, ми здобудемо мир.
Алма молодший був змушений усвідомити свої гріхи, коли його відвідав Господній ангел. Він описав цю подію такими словами:
“Моя душа була змучена надмірно і виснажена всіма моїми гріхами.
… Так, я бачив, що я повстав проти мого Бога, і що я не виконував Його святі заповіді”15.
Серйозно усвідомлюючи тяжкість своїх гріхів і зазнаючи цього важкого випробування, він продовжує:
“Я пригадав також, що чув, як мій батько пророкував людям про пришестя якогось Ісуса Христа, Сина Божого, щоб спокутувати гріхи світу.
… Я заволав у серці своєму: О Ісусе, Ти, Сину Божий, змилуйся наді мною”16.
“І ніколи, аби я не заволав до Господа Ісуса Христа за милістю, я б не отримав прощення гріхів моїх. Але ось, я волав до Нього і дійсно знайшов спокій моїй душі”17.
Подібно до Алми, ми також знайдемо спокій своїй душі, коли ходимо з Ісусом Христом, каємося у своїх гріхах і застосовуємо Його цілющу силу в нашому житті.
Щоб отримати мир, якого усі ми прагнемо, потрібно більше, ніж просто бажання. Нам потрібно діяти—учитися в Ісуса Христа, слухати Його слова і ходити з Ним. Можливо ми не будемо в змозі контролювати все, що відбувається навколо нас, але ми можемо контролювати те, як нам застосовувати той зразок для здобуття миру, який дав нам Господь—зразок, завдяки якому стає легко часто думати про Ісуса.
Я свідчу, що Ісус Христос—це “дорога, і правда, і життя”18, і що лише через Нього ми можемо здобути справжній мир у цьому житті та вічне життя у тому світі, що прийде. В ім’я Ісуса Христа, амінь.